епілог

Епілог.

Біле сонце розсипало над містом своє проміння. Зараз у душі настав мир і спокій. Але в будинку Кароли лі Варт з самого ранку про спокій можна було забути. Усі готувалися до свята. Дейлін, вбравшись у свою парадну форму, вийшов у коридор. Марвене з букетом ніжно блакитних квітів кинулася до нього у обійми. Він підхопив дитя і підкинув до гори. А вона весело засміялася, потім міцно обійняла його за шию.
– Я так скучила, – сині очі дуже серйозно, як уміють дивитися тільки діти, глянули на нього, – і за мамою теж.
Він всміхнувся. 
– Як вона там, вже готова? 
Марвене махнула рукою з букетом. 
– Ді Карола із ді Валерією вмовляють її не вбиратися у форму. 
Дейлін розсміявся. 
– Правильно. Чарівним ді більше пасують сукні. Ти он яка красуня. 
Дівча прихилилося до його плеча. І він, так і не опустивши її на підлогу, пішов униз сходами. У холі вже чекали поважні гості. Дейлін трохи нервував. Бо їм з Вікторією ця подія здавалася досить інтимним моментом життя. Але чомусь Гавред з Каролою вирішили по-іншому. 
Князь з Рудгером вели приємні бесіди біля дверей. Дейлін прослизнув повз подруг своєї матері і Валерії та зупинився біля них. Марвене притулившись до його грудей, кокетливо глянула на Рудгера. 
– Мої вітання, чарівна ді, – промовив синьоокий правитель і поцілував їй руку. 
Марвене сором’язливо засміялася і вткнулася носом у мундир Дейліна. 
– Марв, – покликала Меріс, яка теж тільки-но спустилася у супроводі Асгура. 
Юнак сяяв від щастя. Його мало не розпирало від пихи, бо тепер він носив відзнаки командора бойового судна. І не абиякого. А надшвидкого корвету. 
Меріс забрала Марвене, натомість лишила свого нареченого, бо йому зараз було набагато зручніше у чоловічій компанії. Нарешті Ахет у супроводі матерів спустилася до низу, вона мала дуже блідий вигляд. Дейлін замилувався дружиною, бо вона таки вдягнула сукню. І вигляд мала такий ніжний і прекрасний, що захотілося хоч декілька таких нарядів забрати з собою на «Яструб». Потім вся процесія розсівшись у авто рушила до репродукційного центру. 
Нарешті залишившись на одинці з дружиною, Дейлін узяв її руку. Долоня була холодна, пальці трохи тремтіли. 
– Так. Зі-ерн Роса. Що я бачу? – всміхнувся він.
– Краще під кулі йти. То не так страшно, – видихнула вона. 
Здається розуміння події, яка мала відбутися за чверть години тільки тепер повною мірою і одразу звалилося на неї. Воно й не дивно. Жінки готуються до такого довгих сорок тижнів. А життя Ахет склалося інакше, тому на підготовку до цього моменту часу не лишилося. 
– Все нормально, – всміхнувся він, намагаючись підтримати дружину. 
Але хоч Дейлін і робив вигляд, що тримається, та все одно, серце самого аж вилітало від хвилювання і від нестримного відчуття щастя. 
Репродукційний ценрт. Білосніжна невисока будівля, схована у буянні зеленого саду . Їх зустрічають усміхнені медики у святкових формах. Голова іде обертом. Дейлін чудово розуміє, що Сурі просто кипить розмовами, бо генетичні результати на сумісність вже готові. І цілий натовп зей-до вже зібрався брати в облогу і його, і Вікторію, переконуючи у вигоді майбутнього союзу дітей. 
А як би було добре, якби вони були прості смертні, бажано десь на острові серед океану, де б свідком народження окрім них став лише лікар. Та цьому не судилося статися. Дейлін знав це з перших хвилин, як ембріони зайняли свої місця у штучних матках. 
– Прошу, – керівниця центру, сліпуче всміхаючись, пустила лише їх двох. Це вже було полегшення. Знову вони могли хоч подих перевести без свідків. 
Вікторія глибоко вдихнула, стиснула його долоню і різко приклала хустинку до носа. 
– От лихо, – прошепотіла вона.
Жінки з сяючими посмішками на декілька хвилин забрали ді лі Варт і повернулася, вона вже спокійною і кровотечу спинили. Керівниця відчинила невеличку темну кімнату. Дейлін застиг на місці, боячись зробити крок. Ось воно, те до чого варто було йти усе життя, лишилася лише одна коротка мить… Їх підвели до терміналів, і, узявшись за руки, Дейлін і Вікторія натиснули яскравий напис «Народження». Спостерігаючи на екрані за процесом, він ледь не втратив свідомість сам, так його захопили почуття. І вже за п’ять хвилин медики винесли їм двох малесеньких дівчат, загорнутих у сріблясті простирадла з милими малюнками тваринок. 
– Мої вітання, шерне Варт, зей-ді лі Варт, – схилилася у привітанні керівниця центру. – Все, ми передаємо цих мали принцес у ваші ніжні і турботливі руки. Нехай Світло завжди осяює їхній шлях. Нехай Світлом будуть їхні усмішки для вас.
Дейлін підняв брови. Вікторія не знала чого більше хоче чи пустити сльозу, чи сміятися, тому зробила і те і інше. Він, тримаючи малят на руках схилився, притулився лобом до її лоба і так вони стояли, аж доки не увійшла Валерія.

***

Мить тиші була така коротка. Все знову закрутилося, як тільки бабусі відібрали у них дітей, примовляючи і посміхаючись дівчаткам. Вікторія підняла на нього погляд повний мольби. Командор дивився та неї такими самими очами. Але втекти, принаймні зараз, їм не судилося. Бо Гавред і Сілерія вирішили вшанувати дім Вартів своїм візитом. Вікторія чудово розуміла чому. Світлий Князь, маючи синів, був перший у черзі на договір союзу.
І от знову Вікторія та командор, як ляльки, стояли біля ліжечок, до яких підходили гості, дарували подарунки, а вони всміхалися і вдячно вклонялися. Хотілося одного: чкурнути десь світ заочі, тільки б не стояти тут. Всі сподівалися хоч на якийсь шанс поріднитися з парою до і ді Варт. Вікторія добре пам’ятала, що її діти будуть дуже сильно відрізнятися від них, але, як виявилося, дівчата теж мали ідеальні гени для союзу з зортанам. Така увага лякала. Бо виросла вона у іншому світі і віддавала перевагу союзу, який складався від кохання. Пригадалася пригода з Амрою, все тоді здавалося дурним жартом, а вийшла трагедія. Вона скоса глянула на командора. 
Підійшла Меріс. Вона вела до них Наіре. Дівчина всміхалася, але якось трохи сумно. Бідолашна була така тоненька, легка і прекрасна. За цей рік на Сурі Відродженій вона змінилася. Подорослішала і стала справжньою красунею. 
– Я теж хочу зробити подарунок маленьким, – вона простягнула руку Вікторії. 
Рудгер, що сидів поруч з князем у високому кріслі глянув на них з деяким занепокоєнням. Гавред підвівся. 
– Шановні гості. Ми ж усі розуміємо, що точно одна з цих дівчаток, коли досягне повноліття, стане маленькою княжною. Мені б було б дуже цікаво дізнатися, яка з них, і що нас чекає. 
Вікторія відчула холод у шлунку. Наіре підійшла, поклавши руки на два маленькі згорточка, які тихесенько кректали і сопіли. 
Рудгер підвівся з місця і підійшов до них. Вікторія чула, як колотиться її серце. Знову з’явилося те дурне відчуття, коли час різко гальмує і мить розтягується, як гумка. 
Наіре поглянула незрячими очима на малу з білим чубчиком. Вікторія побачила, як вона стисла руку Меріс. 
– Аміраде. Всесвіт скориться перед імператором, звільняючи світло. 
Ох, вже ці туманні відповіді арав. Вікторія помітила, як оживився князь, почувши слова Наіре. Сама Вікторія, не дивлячись на тісне спілкування з аравами, в передбачення так до кінця і не навчилася вірити. Але ім’я, яке обрали вони не знав ніхто, бо командор запропонував його тільки на шляху до репродуктивного центру.
Вікторія глянула у бік виходу. Прийшов ще якийсь гість. Вона трохи оторопіла навіть, побачивши високого сірошкірого красеня у дорогому костюмі, який всміхаючись ішов до них. Саме цей чоловік зробив їй тату на обличчі .
«- Так. Я знаю що тут має бути.» – сказав він тоді, відклавши сигарету і торкнувшись її щоки. 
Зараз отой от випадковий знайомий з бару Сутінкового міста йшов прямісінько до них.
– Юстія, – тихо промовила Наіре, торкнувшись смаглявої дівчинки з темними волоссям.
Принцеса прогнулася і скривилася, наче від болю. Меріс підхопила подругу.
– Не можу, – тихо видихнула Наіре, – я боюся. 
Гавред встав зі свого місця. Гості з деяким занепокоєнням одразу ж змовкли. 
– Дитя це, – шепотіла сліпа дівчина у стані схожому на шок, – дитя призведе до катастроф і загибелі світів. Бачу Сурі охоплену панікою. Бачу бій. Зрада і біль.
Вікторія ледь не втратила свідомість. Князь випрямився. Зортани завжди вірили сірошкірим королевам. Вікторія кинула погляд на Рудгера. Його сині очі якось дуже дивно гляділи на сестру. Потім на Дейліна, він стояв як скеля, зрозуміти, що коїлося у нього всередині зараз було не можливо. 
– Ну ось і я, – здається цього сірошкірого красеня не помітив ніхто, окрім Вікторії. – Чого позбігалися? Киш звідси, малолітні дилетантки, – голос був глузливий, сильний, але зараз здалося, що належить він все ж таки жінці.
– Джаліде…– насилу зміг вимовити Руд.
– Я любчику, я, – гість всміхнувся, – Киш звідси. – гість безцеремонно махнув на принцесу витонченою рукою.
Вікторія помітила, як недобре стало Наіре, а Меріс аж присіла, під сяючими синіми очима гостя. Вікторія вчепилася у руку Дейліна, намагаючись зробити крок назад. 
Те, що Рудгер назвав Джаліде, глянуло на неї.
– Не ти, тільки вони. Ти, мала, мені подобаєшся, – тонкий сірий палець ніжно торкнувся її щоки.
– Джаліде. – прогарчав крізь зуби Варт. 
Сірошкірий красень прибрав руку і мило всміхнувся. 
– Знаю, знаю, вона твоя. Не смію і сподіватися. 
Це створіння забавлялося від душі, зчинивши неабиякий переполох. Гавред застиг на місці з досить спантеличеним виглядом. Гості пошепки і напружено обговорювали те, що зараз відбувалося у холі дому сімейства Варт. Слова Наіре викликали неабияке занепокоєння у всіх. 
– Так от, я тут. І буду як так відьма з старої казки, яку не покликали на день народження принцеси. Бо ж таки не покликали. Чи не так, любчику? – воно глянуло на Рудгера. 
Вікторія помітила, як його очі навіть просвітліли, коли з’явилося ось це створіння незрозумілої статі.
Витончена сіра рука лягла на голівку Аміраде, і дитя засміялося. Що не мало здивувало.
– О так, тут ти не помилилася, – на прекрасному обличчі сяйнула посмішка, а сині очі прискіпливо глянули на Наіре, яка, здається, була у напівпритомному стані.
Вікторія бачила, що Меріс зараз би й ладна була швиденько втекти кудись подалі, та все ж вона віддано підтримувала подругу.
Далі рука торкнулася головки Юстії. Джаліде мовчала, її обличчя втратило риси жорсткості, і тепер Вікторія зрозуміла, що це таки жінка. 
– Нелегка доля може скластися. Але…- замислено прошепотіла сірошкіра віщунка. Вона зиркнула на Рудгера, всміхнувшись. – Мала не стане загрозою для Сурі, коли житиме подалі звідси, це на випадок, якщо хтось так вже боїться. 
Джаліде глянула на Гавреда, який досить сильно напружився. Бо зараз мова йшлася про планету, про його народ.
– Я можу забрати цю дівчинку до себе. Вона ніколи не дізнається про Сурі , вирощу як рідну.
Вікторія втратила дар мови. Командор, вочевидь, теж.
– Оце вже ні, – в перед крізь натовп продерлася Імара. – Дзузьки. 
Гавред зітхнув. Свято перетворилося майже на трагедію.
– Але коли пророцтво самої Джаліде правдиве, то це велика небезпека для нас. Сурі Відроджена тільки почала набирати могутності. 
Імара всміхнулася. 
– Та подавіться ви цією Сурі Відродженою, – такою Вікторія її ніколи не бачила.
Сестра Варта завжди була спокійною і врівноваженою особою. А тут ладна була на князя кинутися. Імара взяла дитя на руки.
– Горут, – промовив нарешті командор. – Горут не пов'язаний з Сурі Відродженою, і там про неї ніхто не знає, ця земля Вашим велінням, Світлійший, є у володінні мого сина. 
– Я буду виховувати малу, Вік. Не переймайся. Я нікому не дозволю скривдити дитя, – тихо проговорила Імара. 
– Шкода, – цокнула язиком Джаліде. – «А мала вправна буде», – прозвучало в голові Вікторії. – Ну що, – вона знову всміхнулася їй, – Бачиш, я зовсім не зла відьма, Дейліне. 
Джаліде поклала руку на плече Вікторії.
– Тебе чекаю, ти знаєш де, зніму з тебе цей тягар, – вона знову провела по щоці з татуюванням. Вікторію наче струмом вдарило.
– Джаліде… – стомлено промовив командор.
– Ну все, не буду, але вона мені подобається.
Джаліде так само швидко і непомітно покинула хол.
Вікторія геть збита з пантелику підняла погляд на чоловіка.
– Хто вона така? 
Але відповів їй князь:
– Остання з чистокровних королев. Рідна сестра Її Величності Аларіе.
Вікторія хмикнула. Так от чому Гавред заспокоївся так швидко, після того як Джаліде внесла корективи у пророцтво. 
На цьому вечір закінчився. Далі святкувати не було сенсу, бо для пари до і ді Варт свято обернулася на проблему, болісну проблему. Бо заради Сурі, їм доведеться розлучити сестер. 
Рудгер вийшов слідом за друзями, наздогнавши їх біля авто. Погляд у нього був досить цікавий. Вікторія ніяк не могла зрозуміти того погляду. Сині очі світилися якимось трохи гарячковим блиском. Він відкрив двері, пускаючи Вікторію уперед, і тихо прошепотів їй на вухо.
– Вона збрехала.