Глава 11 "Поразка"

Олівія

Весь день довелося провести у своїй кімнаті, бо мала вдавати, що болить нога. Мама дуже засмутилася, бо хотіла поїхати зі мною до міста, але довелося їй їхати самій. Думала, що до вечора вити почну від нудних фільмів та однотипних телешоу. Коли завітала Дороті, ледь не стрибала від щастя. У думках, звісно.

— Ліві, що сталося? — сіла коло мене й з тривогою зазирнула в обличчя.

— Маленьке непорозуміння, — посміхнулася їй.

— Я зустріла твою маму, вона мені розповіла. Кинула все й мерщій до тебе через поле. Ти б бачила мій біг, наче за мною женуться.

— Дарма ти хвилювалася, — стало незручно перед дівчиною.

— Тобто? В тебе он нога перемотана.

— Ага, перемотана, — я зняла бинт й пластир та показала подряпину.

— Болить? — схвильовано запитала дівчина. — Ніколи б не подумала, що Ной…

— Страшенно болить, — не дала їй договорити, підвелася з ліжка й під здивованим поглядом Дороті пройшлася по кімнаті.

— Не зрозуміла? — вирячилася на мене, розсмішивши.

— Все просто, я знайшла як змусити сусіда вибачатися.

— Не може бути! — охнула вона. — Ти все вигадала? Але як? А подряпина?

— Пошкрябала себе сама. Не могла більше виносити його зверхнього погляду. Він мене так дратує, що я була готова на що завгодно, лиш би стерти з його обличчя той вираз.

— Не можу повірити. Ну, ти… — в неї не знаходилося слів. — Та ще й кого? Ноя Адамса розвела, як хлопчика.

— Можу дати майстер-клас.

— Ні, я ще хочу жити. Ти хоч уявляєш, що буде якщо він дізнається? Це ж Ной.

— По перше, він не дізнається. Ти ж йому не розкажеш? — запитала й побачила, як вона заперечно хитає головою. — А по друге, нічого страшного не буде. Він нарешті зрозуміє, що поводив себе бридко.

— Ной? — занадто емоційно запитала дівчина.

— Він якийсь особливий? — мене починало дратувати, що вона так ним захоплювалася.

— Він ніколи не пробачає брехні. Взагалі! Та ти б бачила, що творилося минулого року, коли він дізнався, що його дівчина ходила на побачення з іншим.

— У нього є дівчина?

— Була. Кажу ж минулого літа. Він тоді начистив пику тому хлопцю, а Дебору ледь не вдарив. Я сама бачила! І повір, я б не хотіла опинитися на її місці.

— Тааак! Розповідай усе по черзі, якщо вже підняла цю тему.

— Тут немає чого розповідати. Я ж тобі казала, що Ной чесний й справедливий.

— Ти мені його вихваляти будеш, чи все ж розкажеш, що то за історія з дівчиною? — не витримала, бо було неймовірно цікаво дізнатися хоч якісь подробиці про життя сусіда.

— Вони зустрічалися близько пів року. Не знаю якими були їхні відносини тоді, але зараз Дебора розповідає усім, що Ной грубий й байдужий до всього.

— Тут я можу з нею погодитися.

— Почекай. Дослухай. Того вечора я поїхала з ним до центру, ми збирали з одногрупниками святкувати початок навчання. І бачила на власні очі, як він відгамселив того хлопця. Ноя ледь відтягнули від нього. Виявилося, що Дебора не очікувала на його появу й пішла на побачення з іншим.

— То він ще й агресивний. Оце так сусід. — Хоча тут його можна зрозуміти. Я сама зробилася скаженою, коли побачила, як біля Саймона треться та дівка.

— Дебора тоді так кричала, що він не вміє кохати, що грубий і не вміє насолоджуватися життям. Це було дуже неприємно чути.

— І що? Він більше ні з ким не зустрічався?

— Звідки мені знати, Ліві? Я ж не слідкую за ним. Це ж ти купила бінокля, от і перевір, — хмикнула й лягла на ліжко.

— Ти знаєш, я передумала.

— Слідкувати?

— Ні. У клуб тепер не можу йти, бо маю травму, — вказала на ногу.

— От і добре, посидимо на веранді, — зраділа дівчина.

— Рано радієш. Підемо у бар. Подивимося як відпочиває місцева молодь. 

— З тобою завжди, як на пороховій бочці?

— Не бурчи. До того ж мені страшенно хочеться подивитися на того, хто так тебе причарував.

— В тебе ж нога болить.

— А я дуже гарно вмію шкутильгати. Показати? — почала ходити по кімнаті смішно шкутильгаючи. —

Отак можу чи отак, головне, що дуже правдиво, — демонструвала свої вміння під сміх дівчини. Та в одну мить сміх припинився і я обернулася.

— Хотів запитати як ти? — сказав сусід, стоячи у дверях й спопеляючи мене поглядом, — Та бачу, що рана вже загоїлася, — розвернувся й вийшов, а так і стояла з відкритим ротом. От халепа! Ну, що за невдача? Чому саме зараз він прийшов? А я так раділа, що змусила його просити вибачення.

— Вибач, я не встигла нічого сказати.

— Сама винна. Мені потрібно було бути обережнішою, він говорив, що зайде.

Брехня розкрилася занадто швидко, я навіть не встигла натішитися своєю перемогою, як настигла поразка. Весь вечір провела у роздумах. Навіть хотіла піти до нього вибачитись, а потім згадала його образливі слова й багнюку у якій мене скупав і передумала. Нехай ображається скільки влізе, я теж на нього ображена. До того ж він навіть нормально не вибачився, а я маю страждати від мук совісті? Не буде такого. Так і заснула в роздумах про сусіда, що він мені навіть наснився.

Зранку мрячив дощ і пробіжку довелося скасувати. Після того, що Ной учора побачив, сенсу придурюватися більше немає. Він, звісно, хамло, але не дурень й усе прекрасно зрозумів. Тому снідала з батьками на веранді, закутавшись у теплий халат, а зверху ще й плед.

— Потрібно вже перебиратися на кухню, — сказав тато. — Осінь впевнено набирає оберти.

— Уявіть як тут буде прекрасно навесні, — мрійливо протягнула мама.

Схоже, вони не збираються нікуди повертатися. Таке відчуття, що про Бостон ніхто й не думає, крім мене. Невже батьки зробили вибір залишитися тут? Якщо так, то на початку зими я зберу валізу й поїду звідси сама.

— Доброго ранку, — голос місіс Адамс перервав мої сумні роздуми.

— Ой, Брендо, заходь під дах, така неприємна погода сьогодні, — поспішила мама запросити сусідку.