Розділ 29. ФБР у паніці

Штаб-квартира ФБР гуділо, немов вулик. У кожному кабінеті дзвеніли телефони, на екранах безупинно миготіли новинні заголовки:

> «Маніяк знову на волі.»
«Відео з агенткою Вегга: минуле повертається?»
«ФБР приховує деталі справи “янголів тиші”?»

Ніколь сиділа за столом у кабінеті директора відділу. На протилежному боці — її начальник, Кертіс Блейк, кремезний чоловік із сивиною на скронях. Його погляд був холодним і важким.

— Це — катастрофа, — кинув він, кидаючи на стіл роздруківки зі скріншотами статей. — Преса знає більше, ніж має. І всі говорять про тебе.

— Він цього хотів, — спокійно відповіла Ніколь, хоча всередині все кипіло. — Він хоче, щоб я стала центром історії.

— І ти вже стала, — втрутився Алекс, який стояв біля дверей. — Але якщо ми відсторонимо її, втратимо єдину людину, яку він справді боїться.

Блейк зітхнув, потер обличчя.
— Цей тип перетворив усе на шоу. І тепер кожен крок ФБР під мікроскопом. — Він глянув на Ніколь. — А ти впевнена, що витримаєш, якщо він почне бити по минулому?

Ніколь зустріла його погляд спокійно.
— Він уже б’є. Але цього разу — я відповім.

---

У кімнаті для доказів Алекс дивився на екрани моніторів, де транслювались кадри з місця останнього злочину. І раптом один із екранів мигнув. Картинка змінилася — замість звичайного відео з’явилося нове.

Темний силует чоловіка. Маска. У руках — дитячий малюнок.

> “Ви називаєте мене монстром. Але хто створив мене, якщо не ви?”
“Ти добре мене пам’ятаєш, янголе. Ти мене навчила — тиші.”

Запис обірвався, залишивши чорний екран.

— Як він пробився в нашу систему? — вигукнув один із техніків.

— Він не пробивався, — холодно відповіла Ніколь. — Він знає наші коди. Наші маршрути. І наш страх.

Алекс глянув на неї. Його очі — теплі, але сповнені тривоги.
— Ти розумієш, що він не просто хоче тебе налякати. Він хоче, щоб ти повернулася туди.

Ніколь кивнула.
— І я це зроблю. Але не для нього. Для тих, кого він ще не торкнувся.

---

Тієї ночі на новинах знову показали її обличчя — не як агентки, а як “дівчинки, що вижила”. І поки світ шукав сенсацію, він десь там дивився той самий сюжет. Його сміх лунав у темряві, глухий і задоволений.

> “Вона знову в центрі уваги. Як колись. Моя янголиця.”