Розділ 57. Тінь №2

Ніколь  відчула це ще до того, як побачила докази.
Це дивне відчуття — коли світ ніби став на місце, але повітря все одно пахне загрозою. Тиша занадто правильна, спокій — занадто хиткий.

Вона поверталася з чергового тренування, коли її викликали в аналітичний відділ. У центрі столу — монітор із зупиненим кадром відео. Поліцейський, молодий і нервовий, навіть не підняв на неї очей.

— Це щойно надійшло. Відео з приватного акаунта. Зняте з дрону, — сказав він.

Ніколь наблизилася. На екрані — темний парк. Людина в капюшоні стоїть над тілом. І голос — спотворений, металевий, але знайомий у своїй холодності:

> “Герої не вмирають. Їх просто замінюють.”

У неї похололо всередині. Не тому, що бачила смерть — таких кадрів у житті вистачало. А тому, що це було імітацією. Кожен рух, кожна деталь — повторювали стиль убивці, якого вона зупинила.

— Він копіює його, — прошепотів Алекс, який стояв поруч. — Кожен жест. Навіть спосіб підпису під відео.

Підпис блищав червоним:
“Тінь №2. Для неї.”

Ніколь стиснула кулаки.
— Це не просто фанат. Це продовження. Хтось вивчив усе, що він робив. І тепер грає зі мною.

— Ти впевнена, що це не пастка? — тихо запитав Алекс.

— У цьому й річ, — відповіла вона, не відводячи погляду від екрана. — Кожна пастка — це виклик. І я його приймаю.

Її серце билося в тому самому ритмі, що й тоді, коли все тільки почалося. Але тепер вона вже не була жертвою.
Вона стала тим, кого боялися тіні.

> І десь у темряві новий мисливець усміхався, запускаючи наступне відео.

“Якщо хочеш зупинити минуле — спершу подивись у дзеркало.”