Про біг мрію я

Хлопчик і дівчинка бігли коридором. Помаранчева заливалася сміхом і вочевидь насолоджувалася, а ось Синій був у такому жаху, що навіть його обличчя побіліло: 

— Зупинись! — закричав Синій, настільки дозволяв йому його тихий хрипкий голос.  

Помаранчева його не почула. 

— Зупинись!!!

Наївний...

— Зупинись!!!

Дівчинка його так і не почула. 

Тут різко вона призупинилася і каменем звалилася в якусь кімнату. 

Синій навіть не зміг розгледіти, що це були за двері такі. Можливо, навіть добре, оскільки зовні двері мали жахливий вигляд. Потріскана коричнева фарба вкрита маленькими пухирцями. Але це ще було ще не так жахливо, двері рясніли малюнками нарівні з дверима в кімнату Помаранчевої. Ніхто не знає звідки з'явилися ці страшні пики злих людей і милих котиків, що зчепилися у смертельній битві, але всілякими дурницями займається тут тільки Помаранчева, отже, скоріше за все, це вона вина. 

 Вони приземлилися на щось целофанове і тріскуче. Бульбашкова плівка... Величезна бульбашкова плівка! Кожна бульбашка розміром з долоню і їх було купа: на підлозі, стінах і навіть стелі! Стіни були настільки високі, що навіть ставши на три стільці не дотягнешся до бульбашок на ній. Хоча й не потрібні були ці бульбашки на стелі, оскільки в довжину і ширину кімната теж вирізнялася величезним розміром.

— Тадам! Ласкаво просимо до раю! — Помаранчева стрибнула зірочкою, намагаючись охопити це все, але єдине, що їй вдалося охопити, це три бульбашки під ногами, які одразу ж лопнули.

Синій не особливо подав виду, що зрадів, та і не видно було, що не зрадів.  

Помаранчева менш впевнено розвела руки: 

— Ну хіба не рай? Між іншим, своїми лапками це зробила. — на стелі відклеївся один пухирець. Провисів так, погойдався, а потім, цілком можливо побачивши внизу свою Джульєтту, каменем упав донизу, потягнувши увесь свій уславлений рід Бульбаштекки. 

 Від такого гучного шурхоту хотілося затулити вуха, що й зробив Синій. Помаранчева лише розвернулася у два величезні кроки, зітхнула носом. Не засмучено, просто в таких ситуаціях заведено зітхати. І так само не засмучено, як само собою зрозуміле сказала:

— Знову клеїти — вона чогось почекала, доторкнулася до носа — Ні, не правда. Синенький, а ти гірки любиш? 

Обірвана плівка, що звисала зі стелі до самої підлоги, і справді була схожа на гірку. Тільки ось із цього нормальна гірка, якщо, звісно, не в підлогу назустріч смерті, навряд чи вийде. 

— Це небезпечно... — Синій поклав Помаранчевій на плече свою руку, пробуючи позбавити дурну голову дурних думок. Ну те що він хвилювався за її здоров'я.

 Щелепа занила. 

— Ти так думаєш? — обличчя її осяяла посмішка — Тоді, пані та панове, покажу вам фокус! — дівчинка ніби випарувалася з-під руки Синього. А потім він почув як лопалися бульбашки. Хоп і на секунду чорно-помаранчевий силует виникав у повітрі. Хоп, вона як актор йому вклонилася. Хоп, вона ще щось йому показала, Синій навіть не дивився, бо знав, що там якась маячня.  Хоп і знову, доки доріжка з кульок не врізалася в стіну.

Тиша. 

 Синій простояв так кілька хвилин. У його мозку починає формуватися думка про те, що виходу з цієї кімнати не видно. Ймовірно, в гіршому разі, за два дні його знайдуть, а Помаранчеву позбавлять будь-яких запасів балів на пустощі, у кращому разі, на місяць. 

— Пані та панове, —  голос Помаранчевої ішов звідусіль, наче навколо Синього була купа колонок, — прошу вибачити за затримку. Мікрофони дуже рідкісна річ, а розірвати своєю промовою собі горло, всупереч думці експертів з фіолетології, я не збираюся. Синенький, дивись!!! — останню фразу вона сказала з особливим натхненням. 

Одразу після цього з самого верху впала маленька темна крапка. 

Щелепа занила. 

Ну все, більше їй запас пустощів не знадобиться... Цікаво, чи приберуть цю систему після смерті Помаранчевої? 

Але тут на середині шляху до підлоги плівка наче велика подушка підхопила маленьку дівчинку, і Помаранчева скотилася хоч і швидко, але без травм. Якимось чином вона змогла навмисно підірвати кілька бульбашок. 

 Помаранчева тріумфально встала на свої дві ноги та крикнула на всю цю величезну кімнату переможний клич. Її голос, який цього разу переступив межу й опинився по той бік від живих вух, пронісся всією кімнатою кілька разів. З кожним разом дедалі глибше й глибше заганяв спис у серце бідолашної слухової системи. 

Синій і забув про щелепу. 

— Синенький! — голос, слава богу, знову опинився біля кордону по цей бік барикад — Тобі варто спробувати!

— Ні. Пішли звідси — швидко й чітко відповів Синій помахавши головою.

Помаранчева підбігла до нього і глянула прямо в очі, пильно вдивляючись. Вона наче мала доступ до кожного краю його душі. Водночас її душа хоч і була надто відкритою, але ховалася за цією чорною тканиною. 

Ні, тупість якась… Це ж Помаранчева.  

— Ти ж не боїшся? — нахилила вона голову до правого плеча 

— Не боюся. — якою страшною не здавалася ця чудо-гірка, але Синій не відчував страху. Ніколи не відчував. 

— Значить просто не любиш? — схилила до лівого плеча. 

— Не люблю. 

— Хм. Цікаво — вона задумалася. 

— Що ти вже там нафантазувала? — невдоволено прошипів Синій. 

  Помаранчева різко схопила хлопчика за комір, Синій ледве її перехопив, коли той сповз на ямочку між носом і ротом. 

 На Помаранчеву дивилося два великих синіх ока. Знову перед ній стояв він, а не та зелена кішка. Чому кішка взагалі з'явилася? 

 Не відриваючись від очей, вона повернула  комір на місце. 

— Вибач. — після її слів Синій заспокоївся.

Здається, Помаранчева на секунду повісила ніс, але одразу ж у неї визріла якась ідея. Вона схопила Синього за руку і потягла:

— Побігли!!! — її посмішка сягала до самих країв пов'язки. 

На цей раз хлопчик так просто не дався, міцно вріс в землю ногами. 

— Ні... 

— Ну-ну, Синенький — вона надула губки — Між іншим, біг дуже корисна річ! Тренує сарделько-сосискову систему, викидає енд-Афіни та зміцнює імбиритет.