Розділ 21. Підозрюваний

Сірий туман стелився над вулицями, коли Ніколь і Алекс стояли перед старим мотелем на околиці міста. Ранкове сонце лише пробивалося крізь хмари, кидаючи на фасад холодне світло. На табличці над входом миготіла буква «О» — ніби хтось не хотів, щоб це місце виглядало повністю живим.

— Це він? — запитав Алекс, тримаючи в руках досьє.

Ніколь кивнула, не зводячи очей із фотографії: чоловік на ім’я Майкл О'браян, сорок років, колишній вчитель психології. У його квартирі знайшли десятки газетних вирізок зі статтями про “янголів тиші” й відео з Ніколь.

Здавалося, усе складалося. Занадто добре.

— Він не ховається, — тихо сказала вона. — А справжні мисливці завжди ховаються.

Алекс стиснув щелепу.
— Перевіримо.

Коли вони зайшли всередину, повітря пахло сирістю й старою кавою. У кутку горіла лампа. І він — сидів за столом, мов чекав на них.

— Агентка Вегга, — промовив Майкл, підводячись, і на мить у його голосі щось обірвалося. — Нарешті.

Ніколь зупинилася за кілька метрів.
— Ви знали, що ми прийдемо?

— Усі знають про вас. — Він усміхнувся, але його очі залишалися порожніми. — Ви стали героїнею. Тільки не тією, ким хотіли бути.

Алекс зробив крок уперед.
— Де ви були в ніч убивства?

— Дивився на свій екран, — відповів той спокійно. — Як і ви.

Ніколь кинула короткий погляд на ноутбук на столі. На ньому — відкритий файл із відео. Її відео.

— Я не вбивця, — сказав Майкл тихо. — Але він змусив мене дивитись. Щоночі. Він надсилає мені записи. Каже, що це мій “урок слухняності”.

Її серце стиснулося.
— Він контролює тебе?

— Більше, ніж ви думаєте. І... він знає, що ви тут. — Майкл підняв очі. — Сказав передати: “Вона зробила перший крок. Тепер — мій хід.”

У ту ж мить лампа почала миготіти, і з коридору долинув металевий гуркіт.
Алекс вихопив зброю.
— Ніколь, геть!

Вибухнуло вікно. Куля пролетіла за сантиметри від неї. Вони впали на підлогу, а коли підвелися — Майкла вже не було. Лише розбите скло й свіжа квітка лілії на підвіконні.

Ніколь дивилася на неї, відчуваючи, як холод пробирає до кісток.
— Я ж казала, — прошепотіла. — Занадто просто.