5

Глава 5

-- І куди ти збираєшся посеред ночі? -- питає Єгор за моєю спиною, коли я несвідомо кидаю до сумки якісь речі.

 Від його голосу підстрибую на місці. Здригаюся усім тілом. Ціпенію й не можу повернутися до нього обличчям. Злочин який я збиралася скоїти розкрито. 

Чому він не спить о такій пізній порі? На годиннику стрілки минули другу годину. Невже мене вистежує? А я наївно думала, що порятунок можливий. Фіговий з мене конспіратор.

-- Не твоє діло, -- підвищую голос, не зважаючи, що на ліжку мирно спить Меланія. 

-- Перестань кричати. Доньку розбудиш, -- хапає під лікоть й наче злочинницю виводить з кімнати. 

-- Не торкайся мене! Твої дотики мені огидні, -- кричу, намагаючись звільнити руку, але Єгор вчепився в мене ніби кліщами й волочить коридором. 

Куди він мене тягне? Темно! Окрім тіней я нічого не бачу. У коридорі ледь пробивається місячне сяйво.

Я розлютила мисливця. Бачу його злість й холону від страху, не уявляючи, що він зараз зі мною зробить. 

-- Те що ти збиралася зробити найбільша помилка у твоєму житті. Більшої ідіотки годі шукати, хмуро буркнув Єгор, притягнувши мене до свого кабінету. 

Не дивлячись куди полетить моє  знесилене тіло, з силою  штовхнув від себе наче прокажену. Добре, що позаду мене стояв шкіряний диван. Саме на нього я приземлилася, боляче вдарившись ліктем до дубового підлокітника. 

-- Те що ти збиралася зробити більше ніколи не повториться. З цього моменту ти на замку і під охороною. Я не  нехтуватиму безпекою доньки. Завтра ж ми переоформимо всі документи. Якщо не схаменешся, то я спершу позбавлю тебе батьківських прав, а потім назавжди викину з життя Меласика, -- рубав сталевим тоном Єгор, звеличуючись наді мною наче палач.

-- Не треба! Це надто жорстоко навіть для тебе. Обіцяю я буду слухняною. Виконуватиму всі твої накази, -- прошу пошепки. 

-- Хіба тобі можна вірити, -- недовірливо кидає Єгор. 

Я вирішила не загострювати увагу на його гніві й тихо продовжила:

-- Я зроблю все, як ти накажеш. Все, що хочеш.

Зараз протистояти Єгору немає жодного сенсу. Війна ще не почалася, а він вже переміг мене. 

-- Все, що захочу?

-- Так! -- з усіх сил намагаюся говорити впевнено. 

-- Роздягайся й доведи мені свою покірність. 

Мої очі округлюються від подиву. 

Якщо він хотів завдати мені болю, то свого домігся. Прикувати до цього будинку було для мене недостатнім покаранням. Тепер він принижуватиме мене на кожному кроці. Серце защеміло так, що, здавалося, ось-ось розірветься на шматки. Я можу стерпіти будь-які словесні образи. Навіть побої батогом не такі страшні, як близькість з Єгором.

 Для нього це  звичайна хіть, тільки й усього, а для мене моральне катування душі і тіла.

-- Що?

-- Ти добре почула те що я сказав. Роздягайся! Доведи, що на все готова заради Меланії. Навіть стати на коліна перед чоловіком якого ненавидиш усім серцем, якого зневажаєш і боїшся. Якого за першої нагоди готова навіть убити.

-- Ти, ... ти знову хочеш це зробити зі мною. Як тоді, ... у лісі ...

Я щось говорила не складаючи слова до купи. Емоції тісно переплелися зі страхом. Я відчула, як тремтить усе моє тіло. Здригнулася від болючого уколу в серце й підняла на Єгора збентежений погляд. 

-- Не важливо, що я збираюся робити з тобою. Має значення те, на що ти зараз готова, -- зверхньо цілить негідник, скануючи мене холодним, пронизливим поглядом. 

-- Будь ласка, не роби цього зі мною. Після тебе я не можу бути з жодним чоловіком, -- зізнаюся у тому, в чому у звичайній ситуації ніколи б нікому не зізналася.

 У розпачі я опустилася на коліна й склала руки ніби збиралася  молитись. Я готова на будь-які приниження.

-- Я в усьому тебе слухатимуся, … більше навіть кроку не ступлю без твого дозволу.

Єгор одним ривком підняв мене  з колін. Очі його люто блищали арктичним холодом.

-- Як я можу довіряти тобі, коли ти тільки й робиш, що бісиш мене дурними вчинками в яких зовсім немає логіки? - прогарчав він. -- Ти ж поводиться, як ненормальна!

— Але ж ти сам довів мене до цього! Змусив принижуватись, вимолювати, плазувати перед тобою. 

На його обличчі ледь помітно смикнувся м'яз. 

-- То навіщо кажеш, що готова на все? Ти ні до чого зараз не готова, Даріє. Навіть думати тверезо не можеш.  

-- Я просто не знаю, як мені бути, -- зізнаюся правдиво, бо не бачу сенсу приховувати правду. 

Мене наче викинули на холодну осінню зливу й наказали мокнути до тих пір поки не закінчиться дощ. Від холоду, що гуляв моїм тілом, я обійняла себе руками. 

-- Будь собою, будь мамою, ... будь розумною. Перестань піддаватися емоціям. Вони ведуть тебе не вірним шляхом. Я не ґвалтую жінок. Заспокойся! Поводься чемно і обіцяю, що терпітиму тебе заради доньки. 

Єгор говорив багато, але я нічого не чула. У вухах вібрував нестерпний шум. Все що я могла, то це дивитися на нього і мовчати. 

-- Ти хоч розумієш, що я кажу тобі?

-- Розумію. Ти більше не хочеш, щоб я роздягалася.

-- Не хочу! Ходімо на кухню, я приготую тобі липового чаю з медом, ... і собі, мабуть, теж. Нам обом потрібен відпочинок, а розмову нашу відкладемо до ранку. Поговорити нам доведеться за будь-яких обставин. Потрібно врегулювати наше проживання під одним дахом. 

Киваю на знак згоди й ми обоє прямуємо до кухні де Єгор заварює для нас час. 

-- Я можу допомогти, ... звісно якщо ти не проти. 

-- Все вже готово, -- ставить переді мною чашку. -- Цукор додай сама. Я не знаю скільки ложок ти кладеш зазвичай у свій чай. 

Ти нічого про мене не знаєш, Єгоре. Зовсім нічого.

-- Дякую! Думаю я готова обговорити з тобою деталі. Розкажи мені про правила, щоб я більше не тривожила тебе без причини. Якщо ми все узгодимо, ... буде легше. 

-- Завтра! Ми поговоримо про правила завтра. 

-- Тоді з твого дозволу я піду до кімнати. 

-- На добраніч, ... Даріє.

-- І тобі, -- не обертаючись виходжу з кухні й видихаю. Невже я все ще жива?