10

10

Дейлін стояв позаду Алі і з абсолютно спокійним обличчям вивчав інформацію, яка щосекунди змінювалася на головному екрані. Та цей спокій був показовим, бо серце у нього гуло, як двигун, а кров у скронях гепала, наче молоти. І попри все бажання всадити Карвана у крісло, він чудово розумів, що молодому капітану треба дати шанс. Карван повинен навчитися ухвалювати рішення самостійно у будь-якій ситуації, не озираючись на командувача. 
З’явилися перші дані про ворожий флот. Алі мовчки чекав, слухаючи доповіді чергових. Дейлін чекав теж, перебираючи пальці за спиною. Капітан повинен ухвалювати рішення. Капітан повинен уміти враховувати усі фактори. Капітан повинен навчитися реагувати блискавично. 
Накази крутилися на язиці. Пілот підняв на нього очі. 
‒    Фіксуємо цілі. 
‒    До Верст, гальмуємо. 
Вартек видав якийсь не зрозумілий звук чи то радості, чи то навпаки, поправив окуляри і вже спокійніше повідомив.
‒    Флот Акіри іде у авангарді. Підтверджую і передаю ідентифікацію
Дейлін кивнув. А в голові все вибухнуло, наче там вже горіли кораблі. 
‒    Пропускаємо шерна Акіру і вогонь. Вартек, цілі шерну Лівеллі. Ерне Таурн, будьте готові, що нас зараз трохи потріпає, – наказав капітан 
Дейлін вдихнув. Хотілося стати на місце Алі. Чомусь здавалося, що він може не впоратися. Ще декілька митей шерн боровся зі своїми бажаннями, потім лише тихо підказав.
‒    Ерне Карван, ми повинні тримати оборону, аж доки Акіра не завершить маневр. 
Алі кивнув. 
«Яструб» безшумною, невидимою стрілою увійшов у ряди ворожого флоту, відділяючи потрібну частину авангарду. Марко аж піднявся у кріслі від збудження. Чеза, який не зміг сидіти в своїй каюті, тихесенько дивився товаришу через плече. 
Дейлін кивнув і піднявся на свій навігаційний майданчик. Коли щось піде не так, це буде остаточна поразка. 
‒    Вогонь! – скомандував Алі. 
На містку стало тихо-тихо. Дейлін узяв маску. 
‒    Шерне Варт, кораблі Акіри частково підтримали атаку. 
Інформація на екранах бігла так швидко, що він не встигав читати, та те, що Лівелла досі не вступив у бій – добряче додавало хвилювання. «Яструб» струсило, поки що ледь відчутно. Та він добре розумів, що захист довго не витримає. Звичайно, «Яструб», по всім своїм характеристикам, щонайменше в десятеро перевершував усі найсучасніші кораблі Лорану, та все ж їх тут сотні, а він один. 
‒    Ха! – радісно викрикнув Чеза. – Мінус два дредноути! Марко, Вартек – молодці.
Наступне влучання, що досягло цілі було відчутнішим. 
‒    Шістдесят відсотків захисних щитів, – безбарвним голосом доповів Ружет. 
Дейлін втратив відчуття часу. Здалося пройшло вже декілька годин, та це було не так. Залпи верліанського дредноута перетворили на сяючі факели декілька бойових корветів. 
‒    Флот Акіри майже завершив маневр, – повідомив Вартек. 
Корабель знов струсило. Дейліну аж фізично стало боляче. Бо доки «Яструб» тут, у оточенні ворожих кораблів, ніхто й не подумає цілити у щось інше. 
‒    Тридцять п’ять відсотків захисту, – Ружету треба було додати емоцій, щоб в такому випадку він кричав і лаявся на усіх. 
Дейлін стиснув кулак.
‒    Лівелла у грі, – доповів Алі. – Акіра почав атаку. 
‒    Таурне?
‒    Одна хвилина, командоре. 
Він надів маску. Кров кипіла. Одна хвилина… що може статися за одну хвилину? Наприклад: влучання декількох десятків залпів. 
‒    Капітане, у нас проблема, – говорив Чеза, – пошкоджено дві гармати. Пошкоджено корпус по лівому борту. Пошкоджені кермові прискорювачі! 
Карван повинен був хоч зубами заскрипіти. А він сам відраховував секунди. 
‒    Командоре, по нам залп з дредноута «Касатті»! – крикнув Вартек.
‒    Чорт, ми не встигнемо з маневрувати, двигуни пошкоджені! – то відповідав Марко. 
Голоси унизу змішалися з виттям сирен і перетворилися на райдужне сяйво. 
‒    На позиції, – доповів Алі.
Здалося – його голос розбудив мертву густу тишу.
‒    До Верст?
‒    Дві хвилини до готовності гармат, – відповів Марко. 
Дейлін відчув присмак металу у роті. 
‒    Е…е…капітане, нас здається засікли, – трохи непевно повідомив Вартек. – Стелс-система вийшла з ладу. 
Це могло стати проблемою. Дейлін ковтнув кров і задер голову, щоб залишки не потекли через ніс. 
‒    Таурне? 
‒    До відновлення поля чотири хвилини.
Він зняв маску. Ружет монотонним голосом доповідав, які системи вийшли з ладу чи були близькі до того. Дейлін глянув на екран з розрахунками про відстань до ворожого флоту. Вони побачили «Яструб» і тепер ар’єргард бунтівного флоту маневрував, виходячи на вогневі позиції. Атаки зі спини ніхто не очікував. Та сталося не зовсім так, як хотілося. «Яструб» був не в тому стані. Дейлін вже пошкодував про цей перехід. Бо зараз везіння підвело. Напівмертвий корабель застряг перед ворогом, як чудова мішень. 
‒    Марко, даємо залп і вшиваємося звідси. 
‒    Командоре, в нас пошкоджені двигуни прискорення. Боюся, на останок ми добряче отримаємо. 
Не залишилося нічого, лише кивнути у відповідь.
‒    Таурне, усю енергію на захист Х-модулів і на генератори поля. 
‒    Тоді залп буде недоречним. 
‒    Хоч якось, для вигляду, – попросив Дейлін, добре розуміючи, що «Яструб» вже на межі. 
Він глянув на все те, що розверталося до них. Це було неабиякою допомогою основним силам – порушений бойовий порядок. 
‒    Дві з половиною хвилини, – промовив Таурн. 
‒    Цілі зафіксовано, – повідомив Вартек. 
‒    Марко, вогонь, – скомандував Алі. 
Дейлін шморгнув носом, не даючи крові витекти, і знову глянув на екран, де щомиті оновлювалася інформація про перебіг бою. Серце розривалося через те , скільки ушкоджень отримав його корабель. Але завдяки цьому , флот Акіри зміг вийти з рядів ворога майже неушкодженим і завершити маневри для виходу на позиції атаки. ОФЛ зараз тіснив бунтівників. Якщо все вдасться, можна буде піти у довгу відпустку, і дати нарешті відпочити «Яструбу».
‒    Командоре, ми не встигнемо відірватися, – пояснив Чеза. 
‒    Півтори хвилини, – повідомив Таурн.
‒    До влучання двадцять п’ять секунд. 
Дейлін зціпив зуби. 
‒    Усім бути готовими до непередбачуваних ситуацій. За двадцять секунд нас добряче потрусить, – сказавши це, Дейлін надів маску і вхопився за перила, рахуючи секунди. 
Вартек увімкнув загальну тривогу. 
‒    Марко, спробуємо маневрувати, – Алі всівся в крісло, пристебнувшись пасками. 
‒    Слухаюся, – в голосі пілота не чулося надії.
Марко добре розумів, що ухилитися не вдасться. Зараз треба було хоч спробувати зберегти корабель цілим, розвернути його так, щоб отримати якомога менше. Та куди вже менше…
У рубці запанувала тиша. Важка і темна. Залишалося сподіватися на вправність Марко, правильність його розрахунків у такій ситуації. 
Корабель струсило так, що Дейліну ледве руки не відірвало, він вилетів за перила. У цей момент все стихло. Тіло відчуло неймовірну легкість, то відімкнулися генератори гравітації. Увімкнулося зловісне червоне освітлення. Дейлін повернувся на своє місце.
‒    Таурне? 
З того боку почулася тиха лайка.
‒    Все шерне, довоювалися. Забирайте нас звідси. 
Дейлін притис маску до очей. Та цього разу світло прийшло не обпалюючою веселкою, а кривавим маревом. Всього лише на мить воно заволоділо його мозком, затрималося на якусь мізерну долю секунди і зникло, полишивши у серці холод і передчуття близької біди. Йому навіть здалося, що х-модулі вийшли з ладу, і «Яструб» вчинив свій останній перехід у темну безодню Гіса. 
‒    Шерне Варт.
Отямився він від того, що хтось трусив його за плече. Гравітація не увімкнулася, як і освітлення. Але вони й досі були живі. 
‒    Шерне Варт, – Алі зняв з його обличчя маску. 
Дейлін кліпнув. Очі пекло неймовірно. Перед очима повільно пливи темні кулі різного діаметру. У червоному світлі вони здавалися сірими. Алі трохи налякано дивився на свого командира. 
‒    Все гаразд, – тихо сказавши це, Дейлін глянув на мапу. 
У безодню небуття вони не пірнули. Тоді що ж таке могло статися? Неприємне відчуття засіло у душі, наче голка.