Розділ 7. Бій у парку

Ніч стискала парк холодом і вологістю. Осіннє повітря пахло гілками, землею й небезпекою.
Ніколь бігла легко, ритмічно, наче кожен її рух — частина старого знайомого ритуалу.
Її кроки заглушали шелест листя.

У навушниках звучав тихий рок — фон, який заспокоював.
Вона саме сповільнила біг, коли помітила: на доріжці блимає світло телефону.
Хтось стояв біля лавки, обличчя закрите капюшоном.

“Можливо, просто пізній перехожий,” — подумала вона, але тіло вже реагувало по-іншому.
Інстинкт виживання, який не спить.

Кроки позаду.
Ще два силуети.
Оточення.

— Гарна ніч для прогулянки, — озвався низький голос. — Хочеш компанію?
Вона не відповіла.
Пальці мимоволі торкнулися пістолета на поясі.

— Хлопці, здається, вона нас боїться, — глузливо промовив інший.

Ніколь зробила вдих.
І в ту ж секунду діяла.

Перший удар — ногою в коліно, сухий тріск.
Другий — у живіт нападникові справа.
Вона крутиться, ухиляючись від ножа, і стискає зап’ясток супротивника так, що той випускає клинок.
Рух — короткий, точний, як у бойовому тренуванні.

Нападник падає, другий рветься вперед, але вона кидає його через спину, і він гепається на асфальт.
Третій намагається втекти, та Ніколь наздоганяє його за кілька секунд — удар ліктем, захват, і він лежить обличчям у землю.

Все триває не більше тридцяти секунд.
Тридцять секунд — і троє чоловіків лежать без руху.

Збоку чути шурхіт — хтось знімав усе на телефон.
Дівчина з велосипедом стояла, прикривши рота рукою, очі розширені.

— Я… я все зняла! — вигукнула вона. — Боже, це було нереально!

Ніколь різко зітхнула, вдихаючи холодне повітря.
— Виклич поліцію, — коротко сказала вона. — І ніде це відео не публікуй.

---

Але вже через годину воно було скрізь.

Кадри бою — повільне відео, що розліталося мережею, коментарі, гучні заголовки:
“Жінка в чорному розправилась із трьома нападниками в парку.”
“Хто ця агентка з очима криги?”

На відео її рухи виглядали нереально чітко, мов сцена з фільму.
І ніхто не бачив, як тремтіли її руки після.

---

— Ти розумієш, що це вибухнуло, так? — сказав Алекс, коли вона зайшла в офіс. На екрані монітора — відео, пауза на кадрі, де вона стоїть у світлі ліхтаря, волосся розкуйовджене, очі блищать.
— Це виглядає як постановка, але все реально.

— Я не просила популярності, — холодно відповіла вона.
— Знаю. Але це може допомогти.
— Чим?
— Вбивця бачить усе, що про тебе публікують. Якщо він живий — він відгукнеться.

Ніколь стискає щелепи.
Її ім’я — знову в заголовках.
І десь там, у темряві, той, хто називав її янголом, усміхається.

---

Ввечері вона знову отримала повідомлення.
Без номера.
“Ти все ще така прекрасна, коли борешся.”

Ніколь підняла очі до темного вікна.
Відображення холодне, стримане, але десь глибоко — блиск люті.

— Ти побачиш, що я стала мисливицею, — прошепотіла вона. — І цього разу полювання закінчиться не на мені.