Фантазія все чи буття?

— Якого біса я постійно роблю те, що я не повинна! — Фіалка активно розмахувала рукою з ножицями для ниток. Оскільки вона вже залізла до рота пацієнта, ножиці були вкриті кров'ю перемішаною зі слиною.  — Я вам швачка, а не хірург. 

— Фіалочка, будь ласка, не сердься. — заспокоювала Фіолетову Помаранчева — Просто у нас немає людини з руками з правильного місця, крім матері, Блакитного і тебе. Мами нема, Блакитний в поганому психічному стані. Лишаєшся лише ти.   

— Хотіла б я як мати й Блакитний — Фіалка краєм ока глянула на Галину і Блакитного які поїдали із-за стресу шарлотку. 

— Тітонько, я вам ще зроблю. — помітила погляд кучерявої Галина. 

— Галочко, не потрібна мені твоя шарлотка. Мені потрібен спокійний вихідний і бажано, щоб ніхто не помирав. 

Фіалка перестала лаятися, швидко і спритно вирізала насіннячко. Одразу вся квітка, включно з тим, що відрізали,  розсипалася на порох. Єдине, що залишилося, це рожеве насіннячко в руках у Фіалки. 

— Помаранчева, будь ласка, сховай це якомога далі. А краще викинь.

Помаранчева заворушилася і вже автоматом схопила Синього, але тут же відпустила. 

— Ти ж хочеш зі мною піти? 

Синій розумів, що відмовити він не міг.

— Хочу... 

Дівчинка засміялася і дуже міцно взяла його за руку. 

— Ти ж завжди будеш за мною йти куди б я не пішла? — не встигло з'явитися здивування на обличчі у Синього як тут Помаранчева додала — Забудь. Не важливо. 

На обличчі дівчинки мимоволі з'явилася посмішка. 

Синій хотів було щось сказати, але він не знав що. Лише…щелепа занила.

Помаранчева ненадовго забарилася і вже за секунду вони зникли з очей.

— Як приємно спостерігати за розвитком їхніх — зітхнула 

— невинних стосунків. "За місяць вони не зжеруть одне одного". Наш небіжчик явно недооцінив майстерності Помаранчевої. Ну не зжеруть вони один одного, а ось скинути зі сходів цілком можливо. 

— Не називай живу людину небіжчиком — погляд Блакитного був суровим, але ей погляд для Фіалки не значив нічого. Вона теж так вміла.

— Не знаю чи доживе він до весілля вашого з такими пригодами. Ти це за ним око та око, а то одружується доведеться з трупом. До речі, мені все ще шити ті штори? 

Від цих слів Блакитному стало погано, хоч він і розумів, що просто іноді Фіалка не знає де той край де палицю можна зламати. 

— Помиєш його сам? — наостанок запитала Фіалка. 

— ...Так, я впораюся. — кивнув Блакитний — Штори ший, можуть знадобитися десь ще.. 

Фіолетова востаннє пройшлася по хворому поглядом. І акуратно взявши за руку зблідлу від видовища Жовтинку. 

— З тобою все гаразд?

Маленьке сонечко написало на руці у Фіалки: 

"Тепер усе добре" 

І як зазвичай скромно посміхнулася. 

— Ти не підеш? — запитав Блакитний у Галі. 

— А навіщо мені йти? — з невинним обличчям запитала дівчинка. 

— Ну... — зам'явся Блакитний — Я буду мити Червоного і я не думаю, що тобі варто…

— Так, що я там не бачи…ла

Знову якась дивна фраза.

Галина прокашлялася:

— Я хочу допомогти, води налити. 

Галя зайшла в сусідню доволі вузьку кімнату і відчинила кран над ванною, попутно налила мила, шампуню, насипала всяких трав. Навіть не дивилася на пакування. Раз ця кімната біля медпункту, то все, що тут є, щось лікує. А що і як — це вже не має значення. 

Тим часом орудуючи скальпелем напівнаосліп Блакитний розпоров одяг на Червоному. Все одно одяг дірявий, тож чого його шкодувати? 

— Ванна готова?! 

— Так, так готова. 

Блакитний узяв обм'якле тіло. Якщо так подумати, сьогодні був перший раз, коли Блакитний ніс Червоного на руках.  Як би хотілося, щоб це сталося за інших обставин. Він обережно опустив Червоного в теплу воду. 

— Другий дядько й справді хвилюється за першого. Між іншим, той потворний пиріг був не для тебе, а для нього. Але я все одно його тобі віддала.

Галина мовчки якийсь час витріщається на Блакитного. 

І з кожною секундою хлопцеві здавалося, що на його шиї дедалі тугіше затягується петля. Заковтнувши, він подав голос:

— Чому ти на мене так дивишся? 

— Не правильне запитання! Ти мав запитати: "Чому я тобі віддала пиріг?" А я тобі його дала оскільки ти хвилювався, а не що краще не знімає стрес, ніж їжа. Щоправда, додається кілька кілограмів. Але нічого, якщо не буде в мого хлопчика дівчинки, буде грудастий хлопчик. 

Який її хлопчик?! Не вона розуміла, що за її хлопчик, але чому щось або хтось всередині змушує Галю так не зрозуміло говорити про першого дядька. 

Після останніх слів обличчя Блакитного змінилося і стало схожим не на обличчя цуценяти, а на обличчя, чий володар зустрів того, кого багато років не бачив. 

— Ви... ви згадали? — обережно запитав Блакитний. 

— Що я повинна згадати? — Галина звела брови до перенісся . 

— Нічого — наш славетний герой протримався цілу хвилину і тут здався — Дещо ви... ти — він подивився на Червоного, який лежав у ванній, і стиснув руку — згадати маєте, тільки якщо я скажу, то однаково нічого не згадаєш... ті

Галина теж подивилася на Червоного. Тепер не важко було зрозуміти, що саме їй треба пригадати пов'язане з тим-хто-лежить-напівживий-у-ванні. 

— Другий дядьку, — почала вона — я говорю якісь незрозумілі речі. У мене якесь незрозуміле почуття до першого дядька. Я не знаю, звідки воно, і мене це дуже турбує. Будь ласка, скажи що я маю згадати!

Блакитний зітхнув, нервово мовчав ще декілька хвилин. Все ж осказав:

— Ви мати Червоного.  Загалом у тебе в організмі та сама штука, що й була в Червоного. Можливо, все це через це.

— Маячня якась. 

Блакитний знову зітхнув:

— Ну ось ви навіть не повірили, що вже говорити про те, що ти щось згадаєш. 

— Ні, я вірю.

У ванній щось заворушилося. 

— Доброго ранку, синочку! — по всім канонам сказала Галина, але від цього їй самій стало погано. 

— Д-добрий…

Червоний ледве-ледве розплющив очі. Він був схожий на змученого китайця.