9

9

Бліда, наче порцелянова статуетка. Риси обличчя загострилися. Кровотечу ледь встигли спинити. Вона лежала у стерильному боксі посеред величезного приміщення, вся обплутана трубками і дротами. Руки прикуті до ліжка. Еліанор дуже боявся її смерті. Якщо Вікторія мовчатиме і надалі, він зможе отримати інформацію у Варта, вимінявши її. 
Міото стояв у кутку покинутого напівзруйнованого залу, боячись підійти. Можливо, не варто було спиняти тортури? Вона хотіла померти. «Що можеш ти віддати захищаючи мир? – лунали у вухах слова з давно забутої історії. – Себе, батьку». Трикляті слова. Змучена свідомість замінила героїв історії і тепер питав вже Димитр, а відповідала вона! Аж сльози на очі навернулися. 
Ну навіщо ти це зробила, Вік?!
Міото дивився на знекровлене обличчя з сріблясто-чорним тату, а бачив перед собою зовсім інше: їхній перший вечір у власному домі, тиха музика, келих з ігристим золотим вином. Її сором’язливий сміх, ніжний, але такий пристрасний поцілунок. 
Сам того не помітивши він опинився поруч з боксом. Вікторія, моя маленька Вік… Що ж таке з ним сталося? 
І знову перед очима спогад: 
« Палаюча зірка на екрані, так само палають ненавистю її очі. 
‒    Ти жалюгідний нікчема, мене верне від однієї думки, що я могла звернути увагу на тебе.»
Відчуття змінилися. Тепер він не відчував люті – він відчував страх, стоячи отут, поряд з нею. А ще він відчував жалість, та не до неї, а до себе, бо й справді, це він був жалюгідним створінням без честі, без гідності. Не вона позбавила його мрій, а він сам зробив це, послухався батька, не наполіг, не відрадив, слухняно зруйнував усе сам. Хто він тепер? 
Сірі очі відкрилися порожні і темні, змучені і знесилені, та вже за мить вони сповнилися спопеляючим вогнем. 
« – Ти не чоловік, ти порожнє місце» – шепотів внутрішній голос. І той погляд це ясно доводив. Зневага і холодне презирство замість теплоти та ніжності. «- А чи заслужив ти їх?» Ні. 
Міото розвернувся і швидко пішов геть, не в змозі витримати її погляду. 
Еліанор покликав його на обід і вони довго розмовляли, спочатку обговорювали можливі варіанти повернення активів Азурі Джен А. Потім ермонець зацікавився їхнім життям на Істарі до війни. Він довго і з посмішкою слухав молодого Азурі. 
‒    То що ви вирішили? Будете зв’язуватися з Вартом?
Еліанор хитро всміхнувся. 
‒    Поки що ні. Я не вірю, що в неї немає межі. Стан стабілізували і часу в нас вистачає. Тож, я думаю, варто спробувати ще раз. Чи ви маєте щось проти?
Міото всміхнувся куточком губ. Єдине, чого він добре навчився за час праці з батьком в Азурі Джен – контроль емоцій. 
‒    Я думаю, ми таки дізнаємося справжні коди координат. Усі люди ламаються, – Еліанор піднявся. – Добре, мій юний друже, побачимося пізніше, маю покинути вас ненадовго. Справи. 
Ермонець пішов, а він залишився у закинутому напівзруйнованому розважальному комплексі. Порожнеча у душі прогнала усі думки. Він сидів і тупо витріщався у підлогу. Бо кожна спроба подолати ту порожнечу викликала нестерпні муки сумління.

***

Цілий день він чекав, розпитував сусідів, що лишилися тут. Так, саме Ірма Товчек була дівчиною з червоним волоссям. Та вдома її не було. Старенька пані не дуже улесливо відгукувалася про дівчину, сказавши, що та і на три дні може пропасти. Раілле залишив у квартирі Ірми маячок і, не всидівши на місці, полетів оглядати місто в надії на випадок. Але дива не сталося. Він повернувся до будинку, у якому мешкала Ірма, і припаркувавши авто трохи далі, став чекати. Ближче до опівночі його розбудив гуркіт двигуна. І дивовижний яскраво-червоний аероцикл опустився якраз біля потрібного будинку. Захисна кабіна безшумно розкрилася, випускаючи дівчину. Спочатку Раілле замилувався дивом техніки. Такі агрегати коштували немалу купу грошей. Потім перевів погляд на красуню у легкому вбранні. Треба було діяти швидко. 
Раілле дістав сріблясту накидку, накинув каптур і увімкнув режим невидимості. Він тихесенько вислизнув з авто і поспішив за дівчиною. 
Ірма виявилася не такою вже й легкою ціллю. Вона добряче смикнула його, і диво-плащ тріснув, відімкнувши режим невидимості. А потім була бійка у порожньому холі будинку. Добре натренована дівчина не поступалася йому у майстерності і силі. Раілле вже почало здаватися, що він програв, та все ж примудрився вирватися з міцних обіймів і схопити її. Юнак притис шию Ірми коліном до підлоги і уміло завів руки за спину.
‒    Спокійно, дурепо, не будеш смикатися – не вб’ю. 
Ірма озиралася і сопіла, намагалася дістати його ногою чи головою, та марно. Раілле ривком підняв її, заштовхав у квартиру і всадив на стілець, міцно скувавши руки кайданками за спиною. Він всівся на табурет навпроти і, перевівши дух, дістав зброю. 
‒    Так, червона гадино, – юнак витер кров з розбитого носа, – умови такі: я питаю – ти відповідаєш. Неправильна відповідь – стріляю у ногу. Якщо не допоможе, стріляю у другу, так і до голови дійде. 
Дозвіл на зброю він отримав одразу ж, як тільки зв’язався з Мірканом. Ірма сопіла і зикала на нього з під лоба.
‒    Де Вікторія? 
‒    Не знаю ніякої Вікторії, – Ірма завила бо куля прошила її ногу трохи вище коліна. 
‒    Неправильна відповідь. Знаєш і добре. 
Раілле всміхнувся. На Еворні у таборі мисливців не було різниці між статтю злочинців. Дурість про гендерний розподіл негідників Аргіл вибив з його голови давно. Тому зараз Раілле і не думав перейматися. 
‒    Ще раз питаю, – він приставив зброю до іншої ноги красуні. 
Ірма плакала і шипіла, як дика кішка.
‒    Я й справді не знаю! 
Постріл, і підлога знову обагрилася кров’ю. 
Раілле підняв брову, чекаючи, поки вона перестане кричати. Він глянув на ком. Вартові порядку прибудуть, певно, хвилин за п’ять, коли сусідам набридне слухати її крики. 
‒    Так, тепер рука. 
‒    Не треба! – ледь не задихнулася вона. – Не треба, я все скажу. Зруйнований розважальний комплекс на північ від міста у Гверті. Я там її лишила!
‒    Живу?
‒    За мертву б не заплатили! 
Раілле з ненавистю штовхнув стілець з Ірмою, не надто переймаючись її долею, і побіг надвір. Він упав на сидіння авто і викликав Міркана.
‒    Полковнику, вибачте, що так пізно, але я дещо знайшов. 
Трохи заспаний Міркан робив вигляд, що навіть і не думав лягати. Звичайно у такий час люди повинні спати. 
‒    Я передав вам координати приблизного місця. Я все там роздивлюся поки сам, але ви будьте готові допомогти. На півночі від Зорграду, розважальний комплекс у Гверті.