Розділ 3. Шрами, яких не видно

Світло.
Біле, різке, надто яскраве.

Ніколь здригнулась — повіки важкі, у вухах дзвін, дихання різке. Її тіло відгукнулось болем, наче кожна клітина нагадувала: ти вижила, але не безкарно.

— Спокійно, дівчинко. Ви в безпеці. — Голос жінки, м’який, з легким акцентом. Медсестра.

Безпека. Це слово здавалось чужим.
Ніколь хотіла повірити, але пальці інстинктивно стисли ковдру, ніби в будь-яку мить хтось може знову її схопити.

Вона підвела погляд — біла палата, монітори, крапельниця. На тумбі — квітка. Троянда. Хтось поставив її зовсім недавно.

— Ви пам’ятаєте, що сталося? — запитав чоловічий голос.

Перед нею стояв агент — темний костюм, значок ФБР. Обличчя втомлене, але уважне.
На бейджі — агент Карсон.

Вона мовчала.

— Ми знайшли вас біля старої дороги за містом. Ви були поранені й у шоковому стані. — Він зробив паузу. — Але ви втекли. Це… рідкісний випадок, Ніколь.

Її ім’я прозвучало дивно. Наче воно вже не належало їй.

— Ви бачили його обличчя?
— Ні, — шепіт. — Маска.
— Ви чули, як він вас називав?

Вона заплющила очі.
“Янголиця.” Слово відлунювало в голові, як прокляття.

Агент кивнув, щось занотував у блокнот.
— Ми знайдемо його. Обіцяю.

Обіцяють усі, подумала вона. Та хто поверне мені сни?

Карсон підвівся, залишаючи їй свою візитку.
— Якщо згадаєте будь-що — навіть дрібницю — зателефонуйте. Його звати Марк Рід, підозрюваний у зникненні ще трьох дівчат.

Ім’я. Нарешті воно мало звук.
Марк Рід.

Коли він вийшов, Ніколь довго дивилася на квітку на тумбі.
Троянда — символ життя, яке вона виборола.

Вона торкнулася пелюсток і прошепотіла:
— Ти не забереш мене знову.

У її очах спалахнув вогонь. Не страх, а рішення.
Вона не буде жертвою.