Глава 2: «Дитинство Микити»

Микита зростав, мав багато друзів, з якими багато часу проводив на вулиці. Переважно, це були діти з одного двору, оточеного сірими панельними будинками. Діти завжди весело проводили час, мали багато цікавих ігор, а інколи бешкетували, за що отримували від бабусь, які майже цілодобово «чергували» на лавочці біля під’їзду та знали все про мешканців будинку. Інколи ці бабусі знали про людей більше ніж самі люди.

Попри заборони батьків, діти інколи ходили гуляти до шахтного відстійника та на терикон. Такі ігри є небезпечними, але діти не усвідомлювали всіх ризиків. Дітвора гуляла на вулиці допізна, тож батькам інколи складно було забрати своє чадо з вулиці.

Вже за тиждень після отримання Україною такої довгоочікуваної незалежності, до шкіл пішли учні. Люди ще не встигнули зрозуміти що сталось, оскільки події в країні відбувались дуже швидко. Фактично СРСР досі існував, тож всі церемонії та урочисті заходи досі відбувались за совєтськими канонами. Не виключення й школа та навчальний процес.

Щасливі Микола та Надія прокинулись рано вранці та повели свого синочка перший раз до першого класу. Ранок був похмурим та прохолодним, а дим від заводів остаточно перекривав промінчики сонечка, що намагались пробитись крізь хмари. Листя на деревах вже починало жовтіти, а на деяких вже опадало.

У Совєтському районі Макіївки, де знаходився мікрорайон Магістральний,  мешкали наші головні герої. Неподалік від їхнього будинку знаходилась школа №72, до якої пішов «гризти граніт науки» семирічний Микита. Це була типова триповерхова обшарпана будівля, зі свіжопофарбованими вікнами, дверями та побіленим вапняком парканом. Поруч зі школою знаходився будинок культури та дитячий садок, до якого ще декілька місяців тому ходив вже нинішній першокласник. В декількох сотнях метрів від школи гордо височів терикон шахти «13-БІС», а поруч з териконами брала свій початок річка Ігнатова, оточена декількома шахтними відстійниками та невеличким лісом. У відстійниках вода була коричневого кольору, смерділа та пінилась.

О 8:30 учні, батьки, вчителі та гості зібрались біля входу до школи на урочисту лінійку, приурочену до дня знань. На будівлі школи ще висів червоний прапор держави СРСР, учні були одягнені у сувору шкільну форму. На їхніх шиях майоріли червоні піонерські краватки. В руках кожен учень тримав букети з айстр, роз та хризантем – квітів, що в цей час квітнули на подвір’ях.

Шкільна форма для хлопців – це костюм та брюки, для дівчат - суворе коричневе шкільне плаття з білими манжетами і два фартуха - чорний на кожен та білий для урочистих свят. Також дівчата носили білі гольфи та банти, але переважно лише на свята. Ще зі школи дітей привчали до одноманітності та суворості щоб вбити їхню особистість.

Надія та Микола з гордістю дивились на своє чадо, яке буквально розчинялось в цій сірій одноманітності. Першокласники стояли ближче до входу в школу, потім – старші учні, а далі праворуч учні 5-9 класу; десяти- та одинадцятикласники стояли навпроти першачків. Поруч з кожним класом стояв їхній класний керівник. Батьки стояли далі від всіх та ніби зі сторони спостерігали за урочистою лінійко.

Урочистості розпочались з гімну СРСР, а потім під барабанний дріб дві дівчини та хлопець в пілотках та піонерських краватках винесли червоний прапор. Далі лунали пісні, першокласники зачитали вірші. Директор школи вимовила палку промову, в якій наголосила що нинішні першокласники та майбутні випускники вже невдовзі стануть «достойнимі члєнамі советского общєства». Потім найвищий старшокласник взяв на руки одну з першокласниць, і вони разом пройшли колом тричі та дали перший дзвінок. Потім учні буквально засипали вчителів квітами, пролунала традиційна пісенька «учат в школє», під яку першокласники та їхня перша вчителька вперше переступили поріг школи.

Залунали барабани, ті самі хлопець та двоє дівчат занесли червоний прапор до школи – на цьому урочистості було завершено. Учні та вчителі пішли до школи на перший урок, а деякі старшокласники та старшокласниці пішли до шкільного туалету, що знаходився за стадіоном, покурити доки вчителі не бачать.

Темою першого уроку для учнів була «Путь к комунізму – чєрєз цитати В.І. Лєніна». Навіть першокласникам вчителька близько пів години розповідала про світле майбутнє та наводила цитати зі збірників цитат вождя світового пролетаріату». Дітям це було не зовсім цікаво, тому вони постійно відволікались, розмовляли та дивились у вікна. Вчителька сварила за це дітей та стукала указкою по столу. Батьки стояли в коридорі біля кабінету та час від часу з хвилюванням зазирали до відкритих дверей. В класі над дошкою висів портрет Леніна, а на стінах – інших совєтських діячів. Діти сиділи по двоє за партою в три ряди. За останніми партами стояла величезна шафа, поруч – декілька столиків зі стільчиками для того щоб діти могли поїсти. Ближче до вхідних дверей в ряд стояли невеличкі шафи для верхнього одягу. В самому кінці кабінету були ще одні двері, які вели до кімнати відпочинку – тут діти могли поспати після уроків у групі подовженого дня.

Урок було закінчено, вчителька роздала кожному учневі старий буквар, на якому були намальовані совєтський учень та учениця у шкільній формі та з ранцями, буратіно та ще декілька мультяшних персонажів. Комусь буквар дістався у гарному стані, а комусь, м’яко кажучи, не дуже. На останній сторінці книжки було з ручкою написано з десяток прізвищ попередніх власників книжки. В кожній книжці була сплетена з ниток закладка. Деякі підручники були загорнуті в шпалери.

Вчителька попрощалась з дітьми до завтра, і щасливі першокласники побігли в коридор до батьків ділитись першими враженнями від школи та вчительки. Малеча ще не до кінця розуміла куди вони потрапили що чекає на кожного з них упродовж наступних дев’яти чи одинадцяти років шкільного життя. Контрольні, лабораторні, нудні уроки математики та весела фізкультура, щоденники, перша двійка, нескінченні домашні завдання, перші прогуляні уроки, анкети для однокласників, перше кохання… Все найцікавіше попереду!