Глава 8: «Наколотиє апельсіни та Ліонель Мессі»

У Києві «Помаранчева революція» невпинно набирала обертів, в регіонах теж люди не були осторонь. Щоб хоч якось розкачати інертне населення сходу країни, місцева влада намагалась максимально задіяти всі наявні заходи з метою  організувати якісь мітинги на підтримку свого кандидата.

            Микита чекав заводський автобус на зупинці громадського транспорту. Старенький «ботинок» приїхав із запізненням. В автобусі вже всі місця були зайняті, тож довелось їхати стоячи.

            В салоні автобуса було дуже жарко та накурено, грала весела музика. Пасажири розмовляли між собою, переважно на тему політики. Хтось вже був зігрітий певними напоями та «рвався в бій». Автобус неквапливо віз людей з Макіївки до центру Донецька.

            Надворі вже тімніло, погода була сирою та похмурою. В таку погоду краще сидіти вдома, читати книжки та пити теплий чай, а не швендяти незрозуміло де.

            Автобус час від часу на 5-10 хвилин застрягав у заторах. Вулиці столиці шахтарського краю тонули в тягнучках, оскільки під вечір люди поспішали додому. Микита відчував що його спина натягнута наче струна гітари, а рука, якою він тримався за перемотиний синьою ізолентою поручень, заклякла. Хлопець не бачив та не розумів де саме вони зараз їдуть. В віконечках було видно лише світло зустрічних автомобілів та миготіння світлофорів.

            Останні 20 хвилин автобус їхав дуже повільно…

Приїхали. Микита швидко вискочив із автобуса та нарешті випрямив спину. Мітинг на центральній площі вже тривав, грала музика. Людей зібралось декілька тисяч, не дивлячись на холод та сирість. На двох головних вулицях Донецька стояли припарковані десятки автобусів, якими привезли значну частину мітингуючих.

            Хтось із натовпу почав скеровувати групи нових людей до сцени. Микита разом із натовпом пішов туди куди й всі. Хлопець розумів що треба просто постояти 1-2 години, а потім це все закінчиться, і можна повертатись додому.

            Перед натовпом час від часу виступали невідомі Микиті люди та співаки. Натовп тепло зустрічав їх оваціями та привітним свистом.

            Микита стояв у натовпі та перебирався із ноги на ногу, оскільки холод давався взнаки. Ноги замерзли, ніс почервонів, сирість пробирала навіть крізь теплий одяг.

            Під гучні овації на сцену вийшла якась дивна жіночка. Через гучні вигуки, аплодисменти та шум натовпу Микита не почув хто це така, але вигляд у цієї пані був доволі цікавий. Хлопець подумав що то знаменита співачка (чи спікак) Вєрка Сєрдючка, яка в той час ще не носила зірку на голові, а надавала перевагу кумедним берегам та пальто.

            Ця пані була одягненою в теплий хутряний берет сірого кольору, каракулеву шубу, яку, мабуть, дістали десь із бабусиної скрині та обробили від молі. На її шиї красувався шалик, половина з якого була білою, інша половина – блакитною. Також на шалику було щось написане. Це був типовий шалик, який полюбляли носити прихильники Януковича.

            Жіночка виглядала розгубленою. Хтось із працівників, що обули на сцені, підказав що треба підійти до мікрофону. Під радісні вигуки та овації ця пані, переборовши власну розгубленість, підійшла до мікрофону та почала щось говорити. Вона постійно запиналась та перестрибувала із теми на тему, але людям це подобалось. Її виступ був схожим на нудний Stand Up, який по душі п’яним відвідувачам пабу.

            Жінка виглядала кумедно, але намагалась бути серйозною. Микита намагався прислухатись щоб зрозуміти що вона каже, але з купи незрозумілої інформації почув лише що вана «дважди мать».

            Натовп притих, панянка стала більш впевненою та говорила вже більш-менш зрозуміло, але не менш цікаво:

- Дорогие друзья, я из Киева, я могу сказать, что там делается. Там просто оранжевый шабаш! Значит, стоят валеночки рядами... - все везде американское! И горы оранжевых апельсин. И это на фоне: "Оранжевое небо..." От такое от! Это просто... Это кошмар! И хочу вам сказать, что эти апельсинки не простые, а наколотые. Люди берут апельсин, съели - взяли другой. И она тянется и тянется - рука. Сейчас я ехала сюда - были новости. И сказали - на площади массове отруєння почалося. Частые случаи обращения в больницу. Людей везут с менингитом! До чего мы дожились! И стоят, и стоят! Глаза просто лубяные! Просто!"

Натовп гучно підтримував все сказане зі специ. Микита стояв ніби вкопаний та лише кліпав очима щоб хоч якось переварити почуте. Він запитав у людей хто ця пані, і відповідь шокувала хлопця… Так, це була вона… Єдина та неповторна. Людка -  дружина Віктора Януковича.

Господи, навіщо її виперли на сцену? Сказати що це ганьба – все одно що нічого не сказати. І це – кандидат у першу леді країни. Вже б краще сховали її кудись подалі. А людям подобається, бо говорила те що натовп хотів почути. І все, що вона говорила, сприймалось людьми серйозно. Добре що цей публічний виступ був першим та останнім у її житті.

На цьому мітинг не закінчувався. Було продовження біло-блакитного шабашу, але Микита розумів що його вуха більше не зможуть витримати ще щось подібне виступу пані Людкі, тому вирішив тихенько відійти від натовпу.

Хлопець пройшов перехрестя, вийшов на вулицю Університетську та зайшов до першої ліпшої кав’ярні. В приміщенні було тепло та затишно, людей було мало. Микита замовив собі каву та тістечко. Зняв куртку, шапку, але ноги так замерзли, що зігріти їх може лише тепла ванна.