Розділ 12: Серце залізного звіра

Каналізаційні тунелі під палацом нагадували вени старого, гнилого велетня. Стіни були вкриті інеєм — ознака того, що кристал висмоктував тепло навіть із самого каміння. Я рухалася крізь темряву, орієнтуючись лише на пульсацію сили, що ставала дедалі гучнішою. Кожен удар цього «серця» відгукувався болем у моїх скронях.

Я нарешті дісталася масивних грат, за якими відкривався вид на Залу Кристала. Це було величезне куполоподібне приміщення, в центрі якого, у підвішеному стані між чотирма антимагічними колонами, вирував велетенський блакитний кристал. Його сяйво було нестерпно яскравим — це була концентрована біль і сила сотень полонених магів.

Я обережно перерізала засув за допомогою тонкого леза тіні й ковзнула всередину. Зала здавалася порожньою, але я знала, що це ілюзія.

— Ти запізнилася, Астро, — голос розлігся відлунням від високої стелі.

З тіні однієї з колон вийшов барон Грімм. Його обличчя було приховане срібною маскою, що закривала ліву половину, але праве око палахкотіло божевільним тріумфом. Він не тримав зброї, лише маленький пульт із кнопками, інкрустований рубінами.

— Я знав, що ти вибереш цей шлях. Ти завжди була передбачуваною у своїй «героїчності», — він зробив крок до кристала. — Завіса Чистоти не просто шукає магію. Вона — як павутина. Ти не розірвала її, коли увійшла, але ти принесла вібрацію, яку я чекав.

Раптом колони навколо кристала почали обертатися. Повітря затріщало від статичної електрики.

— Цей кристал не просто живить бар'єр, — Грімм засміявся, і цей звук був схожий на скрип іржі. — Він — магніт. І зараз він налаштований на твою частоту. На частоту останньої Вартової.

Я відчула, як невидимі нитки вчепилися в мою грудну клітку. Магія почала вириватися з моїх пальців не за моєю волею, а під дією тяжіння кристала. Я впала на коліна, намагаючись вхопитися за камінь підлоги. Моя тінь, моя сутність почала повільно перетікати в блакитне сяйво.

Останній засіб

— Кайрос... Ліара... — прошепотіла я, відчуваючи, як життя покидає мене.

Я згадала про флакон, який дав мені Кайрос. Мої пальці, що ледь слухалися, намацали його під плащем. «Подих Вітру». Але Кайрос казав, що він дасть невидимість. Чи допоможе це проти кристала, що бачить мою душу?

Я розбила флакон прямо об підлогу перед собою.

Замість очікуваної невидимості, залу заповнив справжній ураган. Це був не просто вітер — це була воля Кайроса, запечатана в склі. Потоки повітря розірвали магічні нитки, що з'єднували мене з кристалом. На три хвилини навколо мене утворився вакуум, куди не могла проникнути енергія артефакту.

Я підвелася, відчуваючи дику легкість. У мене було 180 секунд.

Грімм, ошелешений раптовим втручанням, вихопив із-за пояса пістоль, заряджений антимагічними кулями. — Це тобі не допоможе! — закричав він, стріляючи.

Я не стала ухилятися. Вітер навколо мене відхилив кулю вбік. Я кинулася вперед, перетворюючись на розмиту тінь. Одним ударом я вибила зброю з його рук, а іншим — врізалася плечем у його груди, відкидаючи барона до підніжжя кристала.

— Ти хотів мою силу? — прошипіла я, нависаючи над ним. — Тоді візьми її всю!

Я не стала вимикати кристал. Я зробила навпаки. Я приклала обидві долоні до його розпеченої поверхні та почала вливати в нього не свою магію, а ту порожнечу, яку я знайшла в собі після руйнації Академії. Порожнечу, яка не творить, а поглинає.

Кристал почав змінювати колір. З блакитного він ставав сірим, потім вугільно-чорним. Він не міг витримати відсутності енергії.

— Ні! Що ти робиш?! Він вибухне! — Грімм спробував втекти, але вітер Кайроса притиснув його до підлоги.

— Він не вибухне, — я стиснула зуби, відчуваючи, як порожнеча проходить крізь моє тіло. — Він просто перестане бути.

Зі звуком розбитого кришталю кристал розсипався на дрібний пил. У ту ж секунду над столицею зникло задушливе мерехтіння Завіси Чистоти. Магія, що була в'язнем палацу, вирвалася на волю тисячами іскор.

За вікнами зали я почула радісні крики — це маги спротиву, відчувши, що бар'єр зник, почали атаку на стіни палацу.

Я стояла посеред руїн кристала, важко дихаючи. Барон Грімм лежав нерухомо, приголомшений силою відкату.

Двері зали розчинилися від потужного удару вітру. На порозі стояв Кайрос, його плащ був розірваний, але в очах горів вогонь перемоги. За ним ішла Ліара, чиї руки вже світилися цілющим світлом.

— Астро! — Кайрос підхопив мене якраз у ту мить, коли мої ноги підкосилися. — Ти зробила це. Бар'єр впав. Місто наше.

Я подивилася на свої руки. Вони були вкриті інеєм, але вони були вільними. — Полювання закінчилося, — прошепотіла я. — Справді закінчилося.