Глава 6 "Знайомство"

Олівія

Вихідний нічим особливо не відрізнявся від будніх днів, тільки тато був вдома. Мама, як я й здогадувалася, накупила купу насіння й активно готувалася його саджати. Тато прибирав у гаражі, щоб поставити туди нашу автівку, коли доставлять. А я тинялася по будинку, в надії знайти собі корисне заняття.
Вчора вночі мені довго не спалося, тому я сиділа на підвіконні й дихала свіжим повітрям, міркуючи про своє подальше життя. Такий розклад зовсім не годиться, потрібно мати якесь заняття. Завтра передивлюся оголошення й спробую знайти роботу. Як на неї добиратися, буде наступною проблемою, яку доведеться вирішити, та сидіти склавши руки вже набридло. Коли у вікні навпроти загорілося світло я зашторила своє й вляглася спати. Ніколи мене так не дратували люди. Навіть на Саймона так не гнівалася за ту дівку, а він, до речі, мій хлопець. Точніше був ним.

— Ліві, ти не хочеш мені допомогти? — почула голос мами з кухні.

— Порпатися у землі не те заняття про яке я мрію, — зазирнула до кухні й розсміялася з її вигляду. Один в один як в серіалах про домогосподарок: одягнена у штани та кофтинку, зверху фартух, а на голові панамка з квіточкою. Де вона її тільки відкопала?

— Посадити щось своїми руками, а потім дивитися як воно росте й подати свіжу зелень до столу — неабияке задоволення.

— Звідки ти знаєш? — здивовано запитала.

— У книзі так пишуть, — знизала вона плечима. — Тому перевдягнись, щоб не забруднитися і бігом до мене.

— Чудово! Просто верх моїх бажань.

Довго перевдягалася, відтягуючи момент єднання з природою. Одягла футболку й джинсові шорти, волосся скрутила в гульку, а на ноги взула приготовані мамою гумові чоботи. Глянувши в дзеркало, голосно розсміялася зі свого вигляду. Бачила б мене Холлі. Та коли вийшла, стало не до сміху, так і застигла на місці від здивування. Хамло, яке мене вчора облило багнюкою, копало грядку на нашій ділянці. Під веселе щебетання мами він вправно перевертав лопату за лопатою, навіть не напружуючись. Обуренню просто не було меж.

— Ліві, доню, Ной люб'язно запропонував допомогу, — вона мило усміхалася не знаючи, що твориться у мене всередині.

— Я вчора не представився, — сказав кривдник, коли я підійшла й простягнув руку. — Ной Адамс.

— Це було зайве, я прекрасно зрозуміла хто ти, — сказала скрипнувши зубами, та все ж потисла руку, бо поруч стояла мама.

— Дуже приємно, Ліві, — промовив, посміхаючись, хоча в очах була та сама зневага, що і вчора. Ким він себе уявляє? Красунчиком з серіалу, від посмішки якого всі жінки тануть, як морозиво на сонці? Не на ту напав! Так, гарний. Заперечувати це безглуздо. Він високий, широкоплечий, з міцними м’язами, наче замість роботи на фермі, цілий день займається тренуваннями. Якби він мене так не дратував, я б навіть назвала його красивим.

— Олівія Еванс, — зробила акцент на повному імені, бо Ліві я тільки для близьких.

— То ви вже бачилися? — запитала мама.

— Вчора познайомилися, — буркнула у відповідь.

— Сталася невелика прикрість, — теж не змовчав Ной. Мушу визнати, що й голос у нього приємний. Чому тільки у такого чоловіка настільки бридкий характер?

— О, незручно вийшло, Олівія така розгнівана повернулася з прогулянки, — розсміялася мама.

— Я пізно її побачив, — розвів руками грубіян й знову прийнявся копати.

— Так, я дуже непомітна на пустинній дорозі.

— Абсолютно, — кивнув він не підіймаючи голови.

— То що ви тут посадите, місіс Еванс? — звернувся до мами, не звертаючи більше на мене уваги.

— Шпинат посадимо, — відповіла замість неї. — Поспішіть, у нас ще купа інших справ.

— Принесу тобі лимонаду, — поспішила мама до будинку, — сьогодні жарко.

Я відійшла й засунувши руки до кишень, спостерігала, як цей Ной копає землю. Футболка натягнулася на тілі, демонструючи м’язи, я залипла на його руках й пізно зрозуміла що на мене дивляться. Погляд сіро-зелених очей не виражав жодних емоцій.

— Що ? — буркнула.

— Якщо вигадуєш, як мене вкусити, то марно стараєшся, я товстошкурий.

— А в мене гострі зуби, — відповіла в його ж манері.

— Не сумніваюся, — він обдивився мене з ніг до голови, затримавши погляд на оголених ногах й повернувся до свого заняття.

Дивися скільки влізе, я знаю, що у мене відпадна фігура. Не дарма я стільки часу приділяла бігу й фітнесу. Навіть не віриться, що такий грубіян сам запропонував допомогу. Мама винесла йому лимонаду, а потім він докопав грядку й не сказавши мені ні слова пішов додому. Кажу ж хамло.

— Міг би й краще скопати, — бурчала, закопуючи зернятка.

— Що за настрій? Приємний молодик, ввічливий та чуйний.

— Ага, дуже ввічливий. Ось, все, — зняла гумові рукавиці, оглядаючи результат старань. — Коли ти кажеш, воно виросте?

— Через сім днів з’являться перші сходи, — з діловим виглядом промовила мама.

— Ти мене лякаєш, ма, — протягнула, розсмішивши її. Хоча розумію, що вона знаходить собі заняття, щоб не завити від нудьги.

— Будемо чекати. Все одно тут робити більше нічого, — зітхнула вона у відповідь.

Тато влаштувався на роботу в банк, а ми з мамою вдома. Хоча, їй не звикати, бо вона й раніше не працювала. Тато завжди був проти, щоб мама ходила на роботу, а ввечері втомлена й зла готувала вечерю, клянучи домашні справи. Вдома у нас завжди був ідеальний порядок, а на столі різноманітні страви. Та в Бостоні у неї були подруги, а тут тільки я. От і доводиться мені саджати насіння та готувати чергові кекси.

Після обіду ми розмістилися на веранді випити чаю. Це теж було маминою ідеєю. Мовляв, ми маємо чудовий шанс дихати свіжим повітрям, а сидимо у будинку. Тато розповідав про свою нову роботу, про друга з яким не бачився стільки років, та який запросив їх у гості на наступні вихідні.

— Я теж збираюся у місто, хочу розвідати як там справи з роботою.

— Можемо поїхати зранку в понеділок, — запропонував тато.