Жар мене пробирає

Бібліотека знаходиться в підвалі, точніше бібліотека і є підвал. А вхід до цього підвалу був у Лігві пекельного равлика, тобто наприкінці коридору, що постійно повертає  направо. 

Дала цьому коридору таку назву Фіалка. Сама вона не любить таких назв, але під час першого огляду їхнього величезного будинку постійно бубоніла про те, що такі коридори у фільмах жахів до добра не приводять і там наприкінці лігво якогось величезного равлика Сатани та вхід у пекло.

Ну що ж те, що Синій і Помаранчева побачили, було й справді схоже на пекло.  

Зелена кішка в пташиній клітці, яка б'є по дзвіночку і кричить на все горло, явно скидалася на диявольське створіння.

Розкидані книги, стрічки, намиста, тканина, і навіть голки, кнопки, шпильки — нагадували вогонь і хаос. На довершення всього цього два пекельні королі. 

 Фіолетовий Аїд кричав на червоного Люцифера. Люцифер звісно відповідав, але дещо стриманіше й без богохульної лексики. Та, в будь-якому разі, зафіксувати цю розмову на папері — образити весь рід славетного білого, як крила архангела, Паперу.

Престол, бо тільки таким могутнім і чудернастим створінням могла бути Помаранчева, розлючений із-за безладу тихо як миша взяла першу велику книжку, що потрапила під руки. Це була пресвята Біблія!

Люцифер помітив признаки Божої кари, та не встиг попередити Аїда.

Владику грецького миру мертвих вдарили по голові. Аїд вколола Люцифера. Грішний янгол навіть не повів бровою, а ось кучерява:

— ТА ЧОРТ ТЕБЕ ЗАБИРАЙ, ЗА ЩО!!! — викрикнула Фіалка, повністю зламавши всю релігійну атмосферу.

— За те, що книги розкидаєш! — із серйозним обличчям праведного архангела сказала Помаранчева

— Не винна я в цьому, ідіотко! А ось ця зелена дикунка, так! — вона вказала пальцем на кішку в клітці. Не культурно, але балів за таке не знімають. 

— Ти це кого дикункою назвала? — крикнула щойно звільнена Синім Зеленка.

— Ой, уявляєш, тебе! — її кучеряве волосся аж здійнялося від злості — Адже ти спочатку погодилася почекати тут свого брата, але коли я вже закінчувала шити основу цього костюма (до речі, за кілька хвилин до вашого приходу, Руда), — кинула вона Помаранчевій, хоч і не криком, але дуже роздратованим голосом так, що якби навіть і хотілося вкотре перебити й поправити, що вона не Руда, а Помаранчева, та якось страшно, — різко  розбушувалася й рознесла тут усе під три чорти!!! Поверніть їй брата! 

Зеленка нічого не сказала. Відповідати було надто принизливо для неї.

— Пробач мені, Фіалочка! — тут же жалібним бісячим тоном почала проситися Помаранчева — Не треба було тебе бухати книжкою. 

— Нічого страшного милим ідіоткам пробачити можна — вона натягнула посмішку, заплющуючи очі, приховуючи свій убивчий намір.

— Вау, Фіалка такий гарний костюм шила! — які ж у маленьких діток проблеми з концентрацією уваги, секунда і все, Помаранчева мало не під руки Фіалці лізла. Потім пірнула з іншого боку подивитися. Найцікавіше було те, що ноги ніби грали у твістер між морем мотлоху — Братику так личить!

Фіалка була задоволена цією похвалою і навіть злегка задерла ніс:

— Ну звісно його ж шила я і це ще не все. Готову роботу побачиш вже на весіллі, як такий собі сюрприз. 

— Не люблю сюрпризи!!! — вигукнула Помаранчева й одразу ж себе поправила — Точніше чекати сюрпризи!

— У тебе є нянька, з якою ти можеш непогано провести час. Ще ти мені можеш помститися і мені сюрприз зробити — тим часом про себе вона думала: "Просто піди, я від тебе відпочиваю взагалі-то"

— Ось я зроблю сюрприз, а зараз ти будеш страждати, поки чекаєш його! 

— Ой, страждаю від нетерпіння! 

— Ха-ха! Ось так! — здається Помаранчева зовсім не розуміла сарказму.

— Помаранчева, ти розмовляла з матінкою? Чи ви до неї не заходили? — запитав Червоний подумки сподіваючись, що ні. І яка користь від його здібностей, якщо він навіть у недавні спогади не може зазирнути? 

— Заходили, братику, але про весілля не говорили. До речі, матінка дуже за тобою сумує і хоче, щоб ти її провідав, — Помаранчева щиро посміхнулася, хоча й усе, що було сказано, було брехнею. Що за звичка в цієї дівчинки брехати навіть знаючи, що це легко викриють?

— Не треба старатися — Червоний махнув рукою і на брехню, і на витівку з мамою — Можливо, мама і хоче мене побачити, але не зараз, не зараз...

— Ну і що? Піди сам і поговори з нею. — Помаранчева так жестикулювала, що Фіалка могла закрити вуха й уявити Помаранчеву в ролі кожного з диктаторів (окрім азійців та італійців), всього-на-всього треба було міняти уявні вуса — І ваші стосунки напевно налагодяться. 

— Не налагодяться — знову ця сумна посмішка на обличчі!!!

— Налагодяться!

— Ні. 

— Так! 

Вже не кумедно…

 Фіалка збиралася піти, але клята уважність Помаранчевої... 

— Фіалочко, я з тобою! — Помаранчева, аж підірвалася з місця

— І я… — навіть краплі захвату Помаранчевої в його голосі не було чутно. 

— Ні! — Зеленка схопила Синього за руку — Не ходи з нею... 

— Сестра, так треба. — спокійно сказав Синій, намагаючись обережно забрати свою руку — У нас же з нею домовленість, а це всього лише місяць. 

— Усього лише місяць? — Зеленка стиснула його руку так, що вона оніміла — Ти розумієш, який це величезний термін? Я не зможу до тебе прийти як того разу, розумієш?

— Я розумію... 

— Нічого ти не розумієш! — крикнула Зеленка так, що навіть у Фіалки волосся стало дибом — Усі мої слова хоч об стінку горохом! Я ж для твого блага! 

Щось тепле почало стікати до долоні хлопчика. 

— Кицько, припини стискати руку дитині! — втрутилася в цю розмову Фіалка і схопила Зеленку так, що рука хруснула. Та розслабилася і самовільно випустила Синього. Хлопчик злегка шокований ситуацією навіть не поворухнувся. 

— Моя рука!!!

— Тримай, тепла водиця на допомогу — Фіалка, не глядачі на Зеленку, відпустила її. 

Усе ще шокована Зеленка тільки й могла, що тримати своє передпліччя і бурмотіти: