Розділ 1: Попіл Окхейвена

Дощ в Окхейвені не йшов — він жив тут. Він просочував стіни низьких будинків, заповнював глибокі вибоїни на дорогах і осідав дрібними краплями на моїх віях, нагадуючи про те, що світ навколо все ще реальний.

Я щільніше загорнулася в поношений плащ із грубої вовни. Три місяці тому я змінила шовк, просякнутий магією Академії, на цей колючий одяг. Три місяці тому я змінила ім'я Астра на просте «Анна». Тепер я була лише помічницею старої травниці, дівчиною, чиї руки пахли чебрецем і розмарином, а не попелом.

— Анно, дитинко, ти знову задивилася в порожнечу, — проскрипіла пані Марта, не відриваючись від розтирання коріння кульбаби. — Хліб сам себе не купить. Йди на ринок, поки Мисливці не перекрили головну площу.

Слово «Мисливці» різонуло слух, наче ніж по склу. Я кивнула, сховала обличчя під глибоким каптуром і вийшла в сірий ранок.

Ринок Окхейвена був похмурим місцем. Люди розмовляли пошепки, постійно озираючись на патрулі в синіх мундирах Королівської Гвардії. На стовпі посеред площі висів свіжий наказ:

«ЗАКОН ЧИСТОТИ»

Віднині кожен прояв магії тіней оголошується державною зрадою. Будь-яка особа, що володіє іскрою темряви, є ворогом корони. Приховування обдарованих карається смертю за сприяння темним силам».

Я намагалася дихати рівно. Після того, як я розірвала зв'язок із Калеаном, моя магія перестала бути розпеченим залізом у моїх жилах. Тепер це було глибоке озеро — спокійне, але бездонне.

— Гей, ти! — раптом пролунав грубий голос за спиною.

Я завмерла. До мене наближався офіцер інквізиції. Його рука лежала на рукоятці меча, інкрустованого блакитними кристалами-поглиначами.

— Зніми каптур, дівчино. Тут діє наказ про ідентифікацію, — наказав він.

Я повільно підняла руки. У голові промайнула думка: якщо я зараз відкрию обличчя, він побачить мої очі. Очі, в глибині яких, попри все моє заперечення, все ще жевріло сріблясте відлуння мого вчителя.

— Я просто... я маю хворобу, пане офіцере, — прошепотіла я, намагаючись змінити голос. — Моя шкіра не терпить світла.

— Зніми. Каптур. Зараз.

Навколо нас почав збиратися натовп. Я відчула, як озеро всередині мене почало хвилюватися. Темрява біля моїх ніг стала густішою, хоча небо було затягнуте хмарами. Тінь інквізитора раптом подовжилася і на мить здригнулася, наче жива істота.

Офіцер помітив це. Його очі розширилися від жаху. — Тіньова відьма! — закричав він, вихоплюючи меч.

Світ навколо вибухнув звуками. Я не хотіла битися, але магія Вартової не питала мого дозволу. Вона відчула загрозу. Тіні з-під прилавків вирвалися чорними стрічками, переплітаючись навколо ніг офіцера. Він змахнув мечем, намагаючись розрубати магію, але мої тіні були нематеріальними — вони були самим повітрям, що раптом стало густим і ворожим.

Я розвернулася і побігла. Не в бік аптеки — я не могла підставити Марту. Я бігла до лісу, відчуваючи, як за спиною лунають свистки патрульних.

Я зупинилася лише тоді, коли легені почали горіти. Окхейвен залишився далеко позаду. Мій спокій був зруйнований. Полювання почалося.

Я опустилася на коліна біля коріння старого дуба. Руки тремтіли. Калеан казав, що я ніколи не буду вільною від своєї природи. І ось я тут — король хоче моєї голови, а моя магія знову нагадала про себе.

Раптом на мою долоню опустилося щось невагоме. Це була пір’їнка, що мерехтіла м’яким синім світлом. Вона була теплою, наче промінь сонця взимку.

«Срібний ліс, Астро. Шукай шлях до Срібного лісу», — почувся в моїй голові голос Кайроса, такий далекий, але сповнений надії.

Я стиснула пір’їнку в кулаці. Барон Грімм може посилати своїх інквізиторів. Король може видавати свої закони. Але я більше не та налякана дівчинка, яка ховалася в стінах Академії.

Я підвелася, витерла дощову воду з обличчя й попрямувала на північ. Там, де дерева світяться сріблом, мене чекала нова доля.