Розділ 8. Вірусна героїня

Три дні — і все місто знало її ім’я.
Ніколь Вегга. Агентка ФБР, яка сама знешкодила трьох озброєних нападників.
Усі новини, соцмережі, навіть ранкові ток-шоу повторювали її обличчя.
Усмішка, кадр з відео, слоумо, музика — усе перетворилося на шоу, яке не мало нічого спільного з тим, що вона пережила.

На екранах — героїня.
Усередині — холодний страх.

---

— Ти стала легендою, — сказав Алекс, заходячи в офіс з кавою.
Його усмішка була теплою, але в очах — уважність, професійна, глибока.
— Понад п’ятдесят мільйонів переглядів. Ти навіть обігнала відео з котиками.

— Дуже смішно, — відрізала Ніколь.
Вона не підняла очей, лише гортала сторінки зі звітами, намагаючись не бачити монітора з новинами.
— Я не просила цього.

— Знаю, — тихо відповів він. — Але тепер усі знають, хто ти.

Ніколь підвела погляд.
— Саме це мене й лякає.

---

Увечері вона вийшла на дах будівлі — її улюблене місце.
Місто внизу горіло неоном, хмари розривалися від вітру.
У руках — телефон.
Десятки сповіщень: запити від журналістів, підписники, коментарі.
“Ти — натхнення!”
“Я теж запишусь на самооборону!”
“Така красива й сильна — справжній янгол!”

Вона читала й відчувала, як з кожним словом холод повзе шкірою.
Слово “янгол” стало тригером.
Воно боліло, як шрам, який ніколи не зникне.

Пальці здригнулися, коли прийшло нове повідомлення.
Без номера.
Тільки одне речення:
“Я завжди знав, що ти полетиш високо. Але я ж казав — я знайду тебе, коли ти знову засвітишся.”

Ніколь стояла, стискаючи телефон, слухаючи власне дихання.
Навколо шуміло місто, люди сміялися, жили.
А вона відчувала, як старий страх знову вдихає життя поруч із нею.

---

— Все гаразд? — голос Алекса змусив її здригнутися.
Він стояв біля виходу на дах, тримаючи другу чашку кави.
— Ти бліда.
— Просто втомилась, — тихо відповіла вона.
— Ти завжди кажеш “просто”, коли щось не так.

Вона зустріла його погляд. Карі очі дивились не як на колегу — як на людину, яку хочеться зрозуміти.
І в цю мить Ніколь знала: як тільки вона зізнається, все зміниться.
Але мовчала.

— Алекс, — сказала вона нарешті, — якщо щось станеться… не шукай пояснень у минулому. Просто тримайся подалі.

Він зробив крок ближче.
— Ти забуваєш, Вегга, — його голос став тихішим. — Ми тепер напарники. І якщо полювання почалося, то я теж у ньому.

---

Ніч засвітилася миготінням екранів.
Відео з нею показували всюди: телебачення, TikTok, новини.
Кожен клік, кожен перегляд — як дзвінок у тиші, який міг почути він.

І десь там, у темній кімнаті, за монітором, чиясь рука повільно ковзнула по екрану з її фото.
Палець торкнувся зображення її обличчя.
“Моя янголиця знову світиться,” — прошепотів голос, низький і холодний.
На стіні — десятки знімків.
Серед них — свіже фото: Ніколь на пробіжці, зроблене з відстані кількох метрів.

---

Ніколь сиділа вдома, дивлячись у темряву.
Кожен звук здавався знайомим.
Кожна тінь — спогадом.
Вона дістала з сейфа пістолет і поклала поруч.
Тепер вона не була жертвою.
Вона була мисливицею, що чекає на рух здобичі.