Розділ 8: Лабіринт мертвих спогадів

Темрява підземелля була не просто відсутністю світла — вона була матеріальною. Повітря тут застоялося, просякнуте запахом сирої землі, іржі та того специфічного солодкуватого аромату магії, що залишається після великих руйнувань. Наші кроки по вологих кам’яних плитах відлунювали десь далеко попереду, наче нас супроводжував невидимий загін привидів.

Кайрос ішов праворуч від мене, тримаючи в руці невелику сферу стисненого повітря, яка слабко підсвічувала стіни. Ліара рухалася за нами, її пальці постійно торкалися амулета на грудях. Решта загону розосередилася, створюючи захисний периметр.

— Тут занадто тихо, — прошепотів Кайрос, нахиляючись до мого вуха. — Грімм не міг залишити цей вхід без нагляду.

— Він не залишив, — відгукнулася я, відчуваючи, як волосся на загривку стає дибки. — Він просто знає, що сама Академія зробить частину роботи за нього.

Що глибше ми проникали в надра фортеці, то важче мені було дихати. Стіни коридорів здавалися знайомими до болю. Ось тут, біля стіни зі стертою руною, Калеан вперше змусив мене тримати тінь протягом шести годин без перерви. А там, за поворотом, була кімната, де я вперше відчула, як магія виривається з-під контролю, ледь не спаливши мої власні легені.

Раптом простір навколо нас здригнувся. Світло від сфери Кайроса почало пульсувати.

— Що це? — вигукнув один із бійців, схопившись за меч.

На стінах почали проявлятися силуети. Це були не просто тіні — це були кадри з минулого. Я побачила саму себе: маленьку, злякану, в оточенні чорного туману. Поруч височіла фігура Калеана. Його голос, спотворений луною часу, прокотився коридором:

«Ти — порожнеча, Астро. Без мене ти — ніщо. Лише посудина для моєї волі».

— Не слухай! — Кайрос схопив мене за плече, вириваючи з трансу. — Це лише залишковий фон. Психічне відлуння!

Я похитнулася, але встояла. Мій кристал на шиї, подарунок Ліари, спалахнув білим світлом, розсіюючи галюцинації. Але я знала: це було лише попередження. Академія впізнала свою дитину і не збиралася відпускати її без бою.

Ми дісталися масивних залізних дверей, прикрашених печаткою у формі розправлених крил ворона. За ними знаходився Чорний Архів.

— Замкнено магічно, — констатувала Ліара, торкнувшись металу. — Потрібен ключ крові або...

Я не чекала пояснень. Я підійшла до дверей і просто приклала долоню до холодної поверхні. Печатка здригнулася. Метал під моїми пальцями почав плавитися, наче віск, підкоряючись моєму вродженому зв’язку з цим місцем.

Двері повільно відчинилися, відкриваючи величезну залу, заставлену стелажами з чорного дерева. Тисячі сувоїв, книг та артефактів стояли в ідеальному порядку. Але в центрі зали нас уже чекали.

Біля масивного вівтаря, на якому лежав розкритий фоліант із золотими застібками, стояв чоловік у розкішному камзолі, вкритому пилом. Барон Грімм. Навколо нього півколом вишикувалися Мисливці, їхня зброя світилася блакитним антимагічним сяйвом.

— Я знав, що ти прийдеш, люба Астро, — Грімм посміхнувся, і ця посмішка була сповнена фанатичного божевілля. — Ти — останній інгредієнт. Калеан був генієм, але він був занадто егоїстичним. Він створив Вартову, щоб вона служила йому. А я... я використаю її, щоб очистити цей світ від слабкості.

— Цьому не бувати, Грімме! — Кайрос зробив крок вперед, і навколо нього закрутився справжній ураган.

— О, ви привели друзів? Як мило, — барон підняв руку, в якій тримав дивний артефакт у формі ока. — Мисливці, взяти їх! Але дівчину залиште мені. Мені потрібно, щоб вона бачила, як горить її світ, перш ніж я заберу її силу.

Зала вибухнула хаосом. Мисливці кинулися на наш загін, і брязкання сталі змішалося з вибухами магії. Кайрос відбивав атаки трьох супротивників одночасно, його рухи були блискавичними. Ліара створила навколо нас захисний купол, щоразу здригаючись від ударів важких інквізиторських ланцюгів.

Я ж стояла нерухомо, дивлячись на Чорний Архів. Я відчувала кожну книгу в цій залі. Всі ці знання про біль, смерть і панування... Вони тягнулися до мене, шепотіли, просили впустити їх.

— Астро, пали його! Пали Архів! — закричав Кайрос, відбиваючи черговий випад.

Я підняла руки. Але замість того, щоб викликати вогонь, я відчула, як із моїх ніг виривається справжнє цунамі темряви. Воно було сильнішим за все, що я демонструвала раніше. Це була не просто тінь — це була порожнеча, що прагнула поглинути все на своєму шляху.

Грімм розсміявся, піднімаючи своє «око» вище. — Так! Дай їй волю! Стань тим, ким він тебе створив!

Я закрила очі. В цю мить я зрозуміла: щоб знищити Архів, мені доведеться на мить стати його частиною.