7.1

Залипаю до підлоги й починаю уважно прислухатися до розмови, що ведеться внизу. Те що прихід цих двох людей розгнівав Єгора відчувається навіть в повітрі. За кілька хвилин воно стало таким наелектризованим  ніби збиралося вибухнути. 

Знаю, що не красиво займатися  підслуховуванням чужих розмов, але цікавість перемогла. 

-- Те що ти кажеш повна нісенітниця, Дано. Цей будинок належить мені, а ваша сестра була у ньому лише гостею. 

-- А як же шлюбний контракт? Згідно нього моїй покійній сестрі належить половина ваших статків. Думаєш убив її і все тепер твоє.

-- Замовкни! Я не зважатиму на те, що ти жінка. Я не вбивав Владу. Моєї вини в її смерті немає. Усі докази я надав у суді і ви обоє про це чудово знаєте. 

-- Ми знаємо лише одне ти зміг купити кого треба, але це ще не кінець. Ти не вийдеш сухим з води. У смерті Влади винен лише ти. І тільки ти!

-- Сестро, заспокойся. Єгоре ми тут заради справедливості. На відміну від сестри я не говоритиму емоціями. Ось рішення суду. Ми маємо право тут жити подобається це тобі чи ні. 

-- Дай сюди!

-- Це не єдиний документ з яким ти маєш ознайомитися. Тримай ще один. Справу про вбивство Владислави Яшиної передано на дорозслідування. Я не заспокоюся поки не запроторю тебе за грати. 

Від почутого я ледь трималася на ногах. Від страху серце пропускало удари, а потім починало битися так ніби за ним гналася зграя скажених собак. 

Єгор Яшин вбив свою дружину й привласнив її статки. А ці двоє нещасних тут заради справедливості. Господи, куди ж я вляпалася? Як дійшла до того, що опинилася під одним дахом із вбивцею? 

А якщо він і мене збирається прикінчити?

Це ж така гарна нагода стати єдиним батьком Меланії.

Страх паралізував моє тіло. Не усвідомлюючи я крикнула, але одразу прикрила рота рукою. Наскільки голосним видався мій крик я не знала, але молилася всім святим, щоб його не почув Єгор.

Зібравшись з силою  я навшпиньки пішла до своєї кімнати. Достатньо з мене тих жахіть які я вже почула.

Моє місце поруч із донькою. Мені потрібні сили на те, щоб захистити її від рідного батька, а де їх брати якщо не в очах Меланії. 

А якщо Єгор захоче позбутися не лише мене, а й нашої дитини. Я ж не знаю його межі. Я нічого про нього не знаю, окрім того, що він безжальний вбивця. 

Зайшовши до кімнати, прошу Аліну залишити нас удвох з Меланією. Дівчина мовчки покидає кімнату без зайвих запитань. Взявши Мел на руки, міцно притискаю її до грудей намагаючись стримати сльози. 

Ми у пастці. Ця пастка схожа на капкан з якого нам не вибратися. 

Підійшовши до вікна я дивилася на те, як гарний погожий день перетворився на похмурий та дощовий. Небо затягнулося темними хмарами, а ще зовсім недавно виглядало сонце.  

Так і в моєму житті. Тяжка, непроникна темрява огорнула мене з усіх боків. Я міцніше притулили Мел до своїх грудей, ніби намагаючись захиститись.

Наступної миті пролунав якийсь зловісний крик. Я аж підскочила на місці.

-- Все добре, донечко. Не хвилюйся!  Мама завжди поряд, -- почала заспокоювати доньку, яка теж злякалася криків. 

Мною опанували невиразні передчуття, як же   безглуздо я вчинила  дозволивши привезти нас сюди.

Знов почувся зловісний крик.

  Цього разу я чую, як хтось піднімається сходами.  Але хто?

Звук від кроків зник перед самими  дверима. 

Єгор, ... це Єгор, ... більше нікому.

Ручка на дверях зігнулася вниз, але самі двері не відчинилися. Чого він чекає? Чого не заходить?

Я ледь не закричала від жаху. 

--  Будь ласка, будь ласка… --  сама не знаю про що просила.  

-- Ти чого така налякана? -- запитав Єгор, зайшовши до кімнати. Він намагався показати, що не розлючений, але весь гнів я прочитала на його обличчі.

--  Я, … я, … -- я  нічого не змогла вичавити з себе.  Хапала ротом повітря ніби  життя моє зараз  обірветься назавжди. Кожною клітиною тіла я відчувала злобу, що виходила від мого ворога.  Ще мить -- і  я знепритомнію.

 -- Не наближайся до нас. Йди звідси, -- наполегливо голосила я суворим голосом. 

-- Даріє, ти лякаєш нашу доньку. Заспокойся й поясни, що трапилося. Чому ти така налякана? Невже ці двоє так тебе налякали? 

Серце стислося, сльози підступили до очей. Але треба взяти себе до рук! Я  випросталася, зібралася з силами й глянула на Єгора. 

-- Справа не у твоїх родичах, а у тобі. Мене ти можеш убити хоч зараз, але доньку навіть пальцем не думай торкатися, -- войовниче попередила я. 

-- Даріє, дай мені Меланією на руки. Ти не в собі, -- робить крок до мене.

-- Ні! -- задкую до вікна.

-- Аліно! -- відчинивши двері, кличе няню. 

Аліна миттю з'являється на порозі. 

-- Забери Меланією на прогулянку. Доньці корисно  подихати свіжим повітрям. У будинку гості, які не мають права навіть дивитися на нашу з Дарією донечку.

-- Я все зрозуміла. Не хвилюйтеся!

Чомусь хочу вірити, що зараз Мел з Аліною у більшій безпеці ніж зі мною, тому віддаю їй доньку. 

-- Через п'ять хвилин я приєднаюся до вас. 

Аліна забирає Меланію і ми з Єгором залишаємося удвох. Стоїмо один навпроти одного в очікуванні того, що хтось розпочне розмову першим. 

Я достатньо почула, тому мені сказати нічого. 

-- Скажи чесно, ти підслухала нашу розмову і тому така налякана? 

-- Знаєш раніше мені ніколи не доводилося мати справу з вбивцею який змушує  мене жити у своєму домі. 

-- Значить ти повірила їм!? 

-- Я знаю на що ти здатен. Ці люди лише розширили коло твоїх гріхів у моїх очах. 

-- Тоді бійся мене, Даріє, бо тепер я буду тим ким ти хочеш мене бачити.