Глава 6: «Сармат, насіння, автобус»

Микита не цікавився суспільно-політичним життям. Так, лише чув розмови старших про те як колись добре жилось, яка була смачна їжа, як чиновники та міліціонери піклувались про громадян. Все будувалось, всі жили щасливо, у всіх все було. Та й загалом, на сході України суспільство завжди було інертним, проявляло невисокий інтерес до політики, не цікавилось проблемами держави. Народ звик до того що «мудрий хазяйствєннік» думає та вирішує всі питання, а наше діло просте – працювати та не лізти туди куди не треба.

            Саме на такому електораті одна дуже відома політична партія, щедро накачана грошима не менш відомих олігархів, пустила глибоке коріння не тільки на своїй «вотчині». Це коріння стрімко проникало все глибше й глибше, руйнуючи фундамент, на якому трималась молода держава Україна. Керівники заводів, «хазяйствєннікі», ділки, власники нелегальних копанок та кар’єрів – всі вони раніше були вірними заповітам дідуся Ульянова та будували свою кар’єру як прості вихідці з народу. «Звичайно, вони бандити, але ж свої» - саме таку фразу можна було почути від симпатиків місцевих «васалів», що підтримували тісні зв’язки з сусідньою країною на основі «спільного світлого минулого та історії». Бандити, злодії, злочинці, бритоголові кримінальники в дорогих костюмах, але ж обіцяють справедливість, рівність та світле майбутнє. Саме це й хотіли чути люди, тому й довіряли «бандитам, але своїм».

            Люди навіть не цікавились тим що скоро будуть вибори Президента України доки на вулицях міст не почала з’являтись політична агітація. Вже тоді відомий екс-керівник Донецької облдержадміністрації, а потім і Прем’єр-міністр України, що починав свою кар’єру зі слюсаря та директора автобази, був персоною №1 в регіоні. Перед цим в його житті були епізоди, пов’язані з відбуванням покарання за крадіжку шапок та, за не підтвердженою інформацією, також інкримінувалась стаття, через яку за «колючим дротом» обіцяють «дуже солодке життя». Але то все було в минулому, і то все не правда!

            Майбутній четвертий Президент України був найбільш впізнаваною політичною особою на сході, зокрема в себе на Батьківщині. Він був єдиним безальтернативним кандидатом від «Партії регіонів» на виборах Президента-2004.  Місцева «незалежна» преса на всю котушку почала відкриту агітацію за російськими методичками. В ній «наші бандити» зображувались як добропорядні, чесні, справедливі та, як ніхто інший, і вдень, і вночі, думають про простий народ. Натомість їхні політичні опоненти – американські запроданці, що хочуть задавити Донбас, закрити шахти та продати Україну ненависному заходу.

            На підприємствах на повну йшла політична агітація. Він вищого керівництва через начальників цехів до майстрів та простих робочих. Людям роздавали «правильну» агітацію, розповідали всю ту пропагандистську нісенітницю та робили народ озлобленим на захід України, який вважали за ворогів, бездарів та дармоїдів, яких годує робочий Донбас. Люди з легкістю піддавались на пропаганду, побудовано в кращих совєтських традиціях.

            Чи були люди, які мислили критично та розуміли сутність місцевих еліт? Так, безумовно, але їх, нажаль, було не так багато. До того ж висловлювати власну думку було не прийнято в такому наелектризованому середовищі. Інколи це було просто небезпечно. Можна було і з роботи бути звільненим, або, в кращому випадку, отримати порцію лайки та втратити дружбу.

            Промивка мізків на підприємствах була в самому розпалі. Робочі на перервах, в курилках, автобусах та навіть за грою в доміно постійно обговорювали майбутні вибори. На нарадах (оперативках) вище керівництво ставило завдання доносити до робочих як треба «правильно» голосувати та хто такий Ющенко.

            Майстер Міхалич разом із іншими майстрами на начальниками дільниць  спочатку о 7:30 приходив на нараду до начальника цеху. Начальник цеху та його заступник, окрім робочих питань, давали настанови що і як треба доносити до підлеглого персоналу. Потім майстри йшли до своїх бригад, де проводили нараду, на якій головне завдання – розстановка персоналу на день відповідно до виробничої необхідності.

            Міхалич зайшов до майстерні о 7:57. Його підлеглі ще відпочивали: грали в карти та доміно, хтось пив каву зі смаженими на «трансформаторній оливі» пиріжками із заводської їдальні, а хтось читав пресу. З динаміка старого радіоприймача грала музика, переважно, совєтської естради. В майстерні гул був немов у вулику: чоловіки обговорювали рибалку, футбол та, звісно ж, політику.

            - А где Никитин? – запитав майстер у колективу.

            - Михалыч, ты что, не знаешь? Начальство как всегда задерживается, - вигукнув хтось з чоловіків, що викликало у відповідь дружній сміх.

            - Опять, наверное, запил! Так, мужики, заканчивайте.

            - Михалыч, сейчас, тут как раз масть попёрла.

            Чоловіки почали збирати доміно та приблали карти в шухляду – робота «казино» призупинена. Майстер дістав з кишені пом'ятий брудний блокнот, одягнув окуляри та почав проводити розстановку.

- Вечером доиграете. Так, что у нас на сегодня? Такссс, по общей работе завода пока без изменений. В работе все печи и оборудование, аварийных ситуаций, влияющих на общую работу предприятия за ночь не возникло. Работаем по плану. Так, Михалыч и Николаевич по-прежнему остаются в мастерской и продолжают ремонт редукторов.

- У нас там підшипники вже закінчуються. Залишилось 4 штуки, - перервав майстра Миколайович.