5

5.

Знову ліс. Знову дорога, холод і колючий білий сніг, завивання вовків і перегукування всякої місцевої живності. Та тепер хоч відома конкретна ціль, і це втішало. Бо ганятися за примарами вже набридло. Уна цілковито поділяла її думку, дівчина до останньої миті не бажала вірити, що демони і боги насправді є. Хоча, її роботодавець і вірний товариш зовсім навпаки – його основною метою в житті стала Акарата. Уна все кепкувала з нього і його снів. Бо ж дочка богині Суї заволоділа свідомістю купця саме у сні. Вікторію це дуже здивувало, адже вона чудово знала, що богів не існує. А от випадкові збіги – так. Можливо, він просто колись десь спілкувався з Ісарою, чи ж просто побачив на якомусь святі. От і запала йому в душу смаглява красуня з білою косою. Зортани справді були наділені нелюдською красою. А коли він дізнався, що вона зникла, вірніше її викрали, то з підсвідомості виповзло назовні щось таке, що змушує людей чинити нерозумне, проте героїчне. Кохання. Серце боляче кольнуло. Образ непритомного командора змусив полишити романтичні роздуми. І далі вони їхали у тиші, прислухаючись.
До маєтку вдалося дістатися без усіляких перешкод і проблем. Тонгар запропонував заздалегідь з’їхали з широкого шляху на лісові стежки. Тому ніхто їх не перестрів.
Погода зіпсувалася, стало похмуро і темно,  складалося враження, що сонцю дуже ліньки світити. З сірих хмар сипав сніг. Вікторія спіймала сніжинку на рукав, щоб роздивитися її візерунки. Знову пригадався Варт і їхня подорож на зимну Вейру. Вона зітхнула. Не дивлячись на усі негаразди, тоді їй не було так холодно і неприємно. 
– Що робимо? – поцікавився Тонгар припнувши коней до дерева. 
Вікторія підійшла до куща на краю галявини, щоб краще роздивитися маєток.
Великий двір розкинувся у невеличкій долині. Навруг височів кам’яний мур. Але з того місця, де вони зупинилися було досить добре видно, що там коїться. Сховавшись у кущах, вони пообідали і почали думати, як туди пройти. Вікторія ладна була першою бігти. Але Уна з Тонгаром переконали її, що з таким тату на обличчі, то дурне діло. Тому, трохи посперечавшись, вирішили, що спочатку підуть вони. Отак от просто підуть і постукають прямісінько у ворота. Скажуть, що мандрівники, і загубилися. Роздивляться усе. А далі вже подумають: як діяти.
 Не дивлячись на деякі муки сумління, довелося погодитися, що це слушна ідея. Поки її друзі обговорювали «легенду», Вікторія швиденько оббігла маєток по периметру, роздивляючись можливості пролізти туди по-тихому. І це навіть вдалося. А ще вона помітила на стінах аж занадто багато сторожі. Отже, у жерця у гостях дуже важливі персони. Посидівши у затінку величезного дерева, вона з’ясувала проміжки між проходами вартових. Хоч їх було багато, та вони були ліниві і ходили так, для годиться. Що ж пильнувати у глухому лісі у горах? Хіба що білок. Ще раз оцінивши ситуацію з охороною, вона швидко повернулася до друзів.
Уна фиркала і смикала себе то за рукава сукні, то за спідницю. У такому вбранні вона почувалася не дуже. Вікторія ще раз оцінила красу смаглявої воїтельки. А потім всміхнулася і поклала руку на плече зеленоокої.
– Не хвилюйся, коли ще трохи стемніє, я візьму твої обладунки і меч та спробую пробратися всередину. А ви там усе роздивитеся. Тож зустрінемося там. На верхні поверхи я навряд чи зможу дістатися, а от на кухню і підвал, думаю, проблем не виникне.
Тонгар з готовністю кивнув і відставив лікоть своїй подрузі, запрошуючи її з собою. Уна знову форкнула, зміряла його скептичним поглядом і таки взяла під руку. 
– Меч бережи, – зітхнула зеленоока красуня і вони рушили униз.
Вікторія дивилася їм в спину. Стало раптом дивно, чому така прекрасна пара є парою лише у «легенді» для нечесного жерця? Тонгар був просто чарівний чоловік – і зовні гарний, і душею, жартівник, який за словом в кишеню не ліз, вдалий купець та ще й романтик. Уна все відмахувалася, мовляв, такі чоловіки не для неї. Хоча з їхніх слів вони разом вже багато років. Тож сімейну пару вони зіграють чудово і ні в кого не виникне проблем. Навіть якщо у Даври є менталіст. 

***

Рудгер не міг нічого робити. Ні розбиратися з радниками, ні приймати послів, не те, що проводити засідання Великої Ради. Він міг тільки сидіти у темряві каюти, спостерігаючи за зірками з оглядового екрану і пити. От ніколи не подумав би, що буде доводити правоту кузена про алкоголь. Та все ж, він намагався стриматися. Не мав права зірватися. Не мав права втрачати свідомість. А вона боліла і вимагала ліків. Темне створіння у глибині засміялося тихим, але таким переможним сміхом. 
Тут, у своїй старій каюті на «Яструбі», він почувався у безпеці. Вимкнув ком і втік сюди, не сказавши нікому. Послав секретаря Великої Ради під три чорти і втік. Тут було тихо і спокійно. Та у спокої почали приходити різні думки про те, як там Вікторія з її командою. Час спливав нестримним потоком. Рудгер навіть боявся підходити до Еніри. «Пане Еніра, ви б не могли так не поспішати з пересадкою серця шерна Варта» – це прохання прозвучало б трохи безглуздо, якщо не сказати взагалі недоречно. Та й виглядало б воно дуже підозріло. 
Кайнон майже зібрав своїх кращих хлопців, офіцерів, загартованих у безлічі операцій. Жоден навіть не спробував сказати, що відпустка і все таке, коли побачили свого капітана. Та щоб повернутися на «Яструб» з різних країв Лорану, потрібен  час. І час повільно, але нестримно убивав його. З кожною хвилиною, заганяючи у душу новий гвіздок. 
Вартек мовчав. Можна, звичайно, звернутися до Джаліде. Та це вже був би крик душі, безнадійний і крайній. Бо тітка усіма своїми діями і словами показує, що племінник їй, звісно, дорогий, але «любчику вигрібайся якось сам». Уся її допомога закінчувалась доволі злими жартами. Тому він вирішив чекати до кінця. Тиша ще не означала поразку. 
Єдине, що тішило, це те, що Вартек передав коротке повідомлення про дії Зоргена. Юнак примудрився узяти під контроль одну з держав швидко і чітко. Швидше за все, там теж були люди зі «Смарагдового Острова». Дослідники, може, й авантюристи у душі, але тут вже починалася війна і досить жорстока. І в такому разі потрібні військові. Зорген молодець. Рудгер згадав першу зустріч з ним на плацу військової комендатури Келтісу. Повідомлення прийшло дванадцять годин тому. Вартек якимось дивом дізнався що Ісару везуть на південь. 
– Тільки б ви протрималися…– прошепотів він у темряву. 
Увійшов Кайнон. В умовах, які склалися на тепер, Рудгер віддавав перевагу тихій каюті, а не кают-компанії. 
– Ти маєш поганий вигляд, – примружив очі Арін і всівся навпроти.
Рудгер махнув рукою. 
– Коли ти спав?
– То не важливо. 
Командир десанту кивнув. 
– Прийшов сказати, що годин десять і ми майже у зборі. Тепер: що ми маємо робити, які засоби потрібні? 
Рудгер зітхнув.
– Вартек доповів, що орбітальні маяки геть виведені з ладу. Він не зможе їх активувати. Давра, коли Вікторія влаштувала диверсію, трохи злякався і вирішив, що від Дейліна можна чекати чого завгодно, тому просто збив орбітальні маяки, а планетні планомірно теж намагається погасити. Зорген тримає оборону у Ото-Керде, це західна держава Валоту. Їх там є п’ять – осередків цивілізації. Де були наші люди і де, можливо, залишилися маяки. Щоправда, південне місто мегаполіс Ото-Кадае, знищений. Острівна держава Віален була першою, що потрапила під владу Даври. Тепер він вирішив захопити ще й досить могутній Руген. Якщо йому це вдасться, то світ той потоне в крові. Зорген, до речі, не тільки оборону організував, він ще й армію повів проти Ругену. 
Командир десанту всміхнувся. 
—    Я не здивований, війна у зортанів у крові.
—    Так, – трохи відсторонено видихнув Рудгер, думки про кузена не полишали свідомість.
Кайнон мовчки дивився на нього.
– Вони діють за допомогою сили навіювання арав. Ірдае під дією наркотику може впливати на маси народу, – Головуючий потер очі. Кайнон мав пам’ятати, як визволяли «Яструб» з Істару. – Є, звичайно, моральні устої, соціальні обумовленості і переконання. Але, чим більше люди підпадають під її дію, тим сильніше вона захоплює їхню свідомість і вкладає у їхні голови те, що потрібно їй. 
Тішило тільки одне: Ірдае не мала такої могутності, яку мали чистокровні представники раси арав. Вона і з стимулятором у венах діяла досить повільно. Це давало шанс.
– Вікторія і Ісара?
– Ісару Давра тримає, я так розумію, при собі. Він вже не сподівається на те, що Дейлін прилетить по першому поклику. І буде тримати її як заручницю на відкуп. Він добре розуміє, що зараз, якщо й не програв, то має великі шанси на це. Його впевненість на швидку перемогу за допомогою несподіванки і зради Ірдае, розтанула. Ото-Кадае добре це показало. Ірдае, звісно, менталіст, але вона не має достатньої влади, коли швидко протистояти їй. Та й те, що Дейліна там нема, показало, що він не такий вже й дурний. Хоча, тут я сумніваюся, у Дейліні. 
Кайнон розсміявся. Він чудово знав: Варт, не дивлячись ні на що, сам би кинувся рятувати племінницю. Та серцевий напад його спинив. Вчасно.
– Вікторія з командою намагаються хоч щось з’ясувати. В ідеалі хоч якось зв’язатися з тим негідником, щоб почати перемовини. Поки глухо. 
Рудгер розгорнув мапу. 
– Я думаю, скоро доведеться слати їм підкріплення. Бо серце не на місці. Закинемо Вартеку орбітальний маяк, як тільки хоч якийсь сигнал буде. Ну, а далі вступите в гру ви. Сподіваюся, все співпаде по часу. Було б непогано, коли б армія Кердена була під мурами Ругена на той час. Ви їх підтримаєте. А там вже подумаємо, як визволяти полонених. Головне, не дати Даврі покинути планету.
– Може, корабель знайти? 
– Ні, то забере час. І наявність корабля може спровокувати Давру. Винищувачі мають впоратися. 
– А як же Ірдае? 
– Вам буде виданий препарат. Який блокуватиме можливість зв’язку. Він, щоправда, діє як добрячий нейростимулятор, зі всіма наслідками, та, я думаю, з цим ми зможемо швидко розібратися. А ще, особисто тобі, я дам блокатор ментального сигналу. Якщо його ввести менталісту, це зводить нанівець усі його здібності. 
Кайнон кивнув. 
– Ото Джарт вже буде злий… – з задоволеною усмішкою сказав Арін. 
Звичайно, така операція, а без нього. Рудгер заборонив турбувати капітана Омела. Він хотів віддячити Маріе за усі ті роки, які вона провела поруч з його матір’ю. Аларіе не вважала за потрібне відпускати помічницю хоч на день від себе. Та і справді була, наче якась частина тіла Головуючої. І вона зовсім не переймалася, що Маріе теж жива істота. 
Рудгер кивнув. 
– Так і будемо діяти. Вартек поки мовчить, він не може надовго і часто виходити на зв'язок, щоб не розкрити себе.