Розділ 27. Нічний обшук

Вітер розривав ніч. Старий порт зустрічав їх запахом іржі, нафти й солоної води. Ліхтарі миготіли, немов нервові тіні, відбиваючись у калюжах. Ніколь і Алекс рухалися обережно, зброя напоготові, серце — на межі між страхом і зосередженням.

— GPS показує, що сигнал звідси, — прошепотів Алекс, схиляючись над планшетом. — Один з ангарів.

— Саме так він і хотів, — відповіла Ніколь, поглядом вловлюючи кожен рух тіні. — Щоб ми прийшли.

Вони просунулися далі, кроки відлунювали по бетонній підлозі. Усередині було темно, лише блиск скла під ногами нагадував, що тут колись працювали люди. Тепер — тільки тиша. І той, хто її любив.

— Ніколь, зупинись, — Алекс простягнув руку. — Тут може бути пастка.

Вона кивнула. Та все одно зробила ще один крок.
І в ту ж мить підлога під нею трісьнула.

— Ніколь! — крикнув Алекс, встигнув схопити її за руку, коли бетонна плита під ногами зсунулася. Внизу — темрява, арматура, іржаві балки, вода.

Її пальці зісковзнули, але він утримав, зубами зціпивши біль у пораненому боці. Вона зависла над проваллям, чуючи лише гуркіт серця й хрип його дихання.

— Тримайся, чуєш? — прохрипів він.

— Я тримаюсь! — видихнула, стискаючи його руку.

Він витягнув її, впавши разом із нею на підлогу. Вони важко дихали, лежачи поруч, притиснуті одне до одного, немов світ звузився до цього крихітного простору, де існує тільки життя — і вони.

І тоді, з темряви, засвітились екрани.
На бетонній стіні один за одним загорілися проєкції. Відео з камер — короткі уривки її минулого, її дитячий страх, плач, обличчя викрадача, який дивився просто в об’єктив.

> “Ласкаво просимо додому, янголе.”

Голос лунав звідусіль — спотворений, низький, холодний.

Алекс миттєво підняв пістолет, але монітори згасли. І в наступну секунду вибухнуло скло — десь зовні.

Вони ледве встигли впасти за металевий контейнер. Вибухова хвиля змела уламки, вогонь освітив ніч.

— Він грався з нами, — прошепотіла Ніколь, дивлячись на полум’я. — І ми зробили саме те, чого він хотів.

Алекс перевів погляд на неї. Його рука знову торкнулася її плеча — коротко, але з тією самою рішучістю.
— Ми знайдемо його. Але цього разу — за нашими правилами.