6

6.

Морозне повітря щипало щоки. Сонце прогнало зі гір тумани, і ясний день приніс тріскучий мороз. А ще неприємності. Давра стояв на схилі над маєтком Гівара і уважно вдивлявся у дим над згарищем, що підіймався у небо. 
– Ви що, знущаєтеся? – прошипів він. – Що тут сталося ?! Варто було лише на годину від’їхати! Тевіг, якого біса?!
Молодий чоловік, котрий стояв поруч з ним, зам’явся. 
– Ми не очікували атаки з середини, – мляво промовив він. – Цей ідіот відкрив вогонь. Довелося відповідати, ось і зайнялося. 
Давра скрипнув зубами. Ці вартовські служаки просто з розуму зводили. Цікаво, скільки їх ще спробує втрутитися у його плани?
– Ну і де він зараз? 
Тевіг почухав потилицю.
– Та відправили його у в’язницю в Гунат. Тут же все згоріло. 
– А та парочка, що увечері припхалася? 
Тевіг зітхнув. 
– Шукаємо. Самого це питання дуже цікавить. Краля видна була. 
Давра помітив, як його помічник дивився на зеленооку дівку. Тевіг не був у Кадаені, тож ще не бачив південних красунь з тамтешніх диких племен. Хоча, вони особливо і не вирізнялися красою, хіба що яскраві очі і темна шкіра, додавала пікантності. Але ця була справжнім діамантом. 
– Далеко вони не могли втекти. Будьте пильні у місті. Я маю справи у Ругені, але коли повернуся, дивися, щоб тут було все тихо. 
– Краще б ви повернулися з Ірдае, бо народ тут не згоден з новою релігійною доктриною. 
Давра кивнув. І швидко пішов до галявини на якій чекав катер. Всі його плани розсипалися на шматки. Ще й додалася проблема, бо Ото-Керде скерував частину своєї армії на Руген. Давра був упевнений, що не дивлячись ні на що, місто, славне своїми стінами, встоїть. Але це добряче відволікало. Він не готувався до осади, скоріше сам планував напад на Керден. А коли вже вартовські прихвосні вирішили грати так, то він їх знищить все одно. Без засобів підтримки сучасної зброї навіть найбільша армія то лише скупчення м’яса, яке дуже ефективно смажиться з бойових катерів. А цього добра в нього було два десятка. Тож нехай ідуть. За своїми мурами і без підтримки ППО – вони мерці, та й іншим буде наука. Головне, зробити так, щоб поразку міста бога Наяра побачило якнайбільше місцевих. І Давра чудово знав, як це влаштувати.

***

Отямився Раілле після нічної пригоди біля стіни, камері. Він глянув на обпечену руку, де був ком. Хоч Вартеку життя полегшив, встиг браслет спалити. Декілька раз довелося дмухнути на зап’ясток з якого навіть трохи злізла шкіра. 
—    Оце так влип… – прошепотів Раілле дивлячись у темну стелю.
Знаходився він у підвалі. Тхнуло тут вогкістю, зітлілою соломою і пліснявою. Кинувся у бій і не розрахував сили. Аргіл його б за це покарав дні на три. А тут, побачив ціль і не подумав про наслідки. Вікторія і Ісара. Обидві вони були там. Давра не спускав очей зі своєї полонянки. Скрізь тягав її за собою. А тепер у нього стало їх аж дві. Він тут. Ієн мертвий. Зорген забрів десь аж у Ото-Керде. Останнє, що доповідав Вартек, це те, що зортан там розвів бурхливу діяльність по підготовці до походу на Ото-Руге, їм потрібна була допомога. Місто, хоч і не все, але вже було під владою Даври. 
Юнак з заздрістю зітхнув. От добре мати незвичайну зовнішність і неземну красу. Прийшов, посміхнувся своїми вісьмома іклами і кажеш, я син бога Наяра, і одразу усі вірять. А ще фокуси показав з вогнем і блискавками та й усе. Та це було добре. Бо Керден зачинив свої брами. І коли все так, як казав Вартек, то Зорген молодець, зорієнтувався миттєво і почав діяти, та ще й маяк врятований. У слушний момент це може стати у пригоді. Та чи довго вони протримаються? У Даври є безперечні переваги – бойові машини. Раілле знову вгамував завмирання серця. Головне, щоб Ісара і Вікторія залишилися живі. 
Десь клацнув замок. Він приготувався до нових тортур. За два дні люди Даври навіть ні разу не нагодували його, лише добряче і з задоволенням лупцювали. Та цього разу прийшли не за ним. Привели ще одного в’язня. Раілле зітхнув, знову поринувши у роздуми про те, як він провалився. 
Можливо, він задрімав. До тями привів його тихий звук. Хтось щось промовляв. Але на лихо «перекладача» забрали, і він не міг ні зрозуміти тихого голосу, ні відповісти нормально. Раілле хотів звестися, та завадили важкі кайдани. Вони тихо дзенькнули. За хвилину двері з ледь чутним скрипінням відчинилися і у камеру зазирнув чоловік. Він присвітив олійною лампою, яка була єдиним світлом тут, унизу. Від радості Раілле мало не підскочив, бо перед ним стояв чоловік, якого він урятував.
Тонгар щось казав та, він не розумів. Раілле, як міг, пояснив на пальцях. Той кивнув. І узявся за його кайдани. Несподіваний гість не мав ключів, лише якийсь іржавий гвіздок. Але навіть із ним він швидко і майстерно відчинив замки, ланцюги з глухим дзвоном гепнули на підлогу. Раілле вдячно кивнув. І вони тихенько, як тіні, пішли до виходу. 

***

Голова розколювалася навпіл, від побиття і тряски у ящику на колесах в якому їх везли. Вікторія навіть не пам’ятала шляху, бо знаходилася у напівпритомному стані, пам’ятала як Ісара тримала її голову в себе на колінах, пам’ятала жінку замотану у чорне мереживо, а все інше – то лише марево ушкодженого мозку. Вона насилу розплющила очі, застогнавши. Десь поруч зашаруділи одежі і Ісара присіла на ліжко, зі склянкою води. 
‒    Тримайся, будь ласка, – прошепотіла вона.
Напоївши Вікторію вона змінила компрес, який виявляється лежав на лобі і стало навіть трохи легше. 
– В тебе сильний струс мозку, – пояснила Ісара, – якщо ці покидьки таки залишили нас у спокої, то за декілька днів, навіть без ліків стане краще.
За декілька днів… Вікторія була б вже рада віддати душу богам. Бо нудило страшенно і боліло. Вона важко вдихнула, хоч вже не трясло у кареті, та й повітря тут здалося свіжим, отже не у підвалі. Це тішило. Вона хотіла щось сказати, та вийшло лише нерозбірливе бурмотіння, і змучений організм знову поринув у країну примарних видінь, щоб не відчувати болю.