4

4

Корвет сяючою іскрою виринув поблизу маяка. Цей залишився неушкодженим, бо знаходився на іншому боці системи. Посеред рубки, у променях головного екрану, зависла мертва чорна планета. Аналізатор видав детальну інформацію і про неї, і про її минуле, і про можливості тераформування тепер. Стало якось трохи дико від розуміння того, що ця темна пустельна куля з обпеченого каміння ще пів року тому була квітучим раєм, у якому починало вирувати життя. Переселенці з усього об’єднання, отримавши посвідку на проживання, вирушали у подорож, яка обіцяла по завершенню дати їм новий затишний дім. Так і було. Після відкриття експедицією Нар’ясу і вдалого тераформування, Рінт мала стати перлиною цього об’єднання, такою, якою був Едер у Адарані. Стомлені, від гамірних і надсучасних Кери і Міди, люди бажали знайти нову домівку на тихій планеті, вкритій густими лісами, що буяли посеред блакитних озер. Кемуні зітхнув, уявивши собі загибель Рінту. Можливо, не найстрашніша смерть, коли ти нічого не знаєш, навіть не розумієш, що перестаєш існувати… Він змахнув моторошні думки, провівши рукою по голові. А аналізатор вивів на екран цілу купу мертвого каміння. Довелося вдихнути глибше. Це і був колись Ірфан1 – початок ганебного програшу його держави. 
‒    Капітане. 
Матс, один з офіцерів зі штабу Ірілії-Лу, спинився поруч з ним. Суворий чоловік років пятидесяти п’яти уважно вдивлявся в інформацію, яку видавав аналізатор. 
‒    Я так розумію, ми прибули у Нар’яс. 
Кемуні кивнув. Темні очі Матса були холодні, як крига, і колючі, наче голки. Капітан зазвичай підбирав сам собі команду, та відмовитись від людини самої Ірілії він не мав права, хоч відчував дивну неприязнь до цього чоловіка. 
‒    Так, і маємо чекати контакту. 
‒    Але ж хіба ми маємо бути у просторі Рінту? – у голосі Матса чулися в’їдливі нотки. 
Кемуні склав руки за спиною, стиснувши пальці. 
‒    Ні, шановний Матс, ми повинні бути у просторі Міди. Але капітан тут я, і я буду вирішувати, куди першочергово спрямовувати корабель. 
Темноокий радник всміхнувся і кивнув. А Кемуні, щоб не продовжувати безцільну і неприємну розмову, підійшов до пілота, показуючи Матсу, що розмова закінчена. Він ніяк не міг збагнути, чому саме Матс з усієї компанії присланої Ірілією-Лу так його дратує. Хоча, можливо і справді трапляються у житті випадки природної неприязні. Але Раймона завжди пояснювала, що у цьому обов’язково має бути причина. 
‒    Капітане, – пілот підняв голову. 
Матс зітхнув і покинув рубку.
‒    Готуйте корабель до переходу. Ідемо на Міду. 
‒    Сподіваюся, система прикриття корабля збою не дасть, – всміхнувся один з чергових
‒    І слідкуйте за тим, хто і як нас розпізнає, щоб не довелося припиняти місію. Ми повинні повернутися героями, – скомандував капітан. – Занадто багато в нас вклали. Ми не маємо права на помилку. Тому, нікому не розслаблятися.
Сказавши це, Кемуні став на сріблястий диск навігаційного блоку. Маска зайняла своє місце, і вже за мить реальність поглинуло райдужне світло.

***

Рудгер зітхнув, ковтнув вина. Партію треба було завершувати. Час ішов, і чим довше без дій, тим менше шансів на нормальне вирішення ситуації. Та він дуже переймався, що коли зараз сяде у своє крісло у залі Великої Ради, обов’язково хтось постраждає. А от цього зовсім не хотілося. Білий кінь піднявся над дошкою «d4-f5». Князь, кивнув розуміючи. Ситуація у Лорані, майже така як і на шахівниці, була дуже небезпечною. Тільки от для кого? Рудгер був злий і налаштований досить серйозно. Тому хотілося вірити, що це вороги загнали себе у пастку. Брами Адарану не є проблемою, коли є «Яструб», та все ж Істар, Едер, Мервен були густонаселеними розвиненими планетами, тим більше у просторі цього об’єднання було чи не найбільше брам. А це вже могло мати наслідки. Бо втрата шляхів і торгівельних зв’язків могла досить болісною відбитися на економіці. Рудгер узяв королеву і знову зробив великий ковток вина.
Гавред зітхнув і зробив єдиній можливий хід, що залишався йому. Чорний король став на е7. 
Зараз Рудгер зовсім не думав над тим, чи навмисне Гавред так повів гру, певне що так, але це зараз зовсім не мало значення. Треба було робити останній хід. Він заплющив очі, гасячи гнів. Зовсім не хотілося створювати незручності князю. Кінь «f5» став на «d6».
Гавред відхилився на спинку крісла і задоволено кивнув, констатуючи завершення партії.
‒    Час, – Рудгер підвівся. – Шкода, що партія така коротка. 
‒    Сподіваюся на реванш у більш спокійних обставинах, – князь піднявся, міцно потиснувши йому руку.
Гавред пішов, а Рудгер з сумом глянув на недопиту пляшку вина. Але звабливому бажанню не піддався. Важко зітхнувши, він пішов готуватися до зустрічі.
Головуючий при повному параді, з посмішкою на обличчі спинився біля величезного вікна бібліотеки Великої Ради. Сонце зараз стояло в зеніті. І авто, що пропливали по повітряним шляхам, мерехтіли різнобарвними відблисками у яскравому промінні. Зараз йому було весело. Радники почали свою гру, вочевидь недооцінивши Його Величність. А грати він любив. От тепер, наприклад, він очікував делегацію послів Адарану і Вердену. Було дуже цікаво, що вони запросять, якщо вирішили просити це не на засіданні. 
Рудгер вдихнув чисте, свіже повітря, вгамовуючи бажання відправити половину послів одразу ж на допит. Домовленості досягнуті, договори підписані і тепер, по закону, це стало неможливо. Демократія. Рудгер всміхнувся сам собі. Що ж, дехто хоче урвати трохи більше за інших. Подивимося. 
Єдине, що трохи пригнічувало його, підігрітий інтригами управителів Лорану, настрій – це відсутність кузена. Який був йому потрібен тут і зараз же. Та чомусь він затримувався. 
Двері відчинилися, і у зал увійшла досить неочікувана компанія. Рудгер хмикнув, побачивши представника Адарану, двох послів, а також представників Вейри і Вердену разом. 
‒    Я радий вас вітати, шановні, – Рудгер зробив крок до столу, біля якого стояли м’які дивани.
‒    Прошу, сідайте. 
Гості привіталися, як годиться, з Його Величністю і опустилися на запропоновані місця. Та розмову поки що не починали. Рудгер відчував деяке хвилювання представника Вейри. Воно й не дивно, вочевидь, розмова не з приємних, а Вейра, в умовах теперішніх, цілковито залежить від Ради і рішень її Головуючого. 
‒    Я, – почав Рудгер, – не зовсім зрозумів, якого роду до мене питання? І чому вони не можуть бути вирішені на засіданні Великої ради? І до речі, – він глянув на делегацію адаранців, – коли ви всі тут, – то де пан Гвіден? Без нього картина якась незавершена.
‒    На превеликий жаль, він пішов від нас. 
Рудгер і не моргнув, хоча звістка ця його засмутила. Бо посол Едеру був чи не єдиним адекватним і розумним чоловіком, а ще, що найголовніше, був чесним. Чого про багатьох тут присутніх навряд чи можна було б сказати. 
‒    Шкода, – він закинув ногу на ногу і всміхнувся куточком губ. – То що ж шановному панству потрібно від мене?
Двері знову відчинилися і з деяким подивом Рудгер відмітив появу князя Сурі. 
‒    Ваша Величносте, – зортан вклонився і теж опустився у крісло. 
Радник Вердену кивнув.
‒    Здається усі.
Головуючому на мить забракло повітря. Гавред, звичайно друг, та зараз, у цій компанії, він би волів бачити іншого зортана, а саме Дейліна, який десь зник, чорти б його вхопили!
Доріан Аріно мав вигляд не кращий. 
‒    По-перше, – почав посол Істару, – маю вам повідомити про нову біду: Істар знову закрив брами.
‒    Що?! – мало вийти природно. – Але ж як? 
‒    На превеликий жаль, там поновилися бої, – пояснив Ілан Міттос, радник Адарану. – Ви ж розумієте, яке важливе це об’єднання для Лорану?
Рудгеру дуже захотілося його придушити, і не ментальною силою, а руками. Усім би їм повиривати чіпи з голів, зараз би не сиділи з такими стурбованими обличчями, принаймні, більшість з них. 
‒    Так, – холодно погодився Рудгер.
Князь лише трохи підняв брову. Здавалося, його ця розмова забавляла більше за усіх. Рудгера аж завидки узяли. 
‒    Гвіден з його кораблем потрапили у пастку істарської α7, – пояснив Аріно.
Рудгер узяв склянку води. Колись він чув страшні історії про те, як корабель потрапляє у пастку зачиненої брами і навіки зникає у таємничій безодні. Деякі називали її безоднею Гіса. Кораблі першого галактичного об’єднання на чолі з королевою Віалере розбили флот Гісара, а його корабель зник у брамі, яку саме атакували. Знав би хоч хтось з присутніх, що було далі… Скільки дурні можна наробити від безглуздого страху і заздрощів. Краще б він узагалі не заходив у архіви королев. 
Головуючий відвів погляд від князя. 
‒    То ви хотіли обговорити ситуацію у Адарані? Але чому тоді вже не на військовій нараді?
‒    Це ми обговоримо пізніше. Ми подумали, Вам потрібно знати якнайшвидше. А зараз в нас усіх питання трохи інше. 
Князь з цікавістю роздивлявся людей, і погляд його очей був темний і холодний, наче простори Всесвіту. 
‒    Ми розмовляли з послами і представниками об’єднань про керування флотом, – почав представник Вейри, – багато хто вважає, що поки йдуть бойові дії, «Яструбу» треба приділяти більше уваги.
Князь і не моргнув. А от Рудгеру здалося, що зараз постраждають ті у кого нема захисного чіпа. Така лють вибухнула в серці, що аж в очах потемніло. Він глибоко вдихнув і ковтнув води. 
‒    І що ви пропонуєте?
‒    Ми пропонуємо ввести в штат декількох інспекторів, які будуть відстоювати інтереси людей. Бо всі добре розуміють, що міжрасова прірва знову збільшується. 
‒    Невже? – ледь стримався, щоб не розчавити склянку у руці. – Я якось і не помітив. Коли я був капітаном «Яструба», представників інших рас там були одиниці, а після Істару, – він виразно глянув на представника Адарану, – їх майже не залишилося. 
Стара рана дала про себе знати, стало важко дихати. Господи, чому ж час так повільно гоїть?
‒    Так, та корабель все ж таки служить не тільки Сурі, – тихо додав представник Вердену. – Ми маємо право на його контроль.
Рудгеру різко захотілося з Головуючого перекваліфікуватися у кривавого диктатора.
Князь всміхнувся. Звідки у нього, у зортана, скільки самоконтролю? 
‒    Коли Його Величність вирішить так, я проти не буду. Ми повинні співпрацювати в умовах небезпеки, яка нависла над усіма планетами Галактичного Союзу, – промовив Гавред, допомагаючи Рудгеру з відповіддю.
‒    Інспектори… – думки заворушилися швидше, він склав пальці в замок, живо уявивши собі обличчя кузена. – Але у мене є одна умова, яка не обговорюється: повна відкритість і розмова з менталістом. І «Яструб» їх візьме. Я навіть попрошу адмірала Варта, щоб він допускав їх на офіцерські наради. Але якщо хтось з них буде намагатися обстоювати інтереси окремих об’єднань – вони повернуться назад. 
‒    Що ви, це ж домовленість усього Лорану з Радою і Сурі. Ось, прошу, кандидати.