7

7.

Декілька діб спокою і тиші на орбіті Міди, коли він у приємній компанії слухав розповіді ерна Гарена Инара, командира елітного підрозділу варти Його Світлості Князя, про те, як вони відбивали напад на «Яструб», минули. 
Ранок розпочався одноманітним голосом Ружета, який повідомляв про прибуття на борт командувачів Об’єднаним Флотом Лорану. Здалося, що «голос корабля» здурів, чи то він іще спить. Але Ружет повторив своє монотонне повідомлення, тому довелося вставати. У коридорах, як виявилося, був тотальний переполох, офіцери бігали туди-сюди перемовляючись, у спробах зрозуміти мету візиту командування. Всі розуміли, що коли таке стається, то значить буде бій. Варт струсив головою, та не допомогло. 
У кают-компанії чекало п’ять поважних мужів Лорану і шерн Курута. Стало трохи холодно у шлунку. Дейлін на мить затримався у дверях, намагаючись зрозуміти, що відбувається. 
‒    Адмірале, – командувачі підвелися з крісел.
За спиною матеріалізувався Вартек, юнак трохи винувато всміхнувся. Дейлін підняв брову. Здається, всі крім нього знали, що відбувається, а от адмірала повідомити забули. 
‒    Вибачте, одну хвилину, – Дейлін кивнув в привітанні гостям і зачинив двері. 
Вартек чекав, мовчки зиркаючи на командира з-під окулярів. 
‒    Вартек, скажи мені: я чогось не знаю?
‒    Пан Головуючий призначив вас головнокомандувачем тут. Ви маєте керувати військовою операцією у Нар’ясі. Наказ прийшов тільки-но. І командувачі прибули, зі своїми флотами. 
‒    Чого я ще не знаю? 
Юнак поправив окуляри.
‒    Отримали інформацію з того боку, – жест його руки мав означати бік ворогів. – Вам її особисто, чи на термінал ?
‒    Особисто. 
Вартек розкрив долоню, на якій лежав малесенький диск. Дейлін вклав його у ком. Це був звіт Акіри про чисельність флоту бунтівних генералів і про план нападу на Нар’яс. Дейлін швидко і уважно проглядав, хто з якими силами атакуватиме які системи. 
‒    Чудово, дякую Вартек, – він потер лоба, розмірковуючи хвилину. – Таурне, накажи вивантажити зайві запаси «зоряної крові» на браму.
‒    Шерне, вони зайвими не бувають, – обізвався Таурн. 
‒    Так, та у нас тут дещо ситуація змінилася. І раптом нам доля стати феєрверком я не хочу забирати з собою планету і флот, що буде поруч. 
‒    Ну коли так… – Таурн здається зовсім не здивувався. 
Дейлін всміхнувся і кивнув Вартеку. 
Юнак швидко побіг до дверей рубки. А він глибоко вдихнув, згадуючи «теплими» словами брата, зробив крок у кают-компанію. 
‒    Ну що ж, шерни, – Варт всівся у своє крісло і увімкнув термінал над столом. – Сьогодні ми або виграємо битву і відстоїмо Лоран, або остаточно втратимо його. 
Командувачі по черзі надавали детальні звіти про можливості своїх флотів, які змогли прибути у простори Нар’ясу. Думати і ухвалювати рішення треба було швидко. Стало трохи не пособі, бо хто ж міг сказати, чи зробить він помилку, чи вчинить правильно. Пальці тремтіли, коли він робив помітки у загальній мапі, розставляючи сили. 
Захотілося заплющити очі і знову повторювати тактичні уроки батька і шерна Тра, якими вони його мучили. Коли був молодий, здавалося, кому воно треба? А вони обидва готували його до таких моментів, саме до таких. Святе світло! Рудгер, паскудник. «Яструб» то його єство, він відчуває і дихає з кораблем, а об’єднаний флот – зовсім інше. Дейлін мовчки глянув на командувачів, пригадавши усі їхні суперечки на військових нарадах. Тут і справді не розберешся, що у кого на думці. Та за двадцять п’ять годин стане зрозуміло, хто і чим дихає, і від правильності прийнятих ним рішень, залежить перемога та життя його власних людей. В голові народжувалися все нові і нові плани, але вони не влаштовували, бо в кінці він бачив поразку в тому чи в іншому секторі об’єднання. Командувачі чекали його рішень. Всі розуміли важливість ситуації. Але Дейлін добре знав, що довіряти може лише шерну Куруті. «Ну, дякую Рудгер, – подумки вилаявся він, – за таку підставу». Усе життя просто спав і мріяв, як командує геть не збалансованим і непевним об’єднаним флотом. І часу на перегрупування зовсім не залишили. Дейлін пригладив волосся. Усі чекали, що скаже головнокомандувач. Курута з цікавістю стежив за співвітчизником. В голові починав народжуватися пульсуючий біль. Дейлін знову глянув на сили надані командуванням об’єднань. Цікаво, хто перший почне палити в спину союзнику? Шерн зітхнув 
‒    Накажіть технікам налаштувати канал миттєвого зв’язку з «Яструбом». Зв'язок буде через нас. 
Жовтоокий Вігару всміхнувся, вочевидь таке рішення йому сподобалося. Ну, а як же. Вони там на Раді нагадували таких самих павуків у банці, як і радники. Рудгер відрядив майже увесь флот з Ради сюди. Звичайно, Вігару був щасливий, що інші не зможуть змовлятися у нього за спиною. 
Дейлін знову розгорнув мапу об’єднання Нар’яс.
‒    Через браму вони навряд чи зможуть перекинути багато сил. Атід нікому не потрібний. Тому в нас лишається Кера і Міда. До Міди вийти швидко можна лише на маяки. Кера близько до кордонів Озору і в неї є брама. Тому основні сили підуть через неї. Але, як на мене, втрачати можливість спроби швидко узяти Міду, Ошено не захоче. На скільки я розумію, він тут вже встиг отримати деякі домовленості. 
‒    А місцевий флот хіба не буде брати участь у відстоюванні свого об’єднання? – поцікавився Іварн.
Вейра не мала великого флоту і армії, та все ж на прохання Рудгера одразу ж надала усі свої бойові кораблі. Тому тамтешнього командувача дуже зацікавив факт того, що на мапі не було флоту Нар’ясу. 
Дейлін глянув на нього. Питання це цікавило і інших.
‒    Якщо чесно, я б не бажав отримати у спину декілька залпів. Є таке не дуже приємне слово, колабораціонізм, – пояснив Вігару – Ми знаємо про можливі домовленості Нар’ясу з ворогом, але довести поки що не можемо конкретно хто з ким і про що домовлявся. 
‒    Це правда, – кивнув Дейлін. – «Яструб» став на рейд у просторі Міди, щоб вони не повбивали один одного, і мали час добре подумати перед тим, як діяти. Не краще рішення Його Величності, та тут вже нічого не вдієш. 
Особисто він вважав, що Рудгер зробив це навмисно, щоб спровокувати Нар’яс, бо Варт для них – як червона ганчірка для бика. 
‒    Іварне, ви візьмете Атід. 
Молодий командувач мало не підскочив від обурення, хотів щось казати та припнув язика. Дейлін помітив. 
‒    Не треба перейматися, якщо я маю рацію, вам і там вистачить. Атід теж заслуговує на захист. Ваших сил там буде достатньо. До того ж, не треба недооцінювати ворога. Хоча Атід не має брами, але у нього є маяки, – Дейлін вказав на невеличку планетну систему, – Атід досить близько до Міди. І ми не знаємо, що саме зараз відбувається там. Ваше завдання зайти у сектор Атіду, оцінити ситуацію і по можливості швидко погасити маяки. Якщо раптом вороги встигли перекинути туди частину флоту для атаки Міди, вам вистачить проблем.
Зрозумівши, що його не відсилають у заслання подалі від війни Іварн повеселішав.
‒    Карім, ви займаєте позиції у просторі Міди. Прикриваєте сектор кордонів з Атідом. На той випадок, коли вони встигли перекинути сили через Атід, і Іварн не втримає їх там, – Дейлін глянув на мерехтливу цятку брами і всміхнувся. – Курута, ви лишаєтесь тут прикривати планету. Маяки гасити не будемо. 
Шерн Сурі хижо всміхнувся. 
‒    Лівелла, Карміл – вам сектори Кери. Найважливіше. Вігару ви прикриєте їм спину, маяки ми гасити не будемо. Тому на них особливу увагу. 
‒    А коли вони усіма силами підуть через Керу? – поцікавився Карміл. 
Верден був одним з тих об’єднань Лорану, які в силу свого розташування, страждали від Верліанського Союзу в усіх війнах чи не найпершими. Зауваження командувача Вердену мало сенс. Дейлін хмикнув і глянув на мапу. 
‒    В такому разі, ми з вами будемо у самому центрі подій. «Яструб» координуватиме дії, також в нас досить можливостей для проведення розвідки. Тому, я думаю, раптом щось піде по найгіршому сценарію, ми встигнемо перегрупуватися.
‒    Але ж наших сил може не вистачити у такому випадку, – Лівелла розгорнув мапу. 
‒    Генерале, це війна. Ми усі ризикуємо. Наша перевага – це ефект несподіванки. 
Лівелла наблизив сили ворога і хмикнув. 
‒    А провернути такий фокус, як з флотом Верліанського Союзу?
Дейлін кинув на нього недобрий погляд.
‒    А ви хочете узяти на себе головну роль?
Мервенський генерал криво всміхнувся і похитав головою. 
Дейліну зовсім не хотілося думати, а надто розповідати їм, як ризикує він своїми людьми і кораблем щоразу, заради спокою планет Лорану. 
Лівелла знову кинув оком на чисельність кораблів Ошено. Кораблі ті не поступалися ні силою, ні швидкістю його власним. Бунтівні генерали зібрали серйозну бойову силу. Тішило тільки одне – ця бойова сила була усім, що в них було. Тому ця битва могла й справді на довгий час повернути спокій. В залежності від результату, звичайно. 
‒    «Яструб» прибуде до кордонів простору Кери перший. Ми станемо там для розвідки. Коли ми зафіксуємо диспозиції сил флоту бунтівних генералів, ви усі одразу ж отримаєте інформацію і координати цілей. Поки що усе. Готуйте кораблі до відправлення. Брама вже отримала необхідну кількість ресурсу для цього. Для перекидання сил у нас є годин шість не більше. Першими підуть флоти Вердену і Адарану. 
Командувачі розійшлися, а він вивів на головний екран те, що прислав Акіра. Тільки б він не помилився. Якщо ж це не правда… То усі його подвиги у Верліанському Союзі будуть затьмарені досить розгромною поразкою у Нар’ясі. Не шкода честі – шкода людей, які можуть загинути тут. 
‒    Шерне, – увійшов Алі.
‒    Готовий воювати? 
‒    Я був народжений для цього. 
Дейлін хмикнув. Колись він відповідав так само.
‒    Не для війни ми народжуємося, Алі. Ти ще молодий, щоб це зрозуміти. Якщо виживемо у цій битві, можливо, в тебе буде власний корабель, на який ти сам підбиратимеш команду. Яким ти будеш жити. Він стане для тебе домом і сім’єю. Можливо, колись ти мене зрозумієш.
Дейлін пригадав, як сам колись уперше прийшов сюди на «Яструб» у команду Кайнона. Зараз, здавалося, то був не він зовсім. Час і війна змінює. А ще сильніше змінює ніжне почуття у серці. Стало дуже сумно від того, що не поговорив з Ахет. 
Алі підійшов ближче, роздивляючись схеми над столом. Зараз це були декілька варіантів розвитку подій. 
‒    Остання інформація, яка вийшла від нас це те, що ми концентруємо сили біля Міди. 
Дейлін кивнув. 
‒    Кера може дати їм сімнадцять кораблів різного типу і браму. 
‒    Це коли ми не встигнемо. 
‒    Але ж, – Алі глянув на іншу схему, – у них добряча перевага у силі .
Адмірал зітхнув. 
‒    А от тут вже і буде «пан або пропав». Звичайно, «Яструб» вартий десятьох кораблів. Але будемо сподіватися, що Акіра таки не зрадник. 
Ерн Карван розвернув ворожі сили. 
‒    Так, та в такій ситуації він може добряче постраждати. 
Тут думка Алі була абсолютно слушною. Якщо флот Акіри опинитися десь усередині авангарду, буде недобре. І скоріше за все Ошено його там і розмістить. Якщо вони не зможуть передати код ідентифікації своїх кораблів, їм буде непереливки. 
‒    А що буде з флотом Кери? 
Дейлін потер перенісся. 
‒    Чинити супротив вони не будуть, у будь-якому випадку. Коли у їхній простір увійде армада, чия б не була, вони здадуться і перейдуть на їхній бік. Якщо ми встигнемо першими, будуть за нас. Але коли тільки вони зрозуміють, що ми терпимо поразку, одразу ж вдарять по нам. 
‒    Не розумію я таких відносин, – хмикнув Алі
‒    Зараз часи змін. Тут вже нічого не поробиш. 
‒    Де будемо ми?
‒    Там, де і належить флагману, для початку.
Капітан всміхнувся і пішов, а Дейлін ще хвилину пустим поглядом дивився крізь мерехтливі схеми. Шкода кораблів, шкода людей. 
‒    Таурн.
‒    Так, ерне. 
‒    Канали миттєвого зв’язку усі налаштували?
‒    Закінчуємо. 
‒    Добре. Заряджай усі калібри. Щоб коли були на позиції все було по повній.
‒    Перехід будемо робити?
‒    Ні. Поки що ідемо через браму. А там, швидше за все, доведеться стрибнути. 
Дейлін розвернув схеми. 
‒    Таурне, може статися нас сильно потріпають. Ось, дивися, – він відіслав розрахунки техніку. 
З того боку почулося важке зітхання.
‒    Я так розумію, ми підемо першим номером. 
Дейлін всміхнувся. 
‒    Якщо в нас влучить хоч половина залпів їхнього авангарду, нам гаплик. 
‒    Таурне, я в тебе вірю, друже.
‒    А я от в себе не вірю, шерне, у такій ситуації. 
За хвилини три двері кают-компанії відчинилися. Таурн вирішив подивитися плани разом з ним. Технік довго крутив над столом схему. 
‒    Сімдесят кораблів… не рахуючи дрібноти, яку вони можуть випустити, – Він потер щоку з досить приреченим поглядом. 
А Дейлін ледь помітно всміхнувся. Буде шкода, якщо Таурн не отримає свою нагороду особисто. За таку відданість і майстерність йому вже й «Незгасаючу Зірку» можна дати. Ерн замислився на хвилину. 
‒    Я правильно зрозумів, ми спочатку ідемо у невидимості і скануємо простір?
Дейлін кивнув.
‒    Координуємо дії наших сил. Потрібно зробити перший залп досить ефективним. 
Таурн схилив голову на бік.
‒    А у потилицю від своїх отримати не боїтеся? Координати ворогів вони отримають і для підтвердження вони їх зможуть бачити. А от нас у невидимості системи стеження їхні навряд чи візьмуть. 
‒    Вартек.
‒    Я тут. 
‒    Як тільки ми отримаємо коди кораблів Акіри і координати цілей, по миттєвому каналу Лівеллі і Кармілу. 
‒    Зрозумів. 
Дейлін склав руки на грудях. 
‒    Я так розумію, оці зелені позначки, – Таурн вказав на схеми ворожого флоту, – це наші ймовірні союзники?
Він кивнув. А технік продовжив наче сам до себе.
‒    І коли їхнє положення буде не найкраще, як наприклад отут, у кордебаталії, то наші сили не зможуть їх прикрити.
Дейлін потер шию. Він чудово розумів, які розрахунки веде Таурн. Якщо Акіра хоч сіпнеться атакувати авангард, його знесуть одразу ж усіма залпами. І ОФЛ не встигне. Краще б ,звичайно, було, щоб розташування сил було трохи інше. Та кораблі Акіри не для ар’єргарду, і в на першу лінію в авангард командування бунтівних генералів їх навряд чи поставить. Він примкнув до них тільки-но. Треба бути дурнем, щоб ставити потужний флот союзника, якому ти не довіряєш до кінця, туди звідки він безкарно може тебе ж і атакувати. Ошено навряд чи був дурнем. 
‒    Так, Таурне, ми повинні будемо звільнити шлях флоту Акіри. Ми повинні дати їм змогу перегрупуватися і вийти на ударну позицію. Лівелла цього не зробить, а ми зможемо. Сподіваюся, що плани їхніх флотів будуть іншими, та все ж треба знати, що може нас чекати. 
‒    А ми зробимо перехід, як тільки з’ясуємо, що і де відбувається, дамо декілька залпів і зникнемо. 
Командир техніків прищурився.
‒    А ви впевнений, що Лівелла не пальне нам у спину?
Питання, яке мучило його вже давно. Що поробиш, коли часу так мало і розібратися немає змоги. Лишалося лише сподіватися. 
‒    Вігару отримав наказ стежити за його кораблями. Він піде у ар’єргарді. Тільки зрозуміє, що адаранський генерал вирішив грати за іншу команду, буде нищити його флот. Кораблі Ради далеко не поступаються адаранським. 
На мить світло блимнуло, очі засліпило сяйво веселки, а ноги відірвалися від підлоги. Лише на мить.
‒    Адмірале, ми у просторі Кери, – повідомив Чеза. 
‒    Дякую. Вартек, дай мені загальну трансляцію для кораблів Кери. Зараз буду.
Дейлін поправив кітель, зітхнув і пішов у рубку, залишивши Таурна роздивлятися військові схеми можливого розвитку подій. 
«Ну, дякую тобі, Рудгер» знову пронеслося у голові. Дейлін чудово розумів, як сприймуть його появу на своїх екранах капітани Нар’ясу. Щоб пробачити чи забути загибель планети не досить пів року, тай півстоліття мало буде. А тут ще й стараннями Джарки весь Нар’яс дізнався, хто ту планету зруйнував. 
Алі трохи скептично вивчав кораблі, які зараз стояли на рейді у просторі Кери.
‒    Капітани та командувачі флоту Нар’ясу сектору Кери, до вас звертається адмірал Варт, головнокомандувач Об’єднаного Флоту Лорану, – він майже фізично відчув, як напружилися капітани на тому боці. – Зараз склалася дуже не проста ситуація. Вашому об’єднанню загрожує ворожий флот. Вони хочуть відірвати його від Лорану і залишити наодинці з Верліанським Союзом, який обов’язково прийде після поразки Лорану. Радники і Головуючий Великої Ради вирішили надати вам допомогу у скрутний час, – самому було аж гидко казати ці слова, бо Дейлін себе відчував швидше загарбником, але нічого не поробиш. – Я чудово розумію, у якій ситуації зараз ваше об’єднання, як важко втрачати лідера і єдину позицію. Тому я не наполягатиму на участі ваших кораблів у цій битві. Хто вважає своїм обов’язком захищати рідний дім, ми радо приймемо вашу допомогу. Ті, хто ще й досі не визначився чий бік обрати, мають годину на те, щоб покинути простори Кери, до закінчення операції. У інакшому разі будь-яка передислокація сил Нар’ясу під час маневрів ОФЛ буде розцінена, як спроба нападу з усіма невтішними наслідками. Сподіваюся, ви правильно зрозуміли моє повідомлення. Година почалася вже. 
Дейлін вимкнув зв'язок. 
‒    Ви відпустите зрадників? – Алі глянув на схеми флоту Кери, які Ружет знову вивів на головний екран. 
‒    А що ти пропонуєш, Алі? 
‒    Ну, можна ж арештувати. 
‒    Ерне Карван, коли арештовані зрозуміють, що нам далеко не до них, вони знайдуть змогу як «полегшити» нам життя. 
Капітан випрямився, він ніяк не міг зрозуміти.
‒    Але ж пропонувати мирно покинути простори Кери, це якось наче…
‒    Розписуватися у своїй слабкості? – всміхнувся адмірал.
Карван опустив очі. 
‒    Я ж не сказав їм що, брама буде під наглядом і тим більше, усі маяки під прицілом. До речі, мало не забув, – він приклав палець до вуха. – Ерне Кайнон.
‒    Слухаю. 
‒    У вас є досвід по захопленню і утриманню брами. Тому беріть своїх хлопців і, можливо, навіть команду Альмада та бігом на браму. Доки нас не буде, жоден корабель без мого відома і дозволу не має пройти крізь перехід. Усі, хто прибуватимуть на маяки брами, там повинні і залишатися до з’ясування. 
‒    На брамах немає зброї, тому можу гарантувати, що увійти не зможуть, а от підійти… 
Дейлін на хвилину замислився. Можна було лишити Джарта. 
‒    Адмірале, я можу забезпечити прикриття, – почувся голос командира пілотів. 
Відповідь «так» мало не зірвалася з вуст, та він вчасно її піймав.
‒    Ні, ерне Омел. Це занадто ризиковано. 
‒    Але ж…
‒    Ти наказ почув. Брама це фортеця. Та й атакувати на знищення ніхто її не буде. 
‒    Шерне, то я Руну теж візьму. 
‒    Командуй, Аріне. 
Дейлін вдихнув на повні груди. Час спливав невмолимо швидко. Хотілося його б побільше, щоб усе спланувати до подробиць, з іншого боку хотілося скоріше вступити у бій. 
‒    Вартек, вмикай «бойову», нашим десантникам треба урочистостей хоч трохи. 
‒    Командоре, у нас два підтвердження від кораблів Кери, – Вартек поправив окуляри. – три. 
Вже за пів години третина військових кораблів Кери перейшли під командування ОФЛ. Інші ж покинули простір, як і наказав Дейлін. Торговцям і пасажирським кораблям наказали відійти від брами на інший бік простору. 
На «Яструб» знову зійшли командувачі флотами Адарану, Вердену і Ради. Радше просто для годиться, ніж для уточнень. 
У коридорі біля кают-компанії Дейлін зустрів бліду і дуже занепокоєну Суаро. Дівчина кинулася у обійми батька, і той ніжно пригорнув її до себе. 
‒    Пане Лівелла, пані Суаро. 
‒    Су Лі налякана дуже, – тихо промовив генерал, – ви б не могли залишити її на планеті? 
‒    Я не за себе непокоюся, – прошепотіла дівчина. 
Сцена, може, б зворушила його, та не зараз. Дейлін склав руки за спиною.
‒    Капітане Лівелла, я розумію ваше хвилювання, але ви військова, так само як і ваш батько. 
Він розправив плечі і зітхнув.
‒    Те ж саме я можу сказати і вам шерне. Обіцяти я можу одне: ми будемо робити усе, щоб мінімізувати втрати, принаймні з нашого боку. 
Лівелла кивнув. Двері кают-компанії відчинилися, впускаючи командувачів усередину. Там вже чекали адмірали Вігару і Карміл.
‒    Що ж панове, здається, все готово. Час займати позиції. Сподіваюся, вистоїть більшість. Розумію, що не всі, але бажаю вам усім удачі, – сказав Дейлін, стоячи біля свого крісла, сідати зовсім не хотілося. 
Командувачі потисли один одному руки і розійшлися по своїх кораблях. Дейлін закрив очі. Думати про те, що може статися чи станеться зовсім не хотілося. Він кинув ще один погляд на мапи над столом і пішов у рубку.
Серйозний і зосереджений капітан Карван стояв біля свого крісла. Видно було, він хвилювався. Дейлін став поруч і всміхнувся.
‒    Ну що, ерне Карван, перша битва такого масштабу? – на арані запитав шерн.
Алі кивнув. Дейлін поплескав його по плечі і вийшов уперед.
‒    Що ж, діточки, – шерн хижо вишкірився і плеснув у долоні, а у темних очах відбилося червоним спалахом світло екрану, – по місцях!