2

2.

Голова крутилася. Від удару нудило страшенно. Приземлення не можна було назвати м’яким. Капсула з силою вдарилася об скелю, механізм не витримав. Вікторію підкинуло догори, і вона незчулася, як вже летіла у густе віття велетенського дерева. На якусь долю секунди здалося, що падіння скінчилося, та тонке гілля незадоволено зашелестіло і вона продовжила політ донизу, добряче вдарившись об товстелезну гілку, завершила приземлення під деревом. Вікторія відчула тихий і мерзенний тріск, і це була не гілка. Це були її багатостраждальні ребра. Хвилини дві довелося лежати не рухаючись, у суцільній темряві, намагаючись не вдихати глибоко і переборюючи нудоту. Холодне повітря хоч трохи приводило до тями… А розуміння того, що їх засікли і підбили – зовсім навпаки. Вікторія лежала посеред лісу незнайомої планети, розмірковуючи про технічні можливості Даври. Він таки засік дію маяків. І на орбіті їх чекали з гарячим прийомом. ВТ21 спалахнув яскраво, наче той фенікс, даючи їм змогу уникнути прямих влучань. Потім були шалені перегони. Їх шукали на планеті. І чорт забирай, таки знайшли. 
– Вартек? Ти мене чуєш?
Деякі шуми створювали хмари, та вона сподівалася, що мікросупутники, які вони з Ієном випустили, таки запрацюють. 
– Так. Чую. Як ви?
Вікторія вилаялася. 
– Погано. Нас засікли і збили. Мені потрібні чіткі координати катера. У Ієна вийшла з ладу аварійна система. Я не знаю, чи він катапультувався взагалі. Треба перевірити. 
– Бачу його маячок, передаю координати. 
– Вартек, а наші розмови і сигнали ще не засікли? – раптом похопилася вона.
– Ображаєш, – почувся задоволений голос з того боку. 
Вартек був безцінним. 
– Добре. Тоді уточнені дані Раілле мені теж. 
– Зроблено. 
– Вартек, – Вікторія видихнула і підвелася. – І сиди там як миша. Без потреби, певно, зв'язок вимкнемо. Коли дізнаєшся, де цей гад, кричи. 
– Аякже. Ви там обережніше. Досить вже зникати.
Вона вичавила з себе посмішку, обтріпуючись від павутиння і сухого листя. 
– Добре. Кінець зв’язку. 
П’ять днів. П’ять довгих днів і нічого. Скільки б не намагалися з’ясувати, де Давра і Ісара, і поки що все було глухо. А Давра  вимкнув орбітальні маяки і ті, до яких він зміг дістатися на планеті. Найймовірніше він знайде усі. Усі ті, що спрацювали. Незадіяним залишився один, у гірському храмі. Куди вони доправили Вартека з усім необхідним обладнанням. Вартек повинен був через супутники-невидимки пролізти у систему орбітальних станцій, з’ясувати можливості Даври, і допомогти активувати маяк, коли прийде час. А ще, спробувати знайти Ісару. Вони ж з хлопцями повинні псувати Даврі нерви, щоб життя йому не здавалося казковим. Вікторія притисла руку до бока, який досить сильно болів і пошкутильгала у темряву.
Ліс зустрічав її темними непролазними хащами. Нічні звуки змушували щоразу здригатися. Завдяки Аладе Зу Вікторія добре знала усе про  місцеву фауну. Тому чудово розуміла, що така прогулянка досить небезпечна. Зброя і інше обладнання залишилася у катері, на поясі висів тільки паралізатор і ніж. Та чи допоможуть вони при зустрічі з даркою?

***

Те, що Вікторія зараз десь далеко, і ті накази, які вона змусила його віддати, все більше гризло його душу. Здавалося, що він взагалі скоро посивіє від усіх цих неприємностей, які сиплються на голову останнім часом. Лиш починаєш думати, що все вже скінчено і можна зітхнути спокійно, як геп, і на тобі новий «сюрприз» там, де й не очікував зовсім. 
Валот – залюднена планета з ідеальними умовами і кліматом. Без потреби тераформування, з населенням приблизно у сорок мільйонів. Відкрита двісті років тому. Стадія розвитку цивілізації одна з початкових. В умовах усіх факторів, керівники Наукової Ради і «Смарагдового Острова», у даному проекті, вирішили діяти м’яко. Але замість простого спостереження, лабораторія світів вирішила поставити експеримент і почала підштовхувати ту частину людства, яка згодилася слухати своїх вчителів з небес. 
Цікавий проект «Смарагдового Острова». Ісара не захотіла займатися наукою в університеті біля Імари і з п’ятнадцяти років, отримавши диплом подалася в «Смарагдовий Острів». І Аладе Зу з задоволенням узяла таку талановиту юну особу під своє крило. Він пам’ятав, як тоді трохи злився Дейлін. Такий вчинок Ісари не входив у рамки поведінки зразкової зортанської зей-ді. А от Рудгер добре розумів, чому дівчина не схотіла залишатися удома. Вдачею і запальним характером вона вдалася у Варта. Сидіти і чекати вдалого заміжжя та шалика на голову дівчина відмовилася, сказавши, що зірки важливіші. А мала була таки й справді талановита, Імара не суперечила, бо потрапити у «Смарагдовий Острів» це мрія будь-якого науковця. Аладе прийняла її як рідну. Дівчина швидко пішла на підвищення і таки знайшла своє місце у давньому проекті лабораторії. Ніхто ж не знав, що він може бути наскільки небезпечним! 
Тепер треба було знову щось придумувати, щоб прикрити маленьку фурію, яка кинулася у бій, не роздумуючи і не сумніваючись. Треба було завершити цю операцію швидко і без втрат, поки один неврівноважений і шалений зортан лежить у відключці. Декілька годин тому ідея Вікторії ще здавалася найкращим варіантом, та зараз, після продумування ходу операції, все розліталося на друзки. І тиша кабінету почала тиснути на нього страшенним тягарем. Раніше Рудгер ніколи не страждав від панічних атак, але тепер, як минуло двадцять годин від моменту переходу групи, його серце щоразу підстрибувало аж в горло. 
Аладе, яку за наказом Його Величності витягли з облаштування нового дому під протекторатом Сурі Відродженої, була спочатку дуже невдоволена, та дізнавшись, що сталося одразу ж зголосилася допомагати усім, чим могла. Вона надала потрібну інформацію не тільки про планету, але й про сам проект, усі координати маяків на планеті і на орбіті, впакувала в голови тих (в кого були чіпи) цілу купу діалектів і відомостей про релігії і традиції Валота. Тим, у кого не було модифікацій, нашвидкоруч запрограмували зовнішні «перекладачі». 
Жовтоока валду все ходила по своєму старому кабінеті колами, намагаючись зрозуміти, як таке могло статися. Рудгер пив каву, спостерігаючи за нею. Аякже, тисячоліття лабораторія світів не знала такого підступу.
– Ді Аладе, – у кабінет увійшов чоловік років сорока, він чемно привітався з Головуючим і передав керівниці якусь табличку. 
Вона увімкнула її і з дуже стурбованим поглядом почала проглядати інформацію. Потім Аладе видала якийсь звук, що змусив Рудгера затамувати подих. Вона швидко пішла до шафки, дістала звідти пляшку з зеленим напоєм. Рудгер мовчки дивився, як жінка наливає його у склянку, а потім залпом випиває до дна. Він лише кліпнув, чекаючи на пояснення. 
– Зенал, у нас проблема, – прошепотіла вона.
– Це я розумію і так, – відповів він.
– Ні, боюся, що трохи серйозніша, ніж ти думаєш, – жовті очі стомлено дивилися на нього. – Двадцять років тому одним з кураторів проекту «Валот» стала Ірдае. Молода і дуже перспективна, вона вибрала трохи інший шлях, ніж її матері арави. Замість того, щоб зайняти своє місце біля Ії Величності, вона пішла до нас. Все йшло чудово. Іноді я помічала, що Ірдае починає нудьгувати, коли ми полишали планету, іноді, вона не погоджувалася з планами Наукової Ради, мотивуючи це тим, що радники ніколи там не були особисто і не мають права вирішувати. Ірдае  мала запальну і цікаву вдачу, на відміну від більшості представниць свого народу. Та Наукова Рада вирішила замінити її. Нам не сподобалася стратегія розвитку Валоту, яку пропонувала Ірдае. Але це так вплинуло на неї, що Ірдае звільнилася взагалі. Я просила її подумати, та все ж. Шкода. Ти знаєш, які висновки зробили мої аналітики? 
Рудгер мовчав. 
– Вони, врахувавши усі відомі і можливі фактори та відомості, зробили висновок, що напад на планету відбувся у результаті змови. І у цій змові задіяна Ірдае, – Аладе вдарила долонею по прозорій табличці на столі. 
– От паскудство, – прошепотів він. 
Це дуже ускладнювало завдання. 
А керівниця «Смарагдового Острова» увімкнула загальний режим і показала Рудгеру обличчя, якого він сподівався ніколи не побачити. 
Давра – один з небагатьох ідіотів, які спробували зайти в Лоран з-за межі Темного космосу, і нарвалися на гнів Ради. Падлюка іще та, цей Давра. Руйнівник його добре пам’ятав. Декілька разів їхні шляхи перетиналися там, за межею Лорану. Яким би раніше не було серце Рудгера, та торговців живим товаром він і тоді ненавидів. А Давра не гребував цим. Ще у ті темні часи Руйнівник зневажав його. А Давра хотів стати чимось важливим. Хотів, щоб його боялися і з ним рахувалися. Хотів, щоб про нього почув навіть Лоран.
Рада відмовилася слати свої рятівні місії у деякі частини космосу. І зараз Рудгер чудово їх розумів. Ті планети простіше знищити, ніж намагатися принести на них цивілізацію. Але треба було добре стежити, щоб ніхто не порушив спокій кордонів Лорану. Давра вирішив, що коли Руйнівник насмілився це зробити, то йому теж це минеться. Миналося, і багато років. Поки «Яструб» не спіймав його. Сентиментів з приводу старого знайомого він не мав. Тому єдине правильне рішення було дати залп по його кораблю. І Рудгер це зробив. Палаючий корабель впав на якусь планету. Виходячи з розрахунків Ружета , він не міг вижити. Чорт! 
– Бачу, ти знаєш про кого йдеться, – Аладе прищурилася, – бо я ні. Єдине, що відомо – Ірдае була помічена із ним. 
І вона відкрила нові знімки, на яких  сіро шкіру жінку тримав за руку Давра. І було добре видно, що він її не силує. А це вже становило справжню проблему. Рудгер потер очі. Там, за «межею», у Темному Всесвіті, стимулятор знайти не становило жодної проблеми. І це могло стати великою бідою. Дія його на арав таємницею не була ні для кого, особливо для тих, хто усе життя порушує закони. 
– І де вона зараз? 
– Не відомо, – відповіла Аладе. 
Рудгер закрив обличчя руками, спиняючи напад паніки, глибоко вдихнув і провів долонями по волоссю. Його світ знову поринув у безодню. Він торкнувся кома. Так не вистачало Маріе. Та турбувати її він не хотів. І Джарт, і вона заслужили на відпочинок.
– Аладе, я добре знаю, що лабораторії моєї матері вели розробку деяких речовин, які заборонені у Лорані. 
Жовті очі уважно глянули на нього.
– Я про блокатори психічного сигналу. 
Аладе дивилася так наче вперше чує, та і його вперше бачить. 
– Не треба такого вигляду робити. Моя мати спеціально для мене його замовляла, – не стримавшись гаркнув він. – І блокатори зв’язку мені теж треба. Як по-вашому мої люди зможуть зловити вашу Ірдае?
Вона кивнула. 
– Я спробую швидко все організувати. Але лабораторія не тут. Треба трохи часу. 
Рудгер кивнув і піднявся. 
– Мені теж ще багато чого треба зробити. 
Варто було лише перейти у човник зі «Смарагдового Острова», як запищав ком. І Рудгер зненавидів долю, яка все змішує до купи. Викликав ерн Рейн. 
– Пане Зенал, – Роні, як завжди, був серйозний. – Ми провели тести… – мовчання.
Рудгеру захотілося визвіритися на нього за ці багатозначні паузи, та він стримався.
– І?
– Нейролептики знайшли у двох пляшках з тих, що мені принесла ерн Роса. 
Рудгер сам добре знав, та підтвердження такої диверсії просто перетнуло горло. Він кашлянув, заспокоюючись. Треба  спробувати сконцентруватися на якісь одні проблемі, поки що, бо він і гадки не мав, як шукати того, хто притруїв Дейліна. 
– Роні, мені потрібні відбитки пальців з пляшок. Ви їх зняли? – раптом видала просвітліла свідомість. 
Ерн Рейн широко відкрив очі, обличчя його виглядало здивованим. 
– Ні, пане Зенал. Я якось не подумав. Я ж не криміналіст. Я лікар. 
– Будь ласка, якщо є така можливість, – тихо промовив Рудгер. 
Роні кивнув і вимкнув зв'язок. 
Йому потрібна допомога, чорт забирай! Все навкруги летіло коту під хвіст. А він залився один однісінький тут, у просторі Ради. Без Маріе, без Дейліна. Рудгер стиснув зуби.
– Серж, будь-ласка, до α1, – попросив він пілота змінити курс.