Помаранчевий захід сонця

Війна. Це слово лякає не тільки людей, а й янголів, та й деяким демонам воно теж не до смаку. Та українцям вибирати не приходиться, оскільки східний сусід не дає спокою. Летять ракети зі сходу. Ширяють над мальовничими українськими містами і селами шахеди, яких українці влучно обізвали мопедами і балалайками. А навколо кожного міста, містечка, селища, села чи хутора юрмляться янголи, що всіма своїми силами намагаються відвести загрозу, відвернути хижі жала ворогів.

На все це дивився і юний, ще не достатньо дорослий для таких справ руденький янгол. Він сумував. Оскільки не знав способу допомогти людям ще краще. Він стискав долоні в кулаки і мріяв про припинення цього безумства.

Поглядаючи на дії своїх старших побратимів, юний крилатий парубок трішки соромився, оскільки зовні дещо відрізнявся від решти янголів. Замість білявого золотого волосся його чуприна переливалась червоними язиками полум’я. крила, що у інших палахкотіли багряним вогнем сили у нього світились рівним помаранчевим сяйвом. Він вважав себе іншим, слабшим.

Одного разу, коли сплячу столицю знову намагалися зруйнувати керовані на відстані ракети і шахеди, молоденький янгол подумав про себе: «Хоч я ще молодий та недосвідчений, сили як у побратимів не маю, та можливо, мої зусилля хоч трішки зможуть допомогти їм відвернути хоча б одну ракету. Я маю бути там!».

Прийнявши рішення, юний янгол полетів до землі, та не розрахував своїх сил. Озирнувшись довкола, руденький прийшов до висновку, що єдиним махом своїх ще не до кінця окріплих крил перелетів над всією Україною і приземлився аж за Карпатами. Повторити свій подвиг знову він не зміг би, тож прийшов до висновку, що поки добереться до Києва, то обстріл вже завершиться, тож поспішати туди сенсу немає. А тоді він уважно оглянув місце, де опинився.

Над землею стало підніматися сонце, розсипаючи навколо бризки свого яскравого проміння. Краєвид, що поступово розкривався перед очима янгола, що ще не  до кінця вийшов з підліткового віку, заворожив його погляд. Гори й рівнини, яскраве зелене плетиво природнього мережива в одному місці ніби розступається, відкриваючи погляду сріблясті іскри гладі соленого озера. А поряд – затишне, чисте містечко, що розташувалося майже на самому кордоні з Румунією. Саме тут, постраждавши від зброї ворогів, проходили свого часу мирні колони біженців. А зараз тут набиралися сили і наснаги, заспокоювали свій розум і лікують власне тіло жителі України, щоб знову повернутися назад і стати надійним тилом для тих, хто бореться за свободу на фронтах.

Постояв янгол, подумав – і вирішив залишитися тут, оскільки місце це не менш варте охорони, як інші. Тож увечері, занепокоївшись, він відкрив свої помаранчеві крила і став на захист цієї землі.

На крилах забриніли пір’їнки. Кожна волосинка на них стала сторчма, виловлюючи останні промінчики сонця, з яких янгол, використовуючи власні сили, сплітав купол, що накривав містечко невидимим для людського ока захистом. Проходячи через пір’ячко янгольських крил, проміння забарвилося насиченим помаранчевим кольором, забарвлюючи ним край неба, де сонце ховалося за обрій.

З тих пір, щойно янгол стає на захист містечка Солотвино, кожен його житель може бачити заграву величних і сильних крил, що обіцяють всім спокій.