9

9.

А далі… Далі була казкова тепла купіль з пелюстками квітів. Вікторія нарешті змогла розслабитися. Світ перестав руйнуватися. Ісару врятували і вона сиділа поруч з купіллю, розмірковуючи на тему подружніх стосунків своїх родичів, які, на її думку, були трохи дивними. Вікторії зовсім не хотілося про це говорити, та й горло досі не дозволяло. Головне, з командором все добре. А його ревнощі, то вже десяте діло. 
– І якої темряви він себе так поводить?! – розгнівано видихнула Ісара. – Хотіла з ним поговорити, так наштовхнулася на глуху стіну. 
Вікторія махнула рукою, вийшла з води і з задоволенням віддалася у руки дівчат-служниць. Вони зробили їй чудовий масаж і втерли у тіло ароматичні масла, котрі за словами Ісари полегшували біль, знімали втому і допомагали синцям швидше зникнути з тіла. А їх було немало. 
Поведінка командора трохи засмутила її, нагримав на неї і втік,. Та всі розбірки будуть потім, зараз хотілося одного – спокою і відпочинку.
– Я сама готувала ці препарати, – похвалилася Ісара, коли Вікторія з блаженством вдихала ніжні аромати. Воно справді діяло. 
Після масажу дівчину нарядили в розкішну сукню кольорів яскравого вогню, яку принесла сама правителька, зробили зачіску. Життя перестало нагадувати суцільною халепою. Хотілося хоч трошки відпочити, а Ісара все не втихала. Не дивлячись на те, що подруга не могла відповісти, білокоса красуня все висловлювала своє обурення поведінкою дядька. Вікторія лише всміхалася, трохи сумно. 
– Ревнощі – характерна риса зортанів, – прошепотіла вона насилу, – тож заспокойся. Якось воно вирішиться. 
Ісара похитала головою, дістала з під серветки тарілочку з якимись дивними соковитими плодами і простягнула Вікторії. 
– Ти вже куштувала кравку? 
Та похитала головою.
– Це наш місцевий делікатес, – пояснила Ісара, – ягоди дозрівають пізно восени, мають незвичайний смак. 
Вікторія розкусила одну. Солодкий сік полився у горло, навіть полегшив біль. Ягоди і справді були смачні. 
Ісара якось дивно всміхнулася, дивлячись на Вікторію, кивнула і простягнула руку.
– Ходімо, глянемо, як там наші друзі.
Вони увійшли у кімнату поруч. Там приходила до тями і до ладу Уна. 
– Ну, як тут влаштувалася моя зеленоока воїтелька? – поцікавилася Акрата-Ісара. 
Уна з задоволенням на обличчі роздивлялася нову сукню з легкого шовку. 
– Дякую. 
Вікторія не стримала захопленої посмішки, дівчина без обладунків і теплих шкур просто сліпила красою. 
– Тебе шукав Нара. Він вже повернувся з Варгаром, – повідомила Уні Ісара і вони втрьох вийшли у коридор, кивнувши веселим служницям. Це крило все було відведене під купальні. Проходячи повз одну, Вікторія помітила Тонгара. А потім з іншого боку до невеличкого басейну вийшов командор. Він кинув швидкий, не дуже приязний, погляд на дівчат зняв сорочку і пірнув у басейн. Тонгар застиг на місці з іншого боку, наче перетворившись на кам’яну статую. Служниці тихо перешіптувалися, обговорюючи красу вогненного демона і те, чи не випарує він усю воду з басейну. 
Не озираючись командор махнув рукою, і Вікторія помітила, як одна з служниць несміливо, але з дуже великою радістю в очах рушила до нього. Вона швиденько позбавилася верхнього одягу, лишившись у білій туніці опустилася в басейн поруч з ним. Щоки дівчини спалахнули рум’янцем, а серце Вікторії нестримним болем. Захотілося розревітися, наговорити йому купу не дуже улесливих слів. Та голос від такої картини відняло зовсім. Він ніжно пригорнув до себе дівчину-служницю і пристрасно поцілував. Вікторія поставила тарілку з ягодами на кам’яний столик і побігла геть, не стримавши сліз. 

***

Серце знову боліло. Ісара щось намагалася розповісти, довести, та перед очима стояла одна і та ж картина. Він цілує її. Хлопці й так тихо жартували на тему Раілле, затикалися, як тільки бачили свого адмірала, але він чув. Думав, що минеться, що це все жарти, щоб підколоти молодого товариша, але ж ні. Поцілунок. Аж світ потемнів. Господи, яка дурість…
– Шерне Варт, ви що, справді сліпий?! – ледь не кричала вона, – що ви робите?
– Ой, та йди вже. Голова й без тебе болить, – махнув рукою він, і пригорнув служницю міцніше.
– Ви нестерпний, зарозумілий і дурний! Яким були, таким і лишилися! – гаркнула Ісара, ходячи по краю басейну. – Якої темряви ви влаштовуєте сцени?
– Бо я маю право! – перебив він.
– А ви хоч поговорили з нею? Ви знаєте, що там відбувалося? Раілле вам сказав? – Ісара ходила, відчитуючи його, це вже почало доймати.
– Я що, сам не бачив? Що ще питати?! 
– Шерне Варт, – вона різко спинилася, – ви – тупоголовий вояк. Вона й слова не може мовити, бо втратила голос через травму гортані.
Він ледь не задихнувся. Племінниця вже перетинала межу дозволеного.
– Він, темрява вас забери, рятував їй життя! – прошипіла дівчина. – Вам про щось говорить: непрямий масаж серця і штучне дихання?
Все це ставало просто нестерпним. Дейлін раптом замислився.
– Якби не Раілле вона б могла померти, бо, наш «бравий» рятівнику, ви б таки не встигли! – вона різко розвернулася і пішла в коридор.
Він знову пригадав ту картину. Колір її обличчя, губ, те, як важко вона дихала. Лють від ревнощів минула і стало нестерпно. Ісара мала рацію. А він навіть не схотів слухати Ахет. Вона не могла сказати. Наробив купу дурниць.
Дейлін відпустив служницю. Та трохи розчаровано відлипла від його плеча. 
– Іди, красуне, – прошепотів він і опустився під воду. 
Коли виринув, знову побачив немигаючі сірі очі молодого чоловіка з поголеною головою, який теж був там. Тонгар. Так його звали. Він рятував Ісару. 
– Та не бійся ти, – кинув тихо Дейлін торговцю, – хочеш вина? 
Той трохи розгублено мовчки кивнув. 

***

За столом зібралася ціла купа народу. Усі, хто рятував Ісару. Не було, хіба що місцевих, окрім Уни і Тонгара. Купець, Раілле ніяк не міг зрозуміти, чи то світився від щастя, чи то ніяковів від такого товариства. Ісара всадила його поруч із собою. Раілле всміхнувся, спостерігаючи за товаришем. Потім глянув на красуню у зеленому шовку, який ідеально пасував до її очей. Дівчина почувалася не зовсім зручно у товаристві богів і демонів. 
– Нара, – тихо прошепотіла Уна, наче боячись, що Магор почує її слова, чомусь у божественності адмірала Варта вона не сумнівалася. – а чому Мегарт така? Що сталося?
Він скривився і зітхнув. Хлопці розповіли про «невеличкий» конфлікт у парі Варта і Вік. 
– З чоловіком посварилася, – так само тихо відповів Нара їй на вухо.
– А де її чоловік? – з цікавістю роздивлялася вона людей.
– Магор. 
Дівчина насилу ковтнула вино, бо дихання перехопило.