6

6.

Міото з жахом дивився на темну, мертву планету, що зовсім недавно була серцем Карджу і єдиним місцем у Всесвіті, куди він міг повернутися. У душі все похололо. Кортон став поряд, вдивляючись у екран.
‒    Що ж то було? 
‒    «Яструб» , – тихо прошепотів юнак. 
Ненависть і страх вже давно перетнули межу у його душі. А там, за межею, лишилася лише темна порожнеча. Поки він повертався з темного космосу, мав час добре подумати. І теперішня картина підтверджувала його думки, які він намагався гнати від себе. Якби не ця спроба знищити дредноут, Равіанна і досі б правила своїм маленьким світом. Якби не жага батька до ворожих технологій, він би й досі був живий-здоровий. Міото закрив очі. Кожна дія породжує протидію. Він чудово розумів, що не такі вже високі ідеї штовхнули Азурі на зраду. І це було жахом. Сумління гризло його щоразу, коли у каюті вимикалося світло. Але все ж, як же хотілося потримати серця Зенала і Варта у своїх долонях…
‒    Пане Азурі, нас викликає фрегат «Ювера».
‒    Чого вони хочуть? – він не впізнав свого голосу.
Вигнаний звідусіль, покинутий у холодному безмежному просторі, усе через власні амбіції та жагу помсти. 
‒    Пане Азурі, ви мене пам’ятаєте? 
На екрані з’явився рудоволосий чоловік, здається з минулого життя. 
‒    Ірвен Малав.
‒    Так, все вірно. Я випадково дізнався, що ви тут, от і вирішив, скажімо так, привітатися. 
‒    Привітатися? – Міото у повному відчаї, розуміючи, що іти більше нема куди, намагався придумати, що ж їм робити далі. 
‒    Ну… скажімо так, наша розвідка доповіла, що це місце віднедавна стало вашим домом. І тепер його теж зруйновано. І як я розумію, ви чудово знаєте, хто це зробив. 
‒    Чого вам треба, пане Ірвен? 
‒    Ворог у нас один, тому можна сказати – співпраці. 
‒    Співпраці? – Міото гірко всміхнувся, – що я можу вам дати, в мене все відібрали.
‒    Це не зовсім так. Якщо ви погодитеся зійти на «Юверу», думаю, я зможу вам усе пояснити. 
Вже за пів години Міото у супроводі Малава, увійшов у кают-компанію «Ювери», як з’ясувалося, це був один з кораблів Ермону. Ермон – невеличке об’єднання, що знаходилося поблизу Верлії, з самого початку вибрало її бік. Дві планети об’єднання розташовувалися недалеко одна від одної і мали лише маяки Х-переходів. Верліанці дуже швидко знайшли правильний підхід до тамтешнього управителя. Та й узагалі, коли б він не погодився прийняти ворожу пропозицію, Ермон зараз був би мертвим. 
‒    Молодий Азурі! Дуже радий, – підвівся з-за столу огрядний сивіючий чоловік.
Судячи з того, як він себе тут почував, господарем на кораблі був саме він. А Міото аж в голові закрутилося. Як швидко із багатого і впливового він перетворився на голодранця. 
‒    Я Еліанор Вагат.
Міото трохи здивувався такому повороту. Сам управитель. Цікаво, що його змусило покинути Ермон? 
‒    Дуже приємно, – юнак потиснув простягнуту руку. 
Еліанор повернувся у крісло.
‒    Ви, певно, питаєте себе : «Навіщо я знадобився цим людям?».
‒    Є таке. 
Господар вказав на крісло напроти. 
‒    Сідайте, пане Азурі. Розмова довга буде. 
І Еліанор почав розповідати історію свого об’єднання. Їм пощастило, бо Рада не звернула на них уваги, тому Ермон зазнав лише незначних втрат. А от коли вже все, здавалося, зроблене: контракти підписані, кораблі з чіпами проти менталістів відправлені у різні корпорації, щось пішло не так. З Лораном були порвані усі зв’язки, а Верліанський Союз раптом припинив постачання необхідних речей. Ермон вже давно вичерпав усі свої ресурси, і для Лорану був лише невеличким довіском, який утримувався на дотаціях. Верліанці ж запропонували браму для Х-переходів. І все йшло добре, та потім, у один момент, усі плани пішли коту під хвіст.
‒    Дейлін Варт знищив верліанський флот. Не весь, звичайно, але добру його частину, – зітхнув Міото. 
Варт! Перед очима стала зухвала посмішка зортана. 
‒    Так. Тому коли наші заводи і енерогостанції почали спинятися, ми ухвалили рішення…
‒    І яке ж? 
Управитель Ермону хитро прищурився.
‒    Ми довго стежили за Вартом і за його кораблем. І за вами теж ми спостерігали. Ваша компанія завжди показувала себе з кращого боку. Власне, саме тому я вирішив вас запросити на борт, бо ви у безвиході. 
Міото було не дуже приємно від тих слів. Та що поробиш, це була чиста правда. 
‒    То яке рішення ви ухвалили?
‒    Нам життєво необхідні ресурси. 
Міото закинув ногу на ногу, чекаючи продовження. 
‒    І як ви хочете їх отримати? 
Еліанор хмикнув, налив склянку води і знову прищурився. 
‒    Ми вже більше року ведемо спостереження за «Яструбом». Ваша мета помсти за батька і за кохання, звичайно, похвальна, але нерозумна. 
Міото і бровою не повів. 
‒    Нас цікавить саме Варт, а не його корабель. Залишити Лоран без диво-дредноута, можливо, гарна ідея. Та, як показує практика, поки що недосяжна. А от отримати інформацію про ресурси і джерела їх поповнення, це зовсім інше. 
Еліанор відволікся на мерехтливі зірки над столом, кліпнув, наче проганяючи марево, і знову глянув на Міото. 
‒    Тож до чого я веду. Цілий рік ми робили усе можливе і не можливе, щоб дізнатися бодай щось про важелі впливу на адмірала. Та Сурі давно загинула і ніхто не знає, де тепер ховаються зортани. Через Раду їх відстежити неможливо. І от нарешті з’явився дуже цікавий об’єкт.
Міото відчув, як все у середині почало вирувати. Еліанор всміхнувся, вочевидь помітивши реакцію гостя. 
‒    Так, ви мене правильно зрозуміли. Вікторія Роса, ваша колишня наречена. Нещодавно нам доповіли, що з усього «Яструба», Варт ладен віддати усе, лише за цю юну особу. Бо тепер, якщо мої джерела не помиляються, вона його дружина, – Еліанор зробив невеличку паузу.
‒    Так, це правда, – кивнув Міото.
Господар корабля зітхнув і всміхнувся. 
‒    Так вже склалося, яким би не був суворим і стійким чоловік, та кохана завжди була і буде його слабким місцем. До того ж дівчинка, як сама сказала на Істарі, знає багато чого цікавого і корисного. 
Міото опустив очі. Було так боляче і гидко згадувати усе це. 
‒    Бачу, молодий Азурі, ви теж досі страждаєте. 
Він різко підняв голову, і червоний відблиск очей зловісно сяйнув на зустріч словам управителя. 
‒    Вона зрадила мою сім’ю, мого батька і мене. Єдине, через що я страждаю – це те, що вона не понесла гідного покарання за цю зраду! 
Прозорі сіро-зелені очі управителя вдивлялися у його обличчя. 
‒    Але ж Варт її нікуди від себе не відпускає. Як ви думаєте це зробити? 
Еліанор кивнув. 
‒    Це не зовсім так, пане Міото. В нас є вірні люди у різних кінцях Лорану. Нам стало відомо, що Вікторії Роси зараз немає на «Яструбі». І на Раді теж. До речі, Зенал дав їй якесь завдання і відправив з Ради. А от куди вона зникла, невідомо. Є надія, що це дівчисько…– він стис кулак, – до речі, ви знаєте, що причиною нашого фіаско почасти стала саме вона?
‒    Як це? – здивувався Міото.
Еліанор покрутив склянку у руках. 
‒    Вона влізла у систему «ТераТех» на Терні і дістала дані про наші справи, і про експерименти з вендами. 
Міото пригадав випуски новин, але от справжньої причини він досі не знав. 
‒    Так що, отака от вправна ваша наречена. А потім ще й клона Зури Лейтона примудрилася вколошкати. 
У роті стало гірко. Картинки в голові почали складатися в одне ціле. Засліплений болем і відчаєм, він так багато пропустив і багато на що не звертав уваги. Батьку, батьку, ну навіщо ти підтримав усе це? Захотілося гірко розсміятися, бо усвідомлення поразки знову охопило його. Та він лише зітхнув. 
Дочка генерала Роси не могла вчинити по-іншому. Не вона була зрадницею і гадиною, а всі вони.
‒    Так от, – продовжив Еліанор, – є надія на те, що це дівчисько десь проявиться у об’єднаннях. І тоді ми спробуємо її схопити. На обіцяну винагороду я мало не усі свої статки поклав. І чорт забирай, я ладен чесно викласти ці гроші. І, як бачите, сам прилетів, щоб все контролювати. 
‒    А що ви робите на Карджі?
Еліанор махнув рукою.
‒    В нас тут мала відбутися зустріч з агентом. Та, як самі розумієте, не склалося. І хвала богам, що ми не прибули раніше. 
Міото з жахом згадав красуню Равіанну і почорнілу мертву планету. 
‒    Я думаю, Кардж швидко оговтається і обере собі нового короля. Думаю, тепер нікому не прийде у голову будувати палаци на планеті. 
‒    А навіщо ви запросили мене? – все ж таки досі не зрозумів Міото. 
Еліанор підняв брови. 
‒    Ми давно з вами співпрацюємо. Ми уважно спостерігали за вашою діяльністю. І у вас, не дивлячись на ваше скрутне теперішнє становище, залишилися зв’язки. І врешті, ви просто гарний молодий чоловік, якому зараз потрібна дружня допомога. Я впевнений, що коли ми повернемо Істар, ви зможете повернути собі втрачене. А поки що я пропоную вам новий дім. 
Міото добре розумів, що Еліанор не бреше і не хитрить, бо усвідомлює, що коли Істар таки переломить тиск Ради, то Міото зможе повернутися додому і повернути собі Азурі Джен. А це не якась там нікчемна лабораторія. Такі корпорації ніхто не подумає чіпати. Тому ермонець буде пилинки здувати з нього тут. У свій час Азурі Джен могла б купити увесь Ермон з його жителями. Зараз часи не ті, та все одно. 
‒    У такому разі, я дуже радий, що знайшов друга і згоден залишитися з вами і підтримувати вас. 
Еліанор всміхнувся. 
‒    То які плани в нас зараз? – одразу ж перейшов до справи Міото. 
‒    Зараз нам треба вибратися з Карджу десь поближче до центру Лорану. Підемо через α22, в мене ще залишилося трохи кредитів.