Розділ 13: Відлуння майбутнього

Минув місяць після падіння Завіси, але перемога виявилася лише початком нових викликів. Столиця нагадувала розтривожений вулик: політичні інтриги заповнювали порожнечу, залишену королем, а тисячі звільнених магів намагалися знайти своє місце в суспільстві, яке ще вчора їх ненавидділо.

Я стояла в кабінеті барона Грімма — місці, де раніше планувалися вбивства та репресії. Тепер тут панувала тиша, порушувана лише шелестом паперів. Кайрос і Ліара були внизу, на площі, допомагаючи координувати прибуття нових делегацій зі Срібного лісу.

Мою увагу привернув масивний сейф, прихований за гобеленом із зображенням інквізиторського ока. Він не був замкнений на звичайний ключ — він випромінював знайомий, крижаний холод.

— Калеан... — прошепотіла я.

Навіть після смерті мій наставник залишив свої «сліди». Грімм не просто викрав креслення Залізних Вартових; він мав прямий доступ до особистих щоденників ректора, які вважалися знищеними під час вибуху Академії.

Я торкнулася дверцят сейфа. Тіні на моїх пальцях слухняно ковзнули в щілини, розгадуючи магічний шифр. З тихим клацанням двері відчинилися, і на мене війнуло запахом старого пергаменту та озону. Всередині лежала одна єдина книга, обгорнута в людську шкіру, і лист, адресований... мені.

«Астро, якщо ти читаєш це, значить, ти нарешті знайшла в собі сили вбити того, хто вважав себе твоїм господарем. Але пам'ятайте: Академія була лише фасадом. Справжнє джерело сили знаходиться не в книгах, а в Розломі, який ми так необачно намагалися закрити. Грімм був лише дитиною, що бавилася з вогнем. Справжній ворог прокидається на Півночі».

Серце пропустило удар. Я відчула, як по підлозі кабінету потягнувся неприродний холод. Це не була магія тіней чи вітру. Це було щось інше — порожнеча, яка не належала нашому світу.

У двері швидко постукали. Увійшов Кайрос, він був блідий, а його одяг був вкритий дрібним інеєм, хоча надворі панувало тепле літо.

— Астро, ти маєш це бачити, — важко дихаючи, промовив він. — На півночі, за межами кордонів королівства, небо стало чорним. Але це не хмари. Це наче діра в реальності.

Я подивилася на лист у своїх руках, а потім на Кайроса. — Калеан знав про це. Він намагався стримати Розлом, використовуючи нас як батарейки. Грімм зруйнував баланс, коли намагався поглинути силу кристала.

Ми вийшли на балкон. На горизонті, там, де мали бути засніжені піки Північних гір, тепер зяяла величезна вирва темряви. Від неї в усі боки розходилися тріщини, що мерехтіли фіолетовим світлом.

— Ліара каже, що рослини в Срібному лісі почали в'янути за лічені хвилини, — додав Кайрос, стискаючи ефес меча. — Магія витікає зі світу.

Я зрозуміла, що наша боротьба проти тиранії була лише прелюдією. Ми вибороли свободу, але тепер нам доведеться виборювати право на існування самого світу.

— Збирай загін, — сказала я, і моя тінь навколо ніг миттєво здибилася, стаючи гострою, як лезо. — Ми не можемо чекати, поки Розлом прийде до нас. Ми йдемо на Північ.