Минуло кілька тижнів. Місто знову жило звичним життям — машини, люди, гул новин, байдужість.
Та для Ніколь і Алекса спокій був лише паузою перед бурею.
Вона стояла на даху, вдивляючись у горизонт, де світанок розривав ніч своїм холодним світлом. У вухах — навушник, на екрані планшета — аналітичний звіт. Нові злочини. Нові сліди. І підпис, який змусив її серце завмерти: "За тебе, янголе."
Кроки позаду — і знайомий голос:
— Знову він?
Вона кивнула.
— Ні. Інший. Але та сама рука, та сама тиша в очах.
Алекс став поруч, простягнув їй термос із кавою.
— Ти знаєш, що це ніколи не закінчиться, правда?
— Так, — відповіла вона. — Але цього разу ми не самі.
Внизу, на вулиці, мигнули червоні й сині вогні — команда вже чекала сигналу.
Вона вдягнула куртку, перевірила зброю, відчула, як повертається те знайоме холодне зосередження, що колись було лише болем, а тепер стало силою.
— Ти готова? — спитав Алекс.
Вона глянула на нього, на місто, що ще спало, й усміхнулася ледве помітно.
— Я народилася бути мисливицею.
Вони рушили вниз, у новий світанок, де світло й темрява знову сплетуться в один подих.
Десь, у глибині серверів, запустився новий файл:
“Операція: Тінь-2. Об’єкт — Ніколь Вегга.”
> І полювання знову почалося.