Розділ 14: Крижаний подих небуття

Шлях на Північ виявився значно довшим і виснажливішим, ніж ми очікували. Кожна миля віддалення від столиці супроводжувалася поступовим згасанням життя навколо. Дерева ставали низькими й скорченими, трава набувала попелястого відтінку, а повітря ставало настільки сухим, що кожен вдих дряпав горло.

Ми рухалися невеликим загоном. Окрім нас із Кайросом та Ліарою, з нами пішли двоє досвідчених слідопитів зі Срібного лісу — мовчазні майстри маскування, які могли чути наближення ворога за версту. Але зараз навіть вони виглядали розгубленими. Природа тут більше не шепотіла — вона мовчала в передсмертній агонії.

На третій день подорожі ми натрапили на першу аномалію. Посеред колись квітучої долини висіла вертикальна тріщина довжиною в людський зріст. Вона мерехтіла неприродним фіолетовим світлом, а навколо неї гравітація немов збожеволіла: камінці плавали в повітрі, а сніг, що почав падати, здіймався вгору, замість того щоб лягати на землю.

— Не підходьте близько! — вигукнула Ліара, зупиняючи слідопитів. — Вона висмоктує життєву енергію. Дивіться на землю.

Навколо тріщини в радіусі десяти кроків земля перетворилася на дрібний сірий пил. Жодної комахи, жодної бактерії — абсолютна стерильність.

Кайрос спробував спрямувати потік повітря в бік аномалії, але щойно вітер торкнувся фіолетового сяйва, він просто... зник. Без звуку, без віддачі. Магія Кайроса була поглинута без залишку.

— Це не просто магічна діра, — прошепотіла я, відчуваючи, як моя власна тінь починає панічно пульсувати. — Це вхід для того, що не має форми.

Коли сонце сіло, сховавшись за густою завісою фіолетового марева, ми почули звук, який не належав жодній відомій істоті. Це був не рик і не крик, а металевий скрегіт, змішаний із тихим шепотом тисяч голосів.

З темряви почали виходити постаті. Вони здавалися зітканими з напівпрозорого диму, але мали чіткі обриси гуманоїдів. У них не було облич — лише порожні очниці, що випромінювали той самий фіолетовий холод.

— Магічні щити! — скомандував Кайрос.

Ліара виставила світловий бар'єр, але перша ж істота просто пройшла крізь нього, наче крізь воду. Магія світла не завдавала їм шкоди — вона лише підживлювала їх, змушуючи їхні тіла ставати густішими.

— Вони їдять магію! — закричала Ліара. — Світло їх не зупинить!

Одна з істот кинулася на мене. Її пальці, довгі й гострі, наче осколки льоду, потягнулися до мого серця. Я інстинктивно виставила руку, і в ту ж мить моя порожнеча — та сама сила, якою я знищила кристал — вирвалася назовні.

Сталося те, чого ніхто не очікував. Щойно моя темна порожнеча торкнулася «димної» істоти, та почала розпадатися. Не вибухати, не зникати, а втягуватися в мої долоні. Порожнеча поглинала порожнечу.

Я відчула різкий прилив сили, але ця сила була брудною, холодною і чужою. У голові пролунали крики мільйонів душ, що зникли в Розломі тисячі років тому.

— Астро, стій! Твої очі... — голос Кайроса долинав наче здалеку.

Я подивилася на свої руки. Чорні вени проступили до самих ліктів, а навколо пальців танцювало фіолетове полум'я. Я знищила решту істот одним помахом руки, але в грудях замість серця тепер немов застиг шматок криги.

— Я в порядку, — збрехала я, важко дихаючи.

Слідопити дивилися на мене зі страхом. Навіть Кайрос на мить завагався, перш ніж підійти ближче.

— Ми маємо поспішати, — сказала я, дивлячись на Північ, де Розлом тепер займав половину неба. — Тепер я знаю, чому Калеан створив мене. Тільки той, хто сам став частиною порожнечі, може закрити шлях для решти. Але я не впевнена, що після цього я зможу повернутися.

Ми продовжили шлях. Температура впала нижче нуля, а земля під ногами почала вібрувати. Розлом був уже близько. Він виглядав як велетенське око, що спостерігало за вмираючим світом, і я відчувала, що воно дивиться саме на мене.

Ми стояли на краю прірви, за якою починалася зона абсолютного небуття.

— Якщо я не зможу стримати це... — я повернулася до Кайроса й Ліари. — Пообіцяйте, що врятуєте Срібний ліс. Чого б це не коштувало.

— Ми зробимо це разом, — Кайрос взяв мою руку, ігноруючи фіолетові іскри, що обпікали його шкіру. — До кінця.