2

2.

Чи не вперше Рудгер відчував себе таким безпорадним на цьому збіговиську людожерів. Він мовчки споглядав за усім, підперши щоку долонею. Вигляд Головуючого можна було назвати нудьгуючим. Насправді ж він намагався стримати лють, яка щохвилини спалахувала з новою силою. Дике створіння з темних глибин вигнав страх і безсилля. І воно бажало крові. Звір тихо гарчав, готовий кинутися у атаку. 
Арешт «Яструба». У голові вибухали наднові, розтікаючись перед очима яскравим мерехтінням. Лише два представники об’єднань виступили проти – Асар і Вейра. Вони висловили свій протест. Але більшість підтримали вимогу Нар’ясу. Хотілося бігти до терміналу переходу, попередити Дейліна. Та що змінить те попередження? Маневри дредноута можуть поставити його поза закони Лорану. 
Пригадалися Рінт і Ірфан. Радники дістали з глибин пам’яті Озор з його станцією Острів. Хотілося зірватися з місця і просто випустити усю свою дику силу, яка зараз шепотіла у серці про зраду і підступ, і нехай потім роблять усе, що хочуть. Замість цього лише сухі слова:
‒    Дредноут «Яструб» і адмірал Варт будуть затримані до з’ясування усіх обставин загибелі «Ердвани» на Мервені, де на даний час знаходяться, – він говорив, не впізнаючи свого голосу. 
Господи, як же Дейл реагуватиме на цю звістку? Залишилося сподіватися, що він не втратив останніх крихт адекватності. 
Зійти на планету, покинути корабель… Точно почне стріляти.
‒    Буде створена спеціальна комісія, адмірал Варт пройде допит менталіста у присутності представників Ради, Сурі, Нар’ясу та Вердену і Асару, як незацікавлених сторін, – Дейлін його потім четвертує. – Тому, прошу, визначайтеся з кандидатурами. А зараз, можна вважати засідання закритим. 
Рудгер підвівся і швидко покину залу Великої Ради, даючи зрозуміти, що на більше він не погодиться. Хотілося втекти звідси, хотілося у «Сутінки» і напитися там до нестями, і залишитися серед вуличних негідників, вони хоч чесні негідники і не ховаються за сотнями життів. 
Він вилетів на подвір’я, жадібно вдихаючи морозне повітря. Настав вечір. І Сутінкове Місто зараз було зовсім поруч. Холодне повітря трохи втамувало його розпечену люттю душу. Рудгер глянув на небо всіяне діамантами зірок. Як хотілося туди. Геть звідси, подалі. На волю. Як було все просто, коли не було обов’язку і тіні величної Матері за плечима. Він прогнав образ Аларіе. Хотілося розчинитися у легкому морозному повітрі, стати міріадами крижинок-зірочок. Тільки б більше нікого не бачити і не чути.
Порозганявши усю свою охорону, Рудгер вирушив гуляти містом. Він насолоджувався темрявою. Денне світло набридло до крику. Колись, коли він був маленьким, здається, він боявся темряви. Тоді вона лякала. Зараз же – зовсім навпаки. Бо тепер він добре знав, там немає монстрів з казок, там спокій і сяйво безлічі світів. 
Рудгер зупинився біля відкритого павільйону. У штучному освітленні сяяли гори снігу. Щасливі сім’ї влаштовували свята, коли на Раду опускалася ніч. Не треба було вирушати у подорожі, щоб побачити зиму, треба усього лише дочекатися вечора. Рудгер зробив крок усередину і підняв голову. Кліматична система творила дива. Це був справжній сніг. Він з насолодою підставив обличчя пухнастим сніжинкам, які, танучи на щоках, залишали пособі приємну прохолоду. Він пригадав, як у дитинстві любив отак стояти. Сніг маленькому мрійливому хлопчині здавався чимось дивовижним, казковим. І хай вчителі розповідають своє. А він все одно буде вірити…
Головуючий хмикнув. Дитиною бути добре. Віриш у казки. Він витер обличчя і раптом застиг на місці. Холод голкою увірвався у серце, змусив його завмерти. Незрозуміле хвилювання нарівні з панікою припнуло його на місці. Десь попереду промайнуло щось до болю знайоме. Давно забуте відчуття змусило здригнутися. Рудгер постояв ще хвилину, розмірковуючи на тим, у які ігри грається його перенапружена свідомість, і пішов далі. Але все ж він озирнувся. Позаду була лише галаслива компанія молодих людей. 
Головуючий рушив далі по набережні до космопорту, розмірковуючи, що може статися у найближчий час. Спогади про дитинство минули, і повернулися тяжкі роздуми. Наприклад: що станеться, коли Дейлін таки не підкориться наказу? Він добре розумів, що усі, хто зараз був у представництві Ради на Нар’ясі, автоматично стають заручниками там. Доля представництва його не хвилювала, а от доля Вікторії навіть дуже. Він вже пошкодував, що дозволив їй туди полетіти. Треба  спробувати її якось дістати звідти, чи принаймні прикрити. Добре знаючи подругу, тут скоріше мав бути варіант №2. Бо вона нізащо не покине Нар’яс, не накопавши потрібної інформації. Навіть коли він накаже. Ото вже влип. І сімейка Вартів просто «зразок слухняності». 
Отак, розмірковуючи, він повільно ішов набережною. Вода в каналах вкрилася блискучою кригою. Холод у місті, холод у душі. Йому стало аж до тремтіння холодно, коли він уявив собі можливі подальші події. Безпорадність перед незнаними ворогами лякала. Рудгер стиснув кулак. Вони усе зможуть. Кожен зробить усе можливе. Кожен, хто вірить у те, що захищає свою батьківщину, своє мирне життя. 
Він зайшов у невеличку кав’ярню. Приємний запашний напій трохи зігрів його тіло. Рудгер довго тримав гаряче горнятко у долонях, вдихаючи аромати кориці. Блимнув комунікатор. Це був полковник Ларет. 
‒    Доброго вечора, пане Головуючий, тут питання до вас є, – Ларет був одним з офіцерів Акіри, Рудгер познайомився з ним, коли вони відбивали ворожу атаку на Раду. Зараз полковник був задіяний у обороні Едеру. 
‒    Я слухаю.
‒    Коли ми зачищали територію після перемоги, поранених там було багато. Так от, знайшли одного хлопчину. Він досить довго був у комі. Думали вражина, документів не знайшли при ньому. Та й ідентифікація виявилася кривою. Він не так давно оклигав, і наша доблесна СБ взялася його трусити. Хлопчина так здоровий, але пам'ять втратив геть. Ну, а коли змогли таки розібратися – з’ясувалося, що звати його Раілле 25. І служив він у адмірала Варта. Я не маю змоги з ним зв’язатися, тож подумав про вас. 
‒    Дякую, вам. Ви правильно зробили. Нічого не пам’ятає, кажете?
‒    Тільки прізвище. В нього були тяжкі поранення. Взагалі диво, що він вижив. 
‒    Добре. Ларет, ви б могли доправити його до мене на корабель? Я буду на місці десь за пів години.
‒    Так, звичайно, до зустрічі, – полковник закінчив зв'язок.
Раілле 25. Рудгер хмикнув. Це був один з новеньких. Його взяла з собою Вікторія. Вона дуже важко переживала втрату команди. Тому, така новина стане бальзамом на душу. Рудгер допив каву і знову вийшов у морозний вечір. На мить здалося, наче увесь холод сконцентрувався на ньому, атакувавши серце. Він глибоко вдихнув, проганяючи паніку. Можливо, це все перевтома. Він не спав вже декілька діб. Рудгер повів плечима і сів у таксі. Вже за сорок хвилин він уважно роздивлявся юнака, якого йому передав Ларет.