Глава 12: «Порозуміємось?»

На вулиці снігопад послабшав, але й не думав зупинятись. Вже не куріло, сніг став більш дрібним, але ряснішим. Тепло та затишок кав’ярні не відпускали, але треба було йти.

Микита прибрав за собою зі столу, навіть крихти змів долонею, відніс баристі тарілку та чашку. Дівчина подякувала та посміхнулась – Микита посміхнувся у відповідь і з гарним настроєм та теплом в серці, одягнувши куртку та шапку, пішов. На його ще тепленьке місце за столиком біля вікна вже сіла жіночка та пила каву, насолоджуючись атмосферою затишної кав’ярні та вечірньою Контрактовою площею.

Контрактова площа вся сяяла у вогнях. Працювали заклади громадського харчування, кав’ярні та крамниці. Колеса огляду тут ще не було. Люди гуляли та відпочивали, дітвора грала в сніжки. Деякі перехожі йшли з новорічними ялинками в руках.

Також з настанням вечора на вулицях столиці, не дивлячись на снігопад, ставало все більше прихильників «помаранчевих» та «біло-блакитних». То тут, то там було час від часу чутно звуки барабанів та вигуки «Ющенко! Ющенко» та «Янукович! Янукович!»...

Микита пройшов через Контрактову площу та за підказками людей знайшов вхід до метро. Біля входу працівник метрополітену розчищав лопатою сніг та посипав піском біля сходів. На вихід йшло значно менше пасажирів ніж на вхід.

В переході було багатолюдно. Також тут було чимало торгашів, що пропонували пасажирам квіти, гарячі домашні пиріжки, сувеніри, газети, нижню білизну, календарі та різні корисні дрібнички.

Микита пригадав що у нього вже давно розрядився мобільний телефон та немає змоги зателефонувати рідним. Він підійшов до кремезного чоловіка у спортивній куртці з написом «BMW». Цей дядько продавав радіоприймачі, вживані (або, мабуть, крадені) мобільні телефони, батарейки, навушники, наручні годинники, дитячі іграшки на батарейках та ще багато чого. Хлопець уважно оглядав увесь цей широченний асортимент товарів.

- Що шукаєте? – запитав продавець.

- Зарядное на телефон, - відповів Микита.

- Все є. На який саме телефон шукаєте?

- На такой.

- Це який «Siemens»?

- С60.

- Ого, не дешева штука. Десь у мене завалялись кілька зарадок на «сіменси»… Мммм, зараз… Десь тут одна точно була, бо позавчора дві продав. Так, це штекерна на «Мотороллу» або на «Nokia», це на «Sony Ericsson»… Так, зараз, одну хвилину. Можна подивитись яка там зарядка?

Микита дістав із внутрішньої кишені свій телефон та дав продавцеві. Чоловік насупив брови та, прижмуривши ліве око, правим оглянув гніздо для зарядки. Поклав телефон та почав копирсатись в ящиках, пакетах, все перебирав, шукав…

- Так, ось, знайшов.

Продавець дістав із пакета чорну зарядку, кабель якої був кимось добре пожований (швидше за все дитиною), та у двох місцях перемотаний синьою ізолентою. Зарядний блочок теж мав певні дефекти, зокрема один штекер був надломлений та шатався. Мабуть, зарядку не тільки гризли, а й кидались нею.

- Она точно работает? – Микита сумнівався в працездатності цього зарядного пристрою.

- Так, точно працює, - рішуче відповів продавець, - я все перевіряв, працювава нормально.

- Какая цена?

- 70 гривень.

-Ого…

- Ну, добре. Забирай за 60.

- Давайте её сначала проверим.

- Так де ж я її перевірю. Бери, я вдома перевіряв. Все працює.

- Нууу, не знаю…

Микита подумав та й вирішив не купувати сумнівний товар, хоча працездатність зарядного пристрою можна було запросто перевірити у будь-якому найближчому магазині чи закладі харчування. Хлопець розвернувся, поклав замерзлі руки до кишені та пішов, а продавець вишмаркав соплі в хустку, витер носа, плюнув на підлогу та почав збирати товар який дістав під час пошуку зарядного пристрою.

Микита придбав жетон, пройшов крізь турнікет та чекав на потяг. Хлопець вже був уважним коли сідав та уважно дивився куди саме прямує потяг, бо вже мав певний досвід їзди в метро.

Потяг неквапливо прибув на станцію «Контрактова площа», частина пасажирів вийшла із вагонів, і Микита разом з іншими пасажирами зайшов до вагону. Людей було не багато, але й вільних сидячих місць не було. Під ногами було багато брудної талої води від взуття пасажирів. Там, на поверхні, продовжувала лютувати зима, але тут, під землею, завжди однакова погода.

Наступна станція була «Поштова площа», а за нею – «Майдан незалежності», з якої можна пересісти на станцію «Хрещатик» та «червону» гілку метро. Микита зігрівся та чомусь вирішив не їхати до залізничного вокзалу, а вийшов на «Майдані незалежності».

На цій станції вийшло дуже багато пасажирів, але ще більше зайшло. Глибокий тунель – довгий підйом на ескалаторі. У підземному переході було багато людей, стояли намети, стільчики.

Микита продерся крізь натовп та вийшов на Майдані, а тут, не дивлячись на погоду, знаходись тисячі людей. Абсолютна більшість – прихильники «помаранчевих», але й їхні опоненти тут теж були. Люди не розходились, навпаки під кінець робочого дня їх ставало ще більше. Народ грівся як міг: хтось стояв біля багаття, хтось знаходив тепло у наметі, а хтось стрибав або танцював. Голови та верхній одяг у більшості було добряче присипані снігом.