Розділ 42. Зустріч

Стара бібліотека стояла посеред міста, наче забута тінь епохи, яку ніхто не згадує.
Пил, тріщини, запах вологи й старого паперу — усе, що залишилось від місця, де колись панувала тиша знань.
А тепер — лише притулок для темряви.

Ніколь ступала тихо, зброя в руці, ліхтарик у другій. Промінь ковзав уздовж книжкових полиць, вирізаючи обриси минулого.
Серце билося гучніше, ніж кроки.

На підлозі — сліди крові. Свіжі. Вона опустилася, торкнулася пальцем — ще тепла.
І тоді з темряви пролунав тихий, хриплий голос:

— Я знав, що ти прийдеш…

Вона різко обернулась, пістолет направлений у тінь між стелажами.
І побачила його.

Алекс стояв, опершись на стіну. Обличчя бліде, на щоці — поріз, на шиї — слід від мотузки. Його рука тремтіла, але очі…
Очі залишались тими самими.
Карі, теплі, і водночас сповнені того самого вогню, що колись змусив її довіритись.

— Алекс… — її голос зламався. Вона не вірила, що він справді тут. — Я думала…

— Що мене більше немає? — він слабко усміхнувся. — Мабуть, вони теж так думали.

Вона швидко підійшла ближче, поклала пістолет на підлогу й торкнулася його плеча.
— Хто це зробив?
— Той, кого ми шукали. Але не він один. — Його голос зривався. — У нього є спільники, Ніколь. І один із них… працює у ФБР.

Її кров похолола.
— Ти впевнений?
— Я бачив документи. Доступ до системи. Шифри під кодом “Янгол-2”. Вони готують щось.

Вона обережно допомогла йому сісти.
— Треба тебе забрати звідси.
— Ні, — він стис її руку. — Якщо ми підемо зараз, вони зрозуміють, що ти все знаєш. І тоді він почне грати жорсткіше.

Вона зустріла його погляд — поранений, змучений, але такий живий, що у грудях защеміло.
— Я не залишу тебе.

Він тихо розсміявся.
— Ти вже не та дівчина, яку треба рятувати. Але, здається, я все одно не можу перестати хотіти бути поруч.

Її пальці ковзнули по його долоні. Мить — крихітна, вкрадена у хаосу, але справжня.
— Ми впораємось. Разом.

За вікном здійнявся вітер. Сторінки старих книжок зашелестіли, наче шепіт привидів.
А десь у темряві — за кілька кварталів звідси — хтось спостерігав за ними через камери.

> “Ви гарна пара, — пролунало з динаміка, захованого десь серед книжок. — Але гра тільки почалася, янголе.”