8

Глава 8

Такий приступ гніву я ще не відчував ніколи. Злість не просто роз’їдала мене зсередини—вона рвала на шматки і плоть, і душу. Слова Дарії били, наче отруєні кинджали, що безжально встромлялися прямісінько в серце. Я передбачав, що вона буде налякана, що їй буде важко повірити мені, але прямих звинувачень не очікував.

Всі мої старання, всі спроби тримати ситуацію під контролем—марно. Вона навіть не намагалася мене вислухати, навіть не дала мені шансу пояснити! Її очі палали гнівом і відразою, і кожне її слово било, як удар батога.

А ці двоє… Парочка мерзотників, які завжди з’являються в найгірший момент, сьогодні лише підлили масла у вогонь. Вони вміло розклали пастки, і ця наївна потрапила в них з першого ж разу. Ненавиджу!

Тепер я позбавлений не лише спокою, а й сну. Яким же ідіотом я був, коли думав, що зможу відкупитися від цих перевертнів. Теж мені—родичі! Їхній прихід означав одне: тепер триматися осторонь не вийде. Документ, який вони принесли, не фальшивка. Це означає, що мені доведеться змиритися з їхньою присутністю у домі. Але надовго вони тут не залишаться—я знайду спосіб, як їх викурити звідси.

Я зціпив зуби, намагаючись утримати свій гнів.

Дарія стояла переді мною, злякано кліпаючи своїми довгими віями. Вона мовчала, але я бачив, як тремтіли її пальці, як в очах боролися сум’яття й страх. Вона боялася мене.

І знаєте що? Вона мала на це право.

Я сам зробив усе, щоб стати для неї ворогом номер один. Замість того, щоб попередити її про небезпеку, пояснити ситуацію, захистити… Я налякав її. Я втратив її довіру.

Але це не змінює головного.

Мені можна й потрібно довіряти. Бо навіть моя неприязнь до Дарії не здатна переважити любов до Меланії. Її добробут для мене—понад усе. Я так довго шукав свою доньку, що тепер просто не маю права втратити її.

Дарія—зухвала, горда жінка, і вона не схоче грати за моїми правилами. Але я не можу дозволити їй контролювати ситуацію. Вона слухатиме мене лише тоді, коли боятиметься.

— Саме цих слів я й чекала від тебе, — її голос був холодним, як крижаний клинок. — Ти яскравий приклад того, що люди не змінюються.

— Іди за мною, — сказав я тоном, що не терпів заперечень.

Вона не ворухнулася. Не здригнулася. Навіть не спробувала зробити вигляд, що підкоряється.

Чортова жінка.

Я хапаю її за лікоть і силоміць веду до своєї кімнати.

— Відпусти! Я кричатиму! — виривається вона, мов оскаженіла кішка, кігтями впиваючись мені у зап’ястя.

— Тільки спробуй, і побачиш, що я тобі влаштую. Після цього побачення в мисливському будиночку здаватиметься тобі раєм, — гарчу, штовхаючи її до спальні.

Дарія зіщулившись тулиться до стіни. Її великі очі, наповнені страхом, метушливо бігають кімнатою в пошуках порятунку.

Наївна. Вона думає, що я привів її сюди, щоб…

— Що ти задумав? — її голос ламається на останньому слові.

— Нічого поганого, Даріє. Нічого, чого ти не заслужила.

— Не торкайся мене! Тільки спробуй…

— Заспокойся! — обриваю її різко. — Ти тут для розмови. А не для того, що ти там собі надумала.

Вона зводить на мене погляд, все ще насторожена.

— Гаразд. Про що ти хочеш говорити? — її голос звучить глухо, але я чую в ньому капітуляцію.

Я посміхаюся краєчком губ.

— Про цих двох, які сьогодні звалилися нам на голову. Я не знаю, що ти там встигла собі вигадати, але я не вбивця. Поки що це все, що тобі потрібно знати.

Вона мовчки дивиться на мене.

— А з цими ідіотами будь обережною, — додаю, стискаючи пальці в кулак. — Вони розповідатимуть тобі купу історій про те, який я негідник. Прошу, не вір їм.

— Можливо, я маю тобі вірити? — її голос звучить глухо, ніби вона не хоче навіть вимовляти ці слова.

— Мені. І лише мені! — різко відповідаю, впиваючись у неї поглядом. — Ці ідіоти не повинні навіть здогадатися, які насправді між нами стосунки. Для них ми — пара, яка скоро офіційно стане подружньою. У нас є донька, а наші стосунки міцні та побудовані на любові та довірі.

Вона фиркає, її погляд сповнений гіркої іронії.

— Любові та довірі? Серйозно?

— Ти відкладеш свою ненависть. Відтепер ти демонструватимеш до мене свою любов і повагу, — продовжую, ігноруючи її глузування.

— Тобто, ти хочеш сказати, що я гратиму під твою дудку?

— Саме це я й кажу тобі, — холодно кидаю. — Зараз я не можу їх вигнати, тому доведеться трохи потерпіти. А поки що… перенеси свої речі до моєї спальні.

Вона різко вдихає, її очі спалахують обуренням.

— Ти здурів!

— Спатимемо разом, як чоловік і жінка. Ліжко велике, без проблем помістимося.

— Я не знаю, що тобі в голову впало, але цього ніколи не станеться! — її голос тремтить від люті.

— Спатимеш. І не лише в кімнаті, а й у ліжку.

— Ні!

— Так! І більше ми це не будемо обговорювати.

Вона стискає кулаки, її щоки палають, а в очах танцюють вогні гніву.

— Єгоре, я боюся, зневажаю й ненавиджу тебе одночасно!

Я злегка всміхаюся.

— Я знаю. Але це нічого не змінить. Ти спатимеш разом зі мною. Донька буде з нянею, а в домі постійно буде охорона. Я не знаю, що ці двоє задумали, тому будь максимально обережною. І ще одне, Даріє…

— Що?

— Ти мене слухатимешся. У всьому.

Вона мовчить, її губи міцно стиснуті, а очі горять так, ніби вона хоче мене вбити.

— Якщо у цьому домі Меланії щось загрожує, то краще відпусти нас, — її голос стає тихішим, але в ньому звучить щира турбота.

— Про це не може бути й мови. Тут ви у безпеці, а за межами будинку може трапитися що завгодно.

— Я лише можу здогадуватися, чому родичі твоєї дружини так ненавидять тебе…

Я хмикаю.

— Не забивай свою прекрасну голівку такими дурницями. Я зі всім розберуся. Обіцяю.

— Легко тобі говорити…

— Це лише на перший погляд. Якщо ти не створюватимеш мені зайвих проблем, усе минеться швидко. Я вже зателефонував своїм адвокатам, вони працюють над вирішенням проблеми.