Розділ 26. Нові координати

Ніколь сиділа за столом у відділі, вдивляючись у фотографії з місця останнього злочину. Її пальці ковзали по знімку — бліде тіло, червона троянда біля руки, і біла стрічка, зав’язана з хворобливою точністю. Символ, який повертав її до дитинства, до темряви, до шепоту за спиною.

На столі поруч лежала невелика коробка, загорнута у кремовий папір. Без адреси, без підпису. Вона з’явилася на її робочому місці, коли вона вийшла на кілька хвилин.

— Ніколь? — голос Алекса прозвучав обережно, коли він увійшов до кабінету. — Ти це бачила?

Вона кивнула.
— Не чіпай. — Її голос був твердіший, ніж зазвичай.

Вони викликали техніків. Проте, коли коробку відкрили, всередині не було ні крові, ні записки — лише невеликий GPS-трекер і коротке повідомлення, надруковане на білому аркуші:

> “Я завжди знав, де тебе знайти.”

Повітря ніби згусло. Алекс перехопив її погляд — у ньому не було паніки, лише холодна, пульсуюча рішучість.

— Ми відстежили сигнал, — повідомив один із техніків. — Координати ведуть до старого порту, який давно не працює.

Старий порт. Той самий, де колись знайшли її, змучену, але живу.
Ніколь повільно вдихнула, наче намагалася зібрати себе докупи після удару.

— Він грається, — сказала вона тихо. — Хоче, щоб я прийшла.

Алекс нахилився ближче:
— І ти підеш?

Вона зустріла його погляд — холодний, як сталь.
— Так. Але цього разу — не як жертва.

---

Того ж вечора координати ожили на екрані. Маленька червона точка миготіла серед темного поля — і Ніколь знала, що це початок. Не просто полювання. Це — повернення в пекло, з якого вона колись утекла.