13

Глава 13

Ніч видалася просто нестерпною. Темрява здавалася густішою, ніж зазвичай, а тиша – надто напруженою. Я не могла навіть на хвилину задрімати, бо страх сковував моє тіло, змушуючи слухати кожен шерех. Я боялася втратити пильність, боялася, що Єгор скористається моєю беззахисністю. Але нічого такого не сталося. Він навіть не намагався мене зачепити.

Це мало б тішити, і частково так і було. Але разом із полегшенням мене охопило й інше – здивування, розгубленість. Я чекала загрози, була готова захищатися, а натомість отримала байдужість. Чи, можливо, це була не байдужість, а щось гірше?

Повітря в кімнаті здавалося задушливим, ніби насиченим усіма думками та страхами, які мене роздирали цієї ночі.

Я мовчки попрямувала до ванної, не глянувши на Єгора, не кинувши жодного слова. Він не зупиняв мене, не ставив запитань. Це теж було дивно.

Холодна вода трохи привела мене до тями, але напруження нікуди не зникло. Я подивилася на своє відображення в дзеркалі – бліде обличчя, темні кола під очима. Усередині мене наростав гнів, змішаний із втомою. Гнів на себе, на нього, на цю ситуацію.

Повернувшись до спальні, я на мить завмерла. Єгор усе ще валявся в ліжку, розслаблений, спокійний, ніби нічого не сталося.

— Я піду до доньки. Вона, мабуть, уже прокинулася, — ніяково мовила я, не знаючи, чи треба мені пояснювати свої дії.

— Зачекай хвилинку. Нам потрібно поговорити, — його голос був спокійним, але твердим. Він різко підвівся, змусивши мене напружитися.

— Я слухаю тебе, — відповіла я, машинально складаючи руки в замок, щоб приховати тремтіння пальців.

— Дай мені п’ять хвилин. Я зараз повернуся, і ми разом підемо до нашої доньки. А поки що підготуй мені одяг. Обери якийсь костюм. Сьогодні у мене зустріч з адвокатами, а потім доведеться ще й до суду заскочити, — він говорив так буденно, так невимушено, ніби ми звичайна подружня пара, а я його дружина, яка піклується про його справи.

Я залишилася стояти посеред кімнати з відкритим ротом, не в силах одразу зрозуміти, що саме мене зачепило більше – його спокійна впевненість чи те, що він навіть не сумнівався, що я виконаю його прохання.

Звісно, виконаю. Хіба ж у мене є вибір?

Підійшовши до шафи, я машинально потягнулася до першої-ліпшої сорочки, але зупинилася. Його зустріч, мабуть, важлива. Дратувати Єгора зараз – не найкраща ідея. Зітхнувши, я вибрала для нього сірий костюм і голубу сорочку. Він виглядатиме елегантно, впевнено. Саме так, як завжди хоче.

Єгор повернувся швидко, як і обіцяв. Свіжий, бадьорий, ніби ніч не залишила на ньому й сліду. А от я… Я почувалася розбитою.

— У мене є ще трохи часу, тому ми поснідаємо утрьох, — повідомив він, підійшовши до ліжка, де лежав підготовлений одяг. Спокійно почав одягатися, не звертаючи уваги на мене.

— Може, мені вийти? — запитала я невпевнено, відвертаючи погляд.

— Навіщо? Я ж не голий стою перед тобою.

Я зітхнула.

— І то правда.

— Я розповів тобі про свої плани. А ти? Чим займешся сьогодні?

— Буду з Меланією. Що ще мені робити?

Єгор зупинився, подивився на мене серйозно.

— Будь обережною з цими двома. Не дозволяй себе ображати. Якщо виникнуть проблеми, одразу дзвони мені. Я знаю, у тебе бойовий дух, але він спрямований тільки на мене. Іншим ти дозволяєш забагато вольностей.

Я зневажливо пирхнула.

— Не хвилюйся, я дам собі раду. Ходімо вже.

Ми разом вийшли зі спальні й одразу натрапили на Дану. Вона, очевидно, теж прямувала на сніданок.

Єгор навіть не глянув у її бік. Натомість раптово притягнув мене до себе, огорнувши талію рукою, і м’яко, але впевнено штовхнув уперед, ніби підказуючи не зупинятися. Його погляд ковзнув по моєму обличчю з такою ніжністю, що у мене всередині все стиснулося.

— Скоро твоя гра закінчиться, і ти гнитимеш у в’язниці, де тобі й місце, Єгоре! — раптом крикнула Дана нам услід.

Єгор навіть не повернув голови.

— Не зважай. Вона просто намагається тебе спровокувати, — сказав він спокійно.

Я не знала, навіщо, але раптом узяла його за руку. Можливо, тому що помітила, як напружилися його плечі після слів Дани, як на мить зник той невимушений спокій. Це був інстинкт — просто захотілося якось заспокоїти.

Сніданок

Меланія сиділа у своєму кріслі для годування. Аліна намагалася нагодувати її, але донька явно не була в настрої.

— Привіт, сонечко, — ми з Єгором вимовили це одночасно.

Я відчула його близькість, коли ми обоє нахилилися до доньки, щоб її поцілувати. Ледь не торкнулися чолами. На мить наші погляди зустрілися, і в них промайнуло щось, що змусило мене затримати подих.

Меланія засяяла, побачивши Єгора, і одразу потягнула до нього рученята.

Він уже простягнув руки, щоб взяти її, але я зупинила його.

— Вона зіпсує твій костюм.

— Схоже, Меланія вже наїлася, тому ми підемо помити руки. Повернемося за хвилину, — сказала Аліна, забираючи доньку.

Коли вони пішли, Єгор озирнувся навколо, а потім його голос став холоднішим.

— А куди поділася Ольга? Чому мій сніданок не на столі?

Я навіть не здивувалася.

— Не проблема. Я зараз усе зроблю.

— Це не твоя робота, Даріє, — Єгор підняв на мене погляд, у якому читалася суворість. — Прошу, розклади все так, щоб кожен у цьому домі тебе поважав.

Я мовчки кивнула. У мені ворушилося відчуття, що до зникнення Ольги причетна Дана, але говорити про це я не стала.

Ми сіли за стіл. Говорили мало, перекидаючись лише короткими фразами. Але здавалося, що напруга відчувається у повітрі.

Єгор не міг відірватися від Меланії. Вона буквально висіла у нього на шиї, чіпляючись за нього маленькими пальчиками. Його руки впевнено, але ніжно тримали її.

Коли настав момент прощатися, я взяла доньку на руки і вийшла разом із Єгором до його машини.

Він нахилився до Меланії, поцілував її у пухкеньку щічку, а потім… Потім його губи торкнулися моїх.

Поцілунок був ніжним, ледь відчутним, але від цього ще більш несподіваним. Я не встигла нічого усвідомити, не встигла навіть відреагувати, а він уже відійшов, сів у машину й поїхав, залишивши мене стояти там, з плутаниною думок і дивним теплом усередині.