Частина 2. 1

Частина 2.

1.    

Алі при повному параді у своїй чорно-білій формі, у полуденому сонці Ради здавався якимось трохи блідим. Дейлін всміхнувся. 
‒    Ерне Карван, це на вас так діє атмосфера Ради, чи ж то жарт Чези про викрадення «Яструба»?
Алі похитав головою.
‒    А як ви думаєте? Після служби на нашому корветі, а тут тобі випадає шанс стати до керма флагманом Лорану. Уявіть, як мені не хотілося іти на планету зараз.
Дейлін хмикнув. Йому не хотілося сюди зовсім з інших причин. По-перше – Велика Рада, та ця обставина відпала, бо вони трохи спізнилися. По-друге – пам'ять і досі не могла оговтатися від того, що тут відбулося. Але зараз він дуже знадобився Рудгеру. Тож доведеться потерпіти. Адмірал у сліпуче білій формі спинився біля скляних дверей.
‒    Сміливіше, Алі. На катування ми все одно вже спізнилися. Але, сподіваюся, нас гарно нагодують. 
Миловидна аллу, що зустрічала гостей підійшла до них.
‒    Адмірале Варт, полковнику Карван, мені наказано повідомити вам, що Його Величність прийме вас одразу по закінченню засідання Великої Ради. А зараз ви можете приєднатися до гостей у бенкетній залі. Вам потрібний супровід?
‒    Ні, дякую, я думаю, ми з ерном Карваном знайдемо дорогу. 
І вони швидко попрямували до ліфтів. 
‒    Святе Світло, як добре, – прошепотів Дейлін, коли двері ліфта зачинилися. – Велика Рада, щоб ви мали уявлення на майбутнє, це таке собі кубло отруйний і до біса злих гадюк.
Алі трохи здивовано глянув на нього, а потім дуже влучно зауважив.
‒    А як же син вашої сестри – Асгур? Невже молодий і талановитий хлопчина заслуговує на це у такому ніжному віці?
Дейлін аж зніяковів. Бо й справді, Асгура стало трохи шкода. 
‒    Ключове слово тут – «талановитий». Якщо він з такого ніжного віку все це витримає, Сурі отримає бездоганного радника у його особі. 
Алі кивнув. Ліфт швидко домчав їх на потрібний поверх велетенської споруди і випустив зі скляного полону. 
У бенкетній залі і справді зібралося багато гостей. Зараз у просторі Ради панував мир, тому посли, як завжди, прибули із сім’ями. Дейліну такі заходи не сильно подобалися. Тож він узяв келих з гарним бренді і поспішив туди, де можна було спокійно посидіти і проглянути новини. Алі з неабияким здивуванням глянув на командира.
‒    Розслабся, – Дейлін тицьнув йому у руку такий самий келих. 
Дуже дивувала витримка і правильність нового капітана, та, може, це й на краще. Повинен же хтось залишатися тверезим завжди. 
Тільки-но Варт вмостився на одному з зручних диванів, які стояли під стінами біля оглядового балкону, як з-за рогу почувся тихий жіночий голос. Мова нагадала якесь істарське наріччя, він його не знав, та судячи з тону, господиня чарівного голосу була чимось незадоволена. Дейлін прислухався, почулися швидкі кроки двох пар ніг, потім якесь незрозуміле шарудіння, яке дуже насторожило його. 
‒    Відпустіть мене! – пролунало вже зовсім близько на загальній. 
Дейлін підвівся поставив келих і зазирнув туди, звідки лунав голос. Висока струнка білявка у елегантній сукні вирвала руку з рук офіцера, по формі Дейлін упізнав верденського майора. Чоловік, очевидно, був нетверезий, дармова дорога випивка іноді зривала дах тим, хто перший раз відвідував «залу очікування», як колись банкетну залу охрестив шерн Гарата. Офіцер, не зрозумівши слів і дій дівчини, кинувся до її руки знову. Один швидкий рух. Вона зойкнула, а офіцер у синій формі повалився на підлогу з розбитими губами. 
‒    Ще раз торкнешся цієї пані, викину з оглядового майданчика, – скрипнув зубами Дейлін.
Дівчина ошелешено кліпала довгими чорними віями, дивлячись на захисника. Він простягнув руку.
‒    Моє шанування, чарівна ді, – бідолашного майора можна було зрозуміти дівчина вражала красою. Висока, струнка, з великими блакитними очима. Золоті локони падали на оголені білі плечі. 
Дейлін ледь торкнувся теплої шкіри її руки губами. 
‒    Дейлін Варт, до ваших послуг. 
Коралові вуста торкнула чарівна посмішка. Дівчина трохи задерла голову, дивлячись на нього.
‒    Дякую вам, адмірале. Суаро Лівелла. 
Алі, який, вочевидь, побачив усю цю метушню із зали, швидко підійшов до них.
‒    Шерне Варт?
Майор, зрозумівши, що програв по усіх фронтах, стер кров з розбитої губи і підвівся. Бідолаха не тямив, як має поводити себе зараз. Він розгублено пробурмотів вибачення і швиденько зник. Потрапляти у такому вигляді на очі старшого по званню було не дуже приємно. 
‒    Все нормально, Алі.
Молодий зі-ерн коротким кивком привітався з дівчиною.
‒    Ді Лівелла, вам потрібен супровід? Чи ви тут не одна?
Вона всміхнулася ще сліпучіше і грайливо похитала головою. 
‒    З огляду на те, що я з представництва Адарану, то не одна, а що стосується іншого, то так. 
Дейлін глянув на Алі. Помічник був трохи необізнаний у таких справах.
‒    Дозвольте запропонувати вам руку, – насилу знайшовся Алі, зрозумівши чому він сам мовчить. – Я з радістю супроводжуватиму вас, світла ді. Алі Карван, – відрекомендувався він.
‒    Суаро, – вона зробила щось віддалено схоже на кніксен і з задоволенням прийняла запрошення. 
І вони з Алі пішли у бенкетну залу. Карван трохи ніяковів у товаристві юної особи. 
Дейлін всміхнувся та знову вмостився на диван. Він узяв келих, з задоволенням вдихнувши аромати напою, заплющив очі. Прізвище дівчини видалося дуже знайомим. Згадував він десь хвилину. У Адарані був такий генерал Лівелла. Адмірал знову глянув на свого підлеглого. Алі посміхався, слухаючи пані Лівеллу. Стало трохи сумно. Дейлін дістав сигарету і натисну виклик. 
‒    Ахет, ти не передумала?
Важке зітхання.
‒    Ні, командоре. 
‒    А коли потім не буде часу? – остання надія запросити її хоч трохи розвіяти його самотність тут згасала.
‒    Я думаю, що встигну поговорити з Рудгером у нього вдома. Я саме туди зараз збираюся. 
‒    Отак от, покинула свого адмірала у безладі яскравих одеж і жадібних поглядів. 
‒    Вибачте, я трохи не готова знову спуститися туди. До того ж, мені треба ще зв’язатися з Імарою. 
‒    Добре, тоді до зустрічі.
‒    Побачимося. 
Він вимкнув зв'язок і узявся проглядати останні новини, одним оком поглядаючи, як Алі увивається біля дівчини з представництва Адарану.