8.1

  О, сили небесні, лише ви знаєте чого мені вартував спокій який я стійко малювала на своєму обличчі. Цей Єгор зовсім хибнувся розумом. Це ж треба таке вигадати. Спати з ним в одному ліжку. Ага, а може ще казочку перед сном прочитати і ковдрою вкрити, щоб до решти мізки вітер не видув. 

Та нічого не вдієш, потрібно перебиратися до його кімнати. Я ж обіцяла бути слухняною. Коритися його волі якою б вона не була. 

Від думки, що сьогодні я спатиму у кімнаті Єгора забуваю як дихати. Страх викачує усе повітря з моїх легень і я починаю задихатися. Хапаю ротом повітря до тих пір поки не здогадуюся підійти до вікна й відчинити його.  Свіжий потік повітря таки допомагає й мені вдається вирівняти дихання. 

-- Даріє, ти тут? -- чую запитання, коли рипають двері.

На порозі знову стоїть. Єгор. Невже ще щось має мені сказати? 

-- Я тут, як бачиш. Чого тобі? -- питаю байдуже.

-- Збирайся, нам потрібно з'їздити в одне місце. Це не займе багато часу. 

-- Гаразд!

-- І ти навіть не запитаєш куди ми обоє їдемо?

-- А навіщо? Ти наказуєш, я виконую. Все як ми й домовилися.

-- Нізащо не повірю, що ти змирилася, -- дивується Єгор. 

-- Твоє діло вірити чи не вірити мені. 

-- Гаразд чекатиму тебе на дворі, а з іншим потім розберемося. 

-- А Меланія? Я боюся залишати її одну у будинку. 

-- Не хвилюйся, з донькою буде Аліна. Я дав чітке розпорядження не відходити від Меланії ні на крок.

-- Тоді залиш мене одну, я прийду через кілька хвилин.

Не знаю куди ми їдемо, але чепуритися не має жодного бажання. Домашній костюм змінюю на джинси та светр. Взуваю черевики й одягаю куртку. Під капюшон підв'язую шарф й йду до Єгора який мене чекає біля свого авто. 

-- Я готова, можемо їхати.

-- Сідай уже, -- поглядом вказує, щоб я сідала до авто й сам сідає за кермо. 

Більше розмови між нами не було. Єгор не ставив мені запитань і я теж не хотіла порушувати хиткий спокій. Куди б  мене не віз Єгор не важливо. Він так хоче так тому й бути.  

Коли ми зупинилися біля торгового центру моєму здивуванню не було меж. Я очікувала чого завгодно, але точно не ходіння по магазинах.

Здивовано глянувши на Єгора я продовжила мовчати. 

-- Ходімо у нас повно справ, які потрібно вирішити за короткий проміжок часу.

-- Безмовно виходжу з авто й йду слідом за Єгором, нарешті здогадавшись чому ми сюди приїхали. Звісно заради доньки. Татусь вирішив надолужити втрачений час. 

-- Можливо нам варто запитати де знаходиться відділ дитячих товарів, так ми не згаємо даремно час, -- запропонувала я.

-- Ти права Меланії теж потрібно щось купити. Розвиваючі іграшки, одяг і все що потрібно.

Слова Єгора змусили мене замислитися. Ми що тут не заради доньки? Тоді чому? 

-- Я не розумію тебе. Ми тут не через Мел?

-- Заходь, -- ігнорує мої запитання й заводить до точки мобільного продажу. 

Здається він зовсім збив мене з пантелику. 

-- Доброго дня, моїй дружині потрібен телефон з хорошою камерою для якісних світлин. Вона обожнює фотографувати, а фотоапарат не завжди під рукою.

-- Так, звісно. Зараз все підберемо.

-- Єгоре, мені нічого від тебе не потрібно, -- шиплю, схопивши благородного лицаря за рукав куртки. Як він посмів назвати мене своєю дружиною?

-- Тихо, Даріє. Невже ти так швидко забула про свої обіцянки? Повна покірність моїй волі. Пам'ятаєш?

-- Хіба з тобою можна про таке забути. Звісно пам'ятаю та у твоїх подачках не нуждаюся.

-- Я розбив твій телефон, а  зараз ти не можеш бути без зв'язку. Якщо щось трапиться вдома ти повинна мені одразу подзвонити. У нас непрохані гості з'явилися. Ти забула? 

-- Добре, я все зрозуміла. Без телефона мені не обійтися, але я куплю його собі сама, -- не поступаюся Єгорові й наполягаю на своєму. 

-- Ні! Навіть не намагайся мене переконати. Цього разу буде по моєму.

-- Ти мабуть, хотів сказати і цього разу теж буде по моєму, -- надуваю губи ніби мала дитина. Виглядає по дурному, але я просто не знаю як реагувати на вчинки цього Єгора. 

Звісно переконати Єгора, що мені не потрібен телефон за п'ятдесят тисяч гривень мені не вдалося. Він просто не чув моїх доводів і зробив все по своєму. 

-- Тепер одяг. 

-- Який ще одяг? 

-- Жіночий, стильний, дорогий. Моя майбутня дружина не може ходити в лахмітті. Це може підірвати мою репутацію.

Це ж треба, щоб мої вуха почули таку дурню. Чи він таки справді сказав слова майбутня дружина? 

Підозріло глянувши на Єгора я запитально вигнула брову. Залишати без уваги такий випад не можна. 

-- Мені почулося ...

-- Ні! Ти все правильно почула та зрозуміла. Нам доведеться одружитися заради доньки. Як бачиш нам на голову звалилися проблеми і їх потрібно негайно вирішити, -- серйозно пояснює Єгор. -- Ходімо! Тут є хороше кафе, вип'ємо кави та трохи поговоримо, -- пропонує спокійно без наказів, саме тому я не намагаюся опиратися і йду слідом. 

Відколи ми приїхали до торгового центру Єгор поводиться доволі дивно. Він ніби заховав свою ненависть до мене й намагається ... подружитися. 

Дурня! Бути такого не може. Власов ненавидить мене й готовий на все, щоб стерти з лиця землі. 

-- Дві кави, будь ласка, ... а ти перестань нервувати. Спокійною ти мені подобаєшся більше.