5

5.

Шок минув. Тепер усе навкруги стало сірим. Хотілося повернутися у номер і замовити ще пляшку вина. А потім летіти на Раду і добряче натовкти пику Рудгеру. 
Та поки що її третю годину катували одними й тими ж запитаннями. Вікторія знову звернула увагу на людей, які сиділи за столом. Серед них був один валду. 
‒    Ахет Ліране. Юрисконсульт представництва Ради у особливо важливих справах. Так, з Джаркою знайома. Чорт забирай! Скільки можна запитувати про одне і теж?! – не стрималася вона.
Перед очима застигла картина, красень у шовковому вбранні кольору темного срібла, яке почорніло від крові. 
‒    Нам необхідно знати правду, – зітхнув слідчий. 
Він навіть співчував їй, судячи з погляду. Бо рука Вікторії зараз була зафіксована і перев’язана. Куля рознесла плечову кістку. 
‒    Правду?! Яку правду? – її знову почало трусити. 
‒    Чи були ви причетні до того, що сталося?
Вікторія засміялася, а потім сховала обличчя у долоню здорової руки. 
‒    Чи була я причетна… Лейтенанте, Джарка Ілуні мало не пропозицію руки і серця робив у авто за хвилину до того. Господи, боже мій… – сльози знову покотилися з очей. 
Сльози образи, жовтоокий валду знову подав їй паперову хустинку. Потім кивнув слідчому. 
‒    Вибачте, пані Ліране, – той навіть трохи зніяковів. – А як ви думаєте, хто б міг бути причетний до вбивства? 
Вона схлипнула. 
‒    Та хто завгодно. Зараз час такий неспокійний. 
Слідчий кивнув. 
‒    Дякую за співпрацю. Ви вільні. 
Ну звичайно, дякує. Посол мало не здійняв міжнародний скандал через те, що її узяли на допит з менталістом, та ще й не потрудилися повідомити представництво, щоб ті відрядили свого адвоката. А коли адвокат з’явився, Вікторія відмовилася від нього, мотивуючи це своїм рівнем знань юриспруденції. 
Вона підвелася.
‒    Я можу повернутися додому? Сьогодні я мала відбути з Міди. 
‒    Про це вас повідомлять пізніше.
Вікторія схлипнула знову і повільно, похитуючись, пішла з кабінету, де проводився допит. 
Швидше за все, ні валду, ні прилади не зафіксували нічого підозрілого. Друга особистість, вкладена у голову Рудгером, стала майже рідною. Усі спогади настільки яскраві і живі, що самій робилося трохи моторошно. До того ж, вона й дійсно не мала стосунку до вбивства. 
Вона навіть не пам’ятала шляху назад, бо поринула у важкі роздуми. Одразу ж, як дісталася свого номеру, Вікторія залізла у м’яке ліжко під теплу ковдру. Зла на увесь світ, особливо на Рудгера, який навіть не спромігся повідомити, хоча напевне знав про все. Усі думки крутилися навколо такого вчинку Рудгера. Це бісило, навіть більше за наполегливе запрошення Джарки напередодні. Сон не йшов. Вікторія загарчала і знайшла свою розпочату пляшку вина. Завернувши на кухню, вона захопила ще й відерце морозива. І вмостившись на великому дивані у вітальні, загорнулася в ковдру. Після третього келиха вона трохи заспокоїлася. На столі ще й досі стояли білі квіти, розписані рукою талановитого художника. Вікторія шморгнула носом. Вона розуміла, що Джарка був зрадником, та все ж, поспілкувавшись з ним ближче, не могла його ненавидіти. Це бісило ще більше. 
Дівчина згадала про дзвінок посла і увімкнула інформаційний екран. 
‒    Архів новин за останні десять годин, – наказала Вікторія.
Промені спалахнули яскравіше, і в них з’явилося серйозне обличчя молоденької дикторки. Різні інформаційні канали, різні випуски новин змінювали один одного. Почалося усе з якогось невеличкого опозиційного каналу, який першим виклав матеріали, що викривали діяльність Джарки. Потім ця ж інформація з’явилася вже у каналах, які користувалися авторитетом. І поширення цього стало схоже на сніговий ком. Далі сталося геть не передбачуване. Народ почав виходити на вулиці по усьому Нар’ясу. Протести, поки що, не вийшли за рамки «мирних», але людей на вулицях ставало все більше. І це вже загрожувало безпорядками. Уряд і правоохоронці закликали народ припинити паніку і спокійно чекати до вирішення ситуації. Вікторія сиділа так і не донісши ложку морозива до рота. Люди виходили на протести, проте єдності не було. Хтось підтримував дії управителя Ілуні, мотивуючи це тим, що, окрім трагедії, Лоран не дав їм нічого.
Вікторія знову уявила себе у рубці поряд з Вартом, коли він віддає наказ нанести смертельний удар по Ірфану. Вона зажмурилася.
Інші ж, навпаки закликали до єдності. Порівнюючи Джарку з тим же Вартом, говорячи, що немає значення скільки життів, має значення, що їх свідомо відняли. І на їхню думку, «Ердвану» пробачити було не можливо. 
Скільки смертей… Невже Джарка не розумів? 
Вікторія відчула гіркоту у роті. «Яструб» стоїть прикутий до Мервену, командора звинувачують у вбивстві майже тисячі осіб. А все через жадібність і жагу влади…
Вона допила вино, відставила морозиво і закопалася під ковдру. Дівчина відчула, наче їй не двадцять років, а усі двісті. Хотілося лише одного – забутися сном. І на диво, та цього разу він не прийшов болем. Снився Едер, і теплі хвилі моря пестили босі ноги. За спиною вдалині темнів прохолодний ліс. Невеличкий рибальський човен гойдає синя вода. Ось вона вже у човні. Море заколисує, наче мамині руки. Сонячне проміння дарує радість і тепло. Вона задирає голову до ясного синьо-зеленого неба і всміхається. Едер – далеке і щасливе дитинство. 
Заверещав комунікатор. Вікторія аж підскочила на дивані. Це був помічник посла. Він повідомив, що слідчий дав дозвіл на її від’їзд. 
‒    Ви можете покинути Нар’яс. Пан Санір цікавиться чи бажаєте ви замовити перехід на Раду, чи можливо квиток на лайнер?
Вочевидь Етієн просто спить і бачить у вісні, як він випихає звідси пасію Його Величності, яку, на додачу, ще й управитель обхожував. 
Вікторія струсила головою. Перехід на Раду її зараз цікавив менш за усе. Бо доки остаточно не заспокоїться, вона вирішила не повертатися до Рудгера. Дуже хотілося наговорити йому багато чого «доброго». Вікторія глянула на час, на порожню пляшку з-під вина. Проспала вона міцно і спокійно аж цілих п’ять годин. 
‒    Якщо так, то замовте мені каюту на чомусь, що йде на Едер. 
Світло-карі очі чоловіка округлилися.
‒    Але там ще й досі не зовсім безпечно. Я думаю, Його Величність не буде радий…– почав він.
‒    Я дам собі раду, – гаркнула Вікторія. – Тільки так, щоб швидше. 
Чоловік кивнув. Вочевидь зрозумівши, що няньки їй не потрібні, швидко щось набрав у себе на комі.
‒    Ви можете здійснити перехід на станцію Іва на Істар. Звідти на Едер відправляється лайнер «Сяйво» за п'ятнадцять годин. 
‒    Мені підходить. 
Хоча на Істар зовсім не хотілося. Та все ж, станція Іва була цивільною пересадочною, тому навряд чи хтось там її пізнає.