Глава 10: «Знайомство зі столицею»

Микита вийшов на перон та з насолодою зробив декілька глибоких вдихів свіжого повітря. Але, здавалось, запах брудних шкарпеток переслідує всюди; ним просякнуті речі та одяг. Хлопець понюхав рукав куртки – ні, наче не смердить. Ну й добре!

Жіночий голос із гучномовців оголосив про прибуття потягу сполученням «Донецьк – Київ» на шосту колію.

Щоб не загубитись, Микита вирішив притримуватись чоловіків, що теж їхали підтримати біло-блакитного кандидата у Президенти. Ці люди почали збиратись у групи та пересуватись далі разом про всяк випадок. Микита піднявся до переходу, а далі через приміщення вокзалу вийшов на привокзальну площу.

На вокзалі було чимало міліціонерів, які прискіпливо оглядали людей, а деяких і перевіряли. Спочатку дивились документи, а потім – сумки, перевіряли вміст кишень, общупували. Одного чоловіка чомусь провели до свого мєнтовського лігва. Мабуть, затримали «до з’ясування обставин» з метою отримання фінансової вигоди. Можуть і підкинути щось до кишені щоб заробіток став ще більшим.

П’ятеро кремезних «беркутівців», одягнених так ніби йдуть на війну, дружно їли шаурму біля кіоску. Аромат м’яса та чебуреків змушував живіт гарчати немов двигун старенького «Запорожця». Двоє циганок, одягнених в легкий одяг яскравих кольорів, наполегливо пропонували перехожим поворожити. Не менш надокучливими були місцеві таксисти, які навипередки намагались вчепитись за клієнтів. Біля входу до вокзалу стояв чоловік на милицях та просив милостиню. Гроші він збирав у пакет з написом «UMC».

Поруч з кіоском, де шкварчали чебуреки та пиріжечки, стояв чоловік в сірому пальто, чорній шляпі та окулярах. Він продавав розкладені на столику вживані мобільні телефони (швидше за все це були вкрадені мобілки), зарядні пристрої, піратські диски з музикою та комп’ютерними іграми, а також картки для поповнення рахунку мобільних операторів, яких на той час в Україні було доволі багато. З гучномовця лунало записане оголошення: «Поповнення мобільного телефону! Будь-які номінали, всі оператори. Хто забув поповнити рахунок – підходьте та поповнюйте»!

І тут Микита згадав що на рахунку мало грошей, треба поповнити телефон щоб залишатись на зв’язку, бо не відомо скільки ще тут доведеться перебувати. Хлопець підійшов до торгаша мобілками. Цей чоловік постійно підстрибував з ноги на ногу, смикався наче його час від часу били струмом, та постійно дивився по сторонам ніби когось боявся.

- Що підказати? Купуємо мобілки у будь-якому стані. Продаємо мобілки на будь-який смак. Зарядки, навушники, батарейки, поповняшки. Що вас цікавить? – запитав чоловік та різко озирнувся назад.

- Счёт пополнить, - відповів Микита.

- У мене є все. Який у вас оператор?

- «Jeans».

Микита дістав з кишені телефон та тримав його в руці. Продавець одразу ж кинув око на телефон хлопця та в голові оцінив його вартість – за скільки купити та за скільки перепродати.

- На скільки хочеш поповнити? – запитав продавець та шморгнув, потягнувши ніздрею соплю.

- На 20 гривен.

- Нажаль, на 20 гривень закінчились. Є 10, 40 та 80 гривень. Можеш взяти 2 джинс-картки по 10 гривень.

- Давайте на 40, - зітхнув Микита та дістав з кишені гаманець.

- 43 гривні 50 копійок.

Микита зціпив зуби, адже вдома за карту поповнення на 40 гривень в магазинах просили 42 гривні, а в деяких кіосках – 41 гривню 50 копійок. Столиця, що тут сказати! Навряд чи в інших продавців та у кіосках менші ціни.

Микита дав продавцеві три купюри по 20 гривень. Продавець насупився:

- А менше немає? У мене і так вже нічим здачу давати.

- Нет.

Продавець пішов до кіоску, з якого пахнуло смаженим м’ясом та капустою. Він не спускав очей зі свого товару, тому йшов приставним кроком. Чоловік постукав у віконечко:

- Ашот, дорогой, разбей, пожалуйста, - звернувся продавець до «майстра з шаурми».

Чоловік отримав від Ашота дрібніші номінали по 2, 5 та 10 гривень. Він повернувся, оглянув товар, Микиту, відрахував здачу та дав хлопцеві ваучер для поповнення рахунку. Микита взяв монетку та почав затирати спеціальне захисне покриття, не відходячи від продавця, що чомусь почав ще дужче смикатись та нервувати.

Хлопець стер захисне покриття, набрав на телефоні комбінацію та 16-и значний код для поповнення рахунку, натиснув кнопку виклику… Не поповнюється. Спробував ще раз – продавець знову почав смикатись. І тут хлопець уважно придивився – виявилось що ваучер вже протермінований.

- Ваучер просроченный.

- Можливо ти щось не так вводиш. Так… Ой, справді, протермінований. Ой, як же це я не помітив!.. Зараз я інший подивлюсь… Ой, у мене й на 40 закінчились. Є на 80, або можна взяти 4 по десять, - продавець находу знаходив відмазки.

- Какая цена на 10?

- 11 гривень 50 копійок.

- Нет, спасибо.

Микита порахував що так вийде аж 46 гривень – 4 картки номіналом 10 гривень з ціною 11.5 гривень за кожну. Колосальна переплата! Продавець скривив обличчя, але віддав назад гроші. Добре що Микита вирішив поповнити мобільний одразу біля продавця, інакше був би ошуканий, і спробуй довести де ти купував той ваучер та у кого! Кожна картка має свій темрін – 365 днів, після чого вона стає вже недійсною.