Розділ 19. Новий слід

Дощ заливав вулиці, змішуючи кров із дощовою водою. Сині й червоні відблиски миготіли на калюжах, мов відбиття пекла й раю, що злилися в одне.

Ніколь стояла під жовтою стрічкою, дивлячись на тіло. Молодій жінці не було й тридцяти. Біле волосся прилипло до обличчя, на шиї — тонкий поріз, такий же, як у попередніх жертв. Але цього разу було дещо інше.

На грудях дівчини лежала квітка — лілія. Свіжа, чиста, немов чужа серед цього мороку.

Алекс підійшов, нахмурившись.
— Символ?

Ніколь мовчала. Її пальці стиснули руків’я пістолета.
— Це... не просто символ, — прошепотіла вона. — Це моя квітка.

— Твоя?

Вона кивнула.
— Він колись приносив їх мені. Щоранку. Казав, що лілія — квітка невинності. — Її голос зірвався. — І що я його янгол.

Вітер обережно зрушив пелюстки, ніби хтось хотів стерти спогад, але не міг.

— Він грається, — сказав Алекс тихо. — З тобою.

— Ні, — її погляд потемнів. — Він почав полювання.

Алекс обережно поклав руку їй на плече, але Ніколь не відреагувала. Її очі вп’ялися у лілію.
— Він хоче, щоб я прийшла за ним. І я прийду.

На мить її обличчя стало зовсім іншим — холодним, як у мисливиці.
Алекс відчув, що ця жінка — не просто агентка. Вона — буря, яку ніхто не зупинить.

Дощ посилився. Над ними спалахнув блискавичний спалах — і в ту ж секунду десь неподалік клацнула камера. Хтось фотографував.

Ніколь різко підняла голову.
— Він тут, — прошепотіла. — Він поруч.