Глава 14: «Прощавай?»

«Свято наближається» - це, мабуть, одна з найбільш упізнаваних фраз із вітчизняних телереклам початку нульових наряду з «Ти де? А я – на морі» та «Ай, молодець!». Дійсно, свято наближалось. Ще тиждень – і новий 2005 рік. Рік нових надій, сподівань, поразок та перемог. І від нового 2005 року були неймовірні очікування. Але 2004 рік не хотів так просто закінчуватись, тому президентська сага в Україні продовжувалась.

Майдан не розходився. Навпаки, перед третім туром виборів людей ставало все більше й більше. Здавалось, що в цей час кількість населення Києва збільшилась мінімум у два рази. Вулиці, площі, зупинки громадського транспорту, станції метрополетену, сквери, парки – всюди можна було зустріти тисячі «біло-блакитних» та «помаранчевих». Але других було значно більше, як не крути.

26 грудня українці втретє за рік відправились на виборчі дільниці. Народ вже був втомлений, тому явка була трохи меншою ніж у двох попередніх турах. Після завершення голосування вся країна затамувала дихання в очікуванні оголошення результатів переголосування.

Перші результати соціологічних опитувань свідчили про перемогу Ющенка, але з невеликим гандикапом від опонента. Окремі екзитполи працювали за певним замовленням, тому видавали інщі результати. Треба лише дочекатись офіційного оголошення результатів виборів та сподіватись що їх знову не фальсифікували.

Мабуть, найбільше напруження спостерігалось в серці української столиці – на майдані Незалежності. Сотні тисяч людей не розходились та очікували на оголошення результатів виборів. Складно уявити чим би все закінчилось, якби і цей тур знову пройшов із кричущими порушеннями та підтасовкою голосів. Навряд чи люди б розійшлись. Силове протистояння було б не минучим.

На щастя, наші політики під тиском суспільства почали прислухатись до думки народу та прийняли необхідні поправки до виборчого процесу щоб мінімізувати можливості для різноманітних махінацій та зловживань на користь того чи іншого кандидата.

Народ чекав і, нарешті, дочекався. Інтернетом в той час мали змогу користуватись одиниці, а мобільні телефони надавали лише змогу дзвонити та відправляти короткі текстові повідомлення. Тому головним джерелом інформації  були телебачення та радіо.

Переповнений Майдан Незалежності, тисячі людей на Хрещатику та мільйони в усіх куточках країни чекали…

Адріана успішно закрила сесію, але не їхала додому до батьків. Вона разом з одногрупниками була активною учасницею Помаранчевої революції. Микита теж приєднався до їхньої компанії та багато часу проводив на головній площі Києва. Завдяки доброму гумору та м'якому характеру хлопець швидко подружився з одногрупниками Адріани. Але найбільшу увагу, звичайно, приділяв саме їй. Інколи це було в простих дрібничках: пригостити чаєм або смаколиками, наприклад. Бувало, змете з її капюшона сніг або притримає за руку якщо під ногами слизько.

Дівчина, звичайно, не могла не помічати такої уваги, але поводила себе як зазвичай, хоча, мабуть, в душі відчувала до Микити симпатію. Вихований, чемний, спортивний та амбіційний хлопець, а головне – сміливий.

Молодь весело проводила час. Не забували також час від часу ходити на каву до кав'ярі. І тут було помітно як Микита завжди галантно допомагав Адріані зняти верхній одяг та притримував стільчик коли дівчина сідала за стіл. Одногрупниці дивились на це із заздрістю та посмішками.

Микиті подобалось годинами розмовляти з молоддю, обговорювати політику та разом будувати плани на майбутнє. Вірили що справедливість неодмінно переможе, а Україна вже майже в Європі. Освідчена та прогресивна молодь, інтелігенція – раніше таких друзів у Микити не було.

Весь Майдан Незалежності «вибухнув» коли дізнався результати виборів після підрахування голосів третього (або переголосування другого туру), що були оприлюдненні центральною виборчою комісією 28 грудня 2004 року. Але згодом сталась ще одна, як здавалось тоді, не менш значуща подія - напередодні Нового року Янукович подав у відставку з посади Прем'єр-міністра України. Все, остаточна перемога, але Майдан не розходився. Люди збирались святкувати перемогу та зустріти новий 2025 рік на головній площі Києва в серці України.

Переважна більшість прихильників Януковича почала поспішно покидати столицю одразу ж після оголошення остаточного результату президентських виборів. Незначна частина «біло-блакитних» залишилась у столиці та розчинилась серед «помаранчевих» та мешканців столиці. Набиті битком потяги та автобуси прямували назад до східних регіонів України.

Майдан святкував! Люди були окрилені такою бажаною перемогою та покладали величезні надії на прийдешній рік та на наступні п'ять. «Відстояли, вибороли, перемогли, тепер святкуємо та повертаємось до звичного життя, а далі справа лише за політиками, що прийшли до влади. Напрямок розвитку країни нарешті встановлено, від нас більше нічого не вимагається» - мабуть, такі думки були у більшості людей у той час. Ейфорія від перемоги та торжества справедливості, адреналін та відчуття щастя просто зашкалювали.

Микита зустрів радісну звістку на Майдані разом з Адріаною та її друзями. Потім молодь ще довго гуляла, і знову зустрілись на Майдані вже 31 грудня щоб разом зустріти Новий рік.

На Майдані вже зібрались тисячі людей ще коли було видно. Розпочалась святкова програма, виступали популярні на той час зірки екстради. Українці відчували загальне піднесення та, після тривалої боротьби, нарешті відпочивали та могли дати волю емоціям.