Розділ 31. Код " Янгол"

Вечір був тихим — аж занадто. У будівлі ФБР у Бостоні мерехтіло холодне світло моніторів, у повітрі стояв запах кави й напруги. Ніколь сиділа перед екраном, перечитуючи звіт, коли система безпеки раптом видала короткий сигнал.

— Що за… — пробурмотіла вона, нахмурившись.

На її екрані з’явилося нове повідомлення — не з мережі, не через пошту, а просто… ізсередини. Програмне вікно з логотипом внутрішньої системи ФБР. Таке неможливо підробити.

> Система: повідомлення службове.
Код доступу — “Янгол”.
Текст: “Ти шукаєш мене, Ніколь. Але я завжди був поруч.”

У неї стислося горло. Вона кинулася до клавіатури, перевіряючи IP, лог, маршрут сигналу. Але система відмовилася показувати дані. Ніби сам сервер її не впізнавав.

— Алекс! — покликала вона.

Він увійшов, ще блідий після поранення, але рішучий. — Що сталося?

— Він… він зламав систему, — прошепотіла вона, показуючи екран. — Зсередини.

Алекс наблизився, його погляд став гострим.
— Це неможливо. Щоб надіслати повідомлення через внутрішню мережу, треба мати рівень доступу “червоний” — це або керівництво, або кібербезпека.

Ніколь відчула, як земля під ногами розходиться.
— Або хтось із нас, — сказала тихо.

На екрані знову блиснуло повідомлення.

> “Код: 17-07. Точка перетину. Не запізнись, янголе.”

— Він грається з нами, — зціпив зуби Алекс. — Це може бути пастка.

— А може, шанс. — Ніколь ковтнула повітря. — Я мушу знати, хто він.

Вона підвелася, вимкнула монітор і вдивилася у своє відображення в чорному екрані.
Тіні під очима, шрами минулого — і відбиття когось, хто перестав бути просто агентом.

— Почнемо власне розслідування, — сказала вона. — Неофіційно.

Алекс кивнув.
— Добре. Але пам’ятай, Ніколь… якщо “Янгол” серед нас — ми не можемо довіряти нікому.

Десь у тиші серверної знову блиснув червоний індикатор.
Система зареєструвала новий сеанс:

> Користувач: невідомий.
Статус: онлайн.
Ім’я користувача — “ANGEL_01”.