Знову тікати від пастки

Двоє хлопців сиділи на лавочці та немов двоє батьків чатували щось сіре під ковдрою. Червоний скрутився в три погибелі спершись ліктями у свої ноги, а Блакитний сперся на стіну, заплющивши очі. Ноги його були розставлені, як у справжнього чоловіка, але ось руки так поставлені на коліна немов про себе читав якусь мантру. Навіть здавалося цілком можливо, що насправді наш дорогий Блакитний був монахом. А тут він опинився через те, що трішки переплутав слова в мантрі. Й ось замість небесних золотих палат він опинився тут.  

— Діти так мило виглядають, коли сплять, — вдихнув Червоний, а потім зі сміхом додав — Навіть з огляду на те, що це моя мама. 

Блакитний розплющив очі й відповів: 

— Так... — Але думки заповнювало зовсім інше, дещо, що не повинно бути в голові у монаха. 

Червоний посміхнувся і чмокнув його в губи:

— Якщо хочеш щось зробити, то скажи, або зроби це.

 Блакитний цього не чув… 

Абонент знаходиться поза зоною досяжності. Надішліть смс повідомлення, або зателефонуйте, будь ласка, пізніше...біп.

Поза зоною досяжності Блакитному бути довго не дали, за секунду почув крик: "Матусю!" і побачив, як Червоний підскочив і підбіг до матері.

Галина тримала в руках відро для сміття і злобно дивилася на хлопчиків: 

— Ви знаєте, що на очах у дітей цілуватися непристойно. Та й ще два хлопчики! — її вирвало каламутною рідиною упереміш зі шматочками колишньої їжі. 

Мама, звісно, казала, що в дитинстві її вивертало від поцілунків, але щоб настільки...

— Привіт. Галино, вірно? Як почуваєшся? Головка чи горло не болить? — Червоний спробував бути максимально доброзичливим. 

Наскільки б Червоний не був доброзичливий, але довіри у дівчинки явно не викликав.

— Не болить — вона повільно опускала відро на підлогу, водночас не відривала недовірливих очей від хлопців.

Тут дівчинка вдарила відром Червоного. Блакитний тут же підхопив відро, не давши вмісту опинитися на підлозі. Галина одразу ж, не гаючи часу, вискочила з-під простирадла, до того ж накривши їм хлопців. Стрибнула, але, на жаль, її маленькі ніжки зачепилися за досить велику спинку лікарняного ліжка, і вона втратила контроль над вже падінням. 

На її щастя і горе, її підхопив Червоний. 

— Відпустіть, невірні! — без частки вдячності за врятоване обличчя і руки, меншою мірою, або за врятоване життя, більшою мірою, почала кричати вона розмахуючи руками та ногами маючи намір застосувати насильницькі методи до загарбників.  

— Давай ти заспокоїшся, і ми тебе... нагодуємо...

— Ааа! Допоможіть!!! Допоможіть!!! Відпустіть!!! Я кусатися буду!!! 

Не довго думаючи вона і справді вкусила Червоного. 

Попри очікування Галини Червоний навіть не пискнув і не послабив хват.

— Вибач — Червоний великим пальцем натиснув на лоб дівчинці — Так. Поводитися. Не. Добре. — сказав він відокремлюючи кожну букву, щоб дівчинка точно його почула.

— Боляче! Боляче! 

— Вам краще не заводити дітей — недбало кинула Фіолетова, що проходила повз, дивлячись на цю сцену. 

— Тітонько! Тітонько! Врятуйте мене від цих поганих дядечків! — вона приклала руку до рота і сказала напівшітом — Вони ще й цілуються! 

Фіалка розсміялася:

— Пробач, але для, слава богу, ще не батьків ти будеш гарним тренажером. Кріпись — без долі іронії побажала вона Галині. Невже для цього треба було лише позбавити її Помаранчевої на кілька годин? — Чоловіки, вам які штори? Білі, або блідо блакитні? Є варіант із блідо-жовтими. 

— З блідо-жовтими — разом сказали слава-богу-ще-не-батьки

 — Може, все ж допоможеш нам із цим? — запитав Червоний все ж сподіваючись на милість Фіалки — У тебе начебто є досвід із невгамовними дітьми. 

— Ні, у мене відпустка — Фіалка взяла під руку вічно мовчазну Жовту і пішла. 

Галина скористалася моментом, поки ці двоє на секунду відволіклися на надію, що минає, вдарила ногою Червоного в пах. Той охнув, нарешті послабивши хват, і дівчинка, як кіт, витекла з цих "обіймів" і втекла, кричачи на весь голос: 

— Допоможіть! Вбивають! 

Фіолетова присвиснула й розсміялась:

— Вдачі вам, убивчо хороші батьки. 

Галя бігла просто вперед, але потім коридор почав загортати праворуч, праворуч, праворуч і праворуч. Через це в дівчинки почало паморочитися в голові. І вона врешті-решт упала. 

— Дівчинко, ти не забилася?

Сіре малятко підняло очі. Перед нею присіла навпочіпки й простягнула руку дівчина із зеленим волоссям і забинтованою рукою. 

— Ні. 

— Це добре. Як звати? Мене звуть Зеленка. 

Зелену пронизало якесь почуття дежавю. Ось зараз ця дівчинка напевно скаже: "Не знаю" як її братик колись. І вони разом виберуть ім'я. Пепелинка, їй би підійшло. 

— Мене звати Галина — дівчинка швидко самостійно встала і обтрусила сукню. 

Зеленка відчула як в неї всередині вибухнув вулкан. Але вона втримала свою гордість, на відміну від ока.

— Тут є вихід на вулицю чи щось типу того? За мною два погані дядьки гоняться. 

— Тут нема, тобі потрібно вертатися — ласкаво сказала Зеленка, але Галина побачила як від дівчини йдуть чорні щупальця. — Я можу тебе проводити, якщо тобі страшно.

Галина почала розмірковувати в яку чортову пащу їй піти, бо ні ті двоє хлопців, ні ця дивна дівчина довіри не заслуговували. Але ніякого вибору доля їй не дала, бо позаду почувся тупіт ніг. Вони вже за нею ідуть!

Зеленка помітила налякане обличчя дівчинки:

— Не хвилюйся, швидко біжи до бібліотеки та сховайся, а я удам, що взагалі тебе не бачила. — вона була ніби демон в тілі янгола, вовк в овечій шкурі, прихований діснеївський злодій. Та вибору не було, тому бідна Галина зробила все за порадою Зеленки. 

Зеленка мовчки пішла далі. Можливо вона могла якось допомогти дівчинці, але в цьому для неї не було якогось сенсу. Раз ця дівчинка може сама про себе піклуватись, то хай сама про себе і піклується. 

— Зеленка, Галину не бачила? — відірвав Зеленку від роздумів Червоний