8

Глава 8

Такого приступу гніву я ще не відчував ніколи. Злість рвала на шматки не лише плоть, а й душу. Слова Дарії били наче отруєні кинджали прямісінько в серце. Я міг передбачити, що вона налякана й не повірить мені, але прямих звинувачень я від неї не очікував. 

У нас і так все не просто, а ця парочка дегенератів сьогодні ще пролила масла до вогню. Вони вміло розклали пастки і ця наївна потрапила в них з першого разу. 

Ненавиджу!

Тепер я позбавлений не лише спокою, а й сну. Яким же ідіотом я був, коли вважав, що відкупився від цих перевертнів. Теж мені родичі. 

Від гніву я заскреготів зубами. Тепер триматися на відстані не вийде. Документ який вони принесли не фальшивка, тому мені доведеться змиритися з їхньою присутністю у домі. Сподіваюся це не займе багато часу і я швидко знайду спосіб, як їх викурити звідси. 

Дарія перелякано стояла переді мною й мовчала кліпаючи довгими віями. Я налякав її. Замість того, щоб все пояснити, попередити про небезпеку й захистити я зробив все для того, щоб стати для неї ворогом номер один. Тепер вона нізащо не довіритися мені. Не повірить, що я їй не ворог. Мені можна і треба довіритися, бо навіть неприязнь до Дарії не візьме гору над любов'ю до Меланії. Її добробут для мене понад усе. 

Я так довго шукав свою доньку, що тепер просто не маю права втратити її. Дарія доволі зухвала жінка, тому я маю тримати її в постійній напрузі та страху. Вона слухатиме мене лише тоді, коли боятиметься. 

-- Саме цих слів я чекала від тебе. Ти яскравий приклад того, що люди не змінюються. 

-- Іди за мною. Продовжимо у моїй спальні, -- наказую тоном який не терпить заперечень, а коли бачу, що Дарія навіть не думає виконувати мій наказ, хапаю за лікоть й силоміць веду до своєї кімнати. 

-- Відпусти! Я кричатиму! -- погрожує й виривається з рук наче оскаженіла кішка. 

-- Тільки спробуй і побачиш, що я тобі влаштую. Побачення в мисливському будиночку здаватиметься тобі раєм, -- гарчу й силоміць запихаю Дарію до своєї спальні. 

Зачинивши за нами двері бачу, як Дася налякано тулиться до стіни. Її великі від страху очі бігають туди сюди у пошуках порятунку. Наївна думає, що я привів її сюди, щоб згвалтувати чи залякати. 

-- Що ти задумав? -- тоненький голос зривається на крик. 

-- Нічого поганого, Даріє. Нічого такого чого ти не заслужила. 

-- Не торкайся мене. Тільки попробуй ...

-- Заспокойся! Ти тут для розмови зі мною, а не для того, щоб задовольняти мій сексуальний голод. Не бійся! 

-- Гаразд! Про що ти хочеш зі мною поговорити? -- капітулює на словах.

-- Про цих двох, які сьогодні звалилися нам на голову. Я не знаю, що ти там встигла на вигадувати собі, та я не вбивця. Поки це все, що тобі потрібно знати. А з цими ідіотами будь обережною та пильною  щохвилини. Вони обоє розповідатимуть тобі історії про те який я негідник. Прошу, не вір їм. 

-- Можливо я тобі маю вірити?

-- Мені! І лише мені! Ці ідіоти не повинні здогадатися, які насправді між нами стосунки. Для них ми пара, яка скоро офіційно стане подружньою. У нас донька і міцні та щирі стосунки побудовані на любові та довірі. Свою ненависть до мене доведеться відкласти. Від нині ти демонструватимеш до мене свою любов та повагу. 

-- Тобто ти хочеш сказати, що я гратиму під твою дудку?

-- Саме це й кажу тобі. Зараз я не можу викинути їх звідси, тому доведеться трохи потерпіти. Зараз же перенеси свої речі до моєї спальні. Спатимемо разом, як чоловік та жінка. Ліжко доволі велике, тому без проблеми помістимося. 

-- Я не знаю, що впало на твою божевільну голову, але те, що кажеш ніколи не станеться. Я не спатиму з тобою в одній кімнаті. 

-- Спатимеш! І не тільки в кімнаті, а й у ліжку. 

-- Ні!

-- Так! І більше ми це не будемо обговорювати. 

-- Єгоре, я боюся, зневажаю й ненавиджу тебе одночасно, -- прекрасні очі палахкотять гнівом. 

-- Я знаю, але це нічого не змінить. Ти спатимеш разом зі мною. Донька з нянею. Тепер у домі постійно буде охорона. Я не знаю, що ці двоє замислили, тому будь максимально обережною. І ти мене слухатимешся, ... у всьому. 

-- Єгоре, якщо у цьому домі Меланії щось загрожує, то краще відпусти нас. 

-- Про не не може бути й мови. Тут ви у безпеці, а за межами будинку різне може трапитися. 

-- Я лише можу здогадуватися чому родичі твоєї дружини так сильно тебе ненавидять.

-- Не забивай свою прекрасну голівку такими дурницями. Я зі всім розберуся. Обіцяю!

-- Легко тобі говорити. 

-- Це лише на перший погляд. Якщо ти не створюватимеш мені зайвих проблем все минеться дуже швидко. Я вже зателефонував своїм адвокатам. Вони працюють над вирішенням проблеми. І тобі таки доведеться взяти на себе обов'язки господині, гра у служницю зараз не на часі. 

-- Я думаю це зайве.

-- Значить ти не любиш коли тебе просто про щось просять. Тобі подобається коли наказують. 

-- Добре, я зроблю те, що ти хочеш, але якщо торкнешся мене хоч пальцем ...

-- Не мрій! Я не торкнуся тебе до тих пір, поки сама мене не попросиш. 

-- Значить ніколи. 

Мимо волі я замилувався тим, як Дарія стійко витримала нашу розмову. Можу лише здогадуватися який ураган зараз вирує у її душі, але зовні вона намагається здаватися спокійною. Молодець! Сподіваюся, що й на далі ми не будемо жбурляти один в одного камені.