2

Глава 2

Я ніби повернулася в минуле. Перенеслася в осінній ліс в якому зустріла божевільного мисливця. Я  знову відчула весь заподіяний мені біль й на долю секунди задихнулася. Просто тупо дивилася, як мерзотник тримає на руках мою доньку.

-- Доця! Моя донечка! Меланія ...

В мою затуманену голову доносився лише звук його голосу. Занімівшими пальцями я схопилася за ручку дверей. Боротися! Я маю боротися за Меланію. Окрім мене її більше нікому захистити. Рішучість додала сили і я випрямила спину.

-- Як ти могла приховати її від мене? Ти дорого заплатиш за те, що розлучила нас з донькою. 

Що за дурню він меле? Якщо цей негідник думає, що може залякати мене, то в нього нічого не вийде. Я більше не та наївна дівчина якою він скористався у лісі. Я мама! І за своє дитя  горло перегризу любому. Навіть тому який одного жахливого дня став  біологічним матеріалом для появи Меланії на світ. 

-- Меланія -- моя донька, а те, що ти насильно запліднив мене,  зараз не має ніякого значення. Думаєш один хтивий сперматозоїд робить тебе батьком? -- задерши голову, я відважно зустріла його злий погляд. 

Перед очима пронеслися перші місяці моєї вагітності, коли я боролося, щоб вижити. Сльози болю засліпили очі.  Цей самовпевнений тип, у якого ніколи ні в чому не було недостатку, не має поняття, що означає економити кожну копійку, бо що місяця, приходять рахунки за газ та електрику, за телефон і на руках немовля якому хочеться дати все найкраще. Були моменти, коли я хотіла волати від відчаю.

 Після втечі я залишилася зовсім одна з дитям під серцем. Все чим я жила -- це страх. Переїзди з однієї області в іншу, щоб негідник мене не знайшов, вимотували не лише фізично, а й морально. Заощадження швидко минулися й мені довелося пожертвувати найдорожчим. Бабуся продала мою студію й розміняла свою квартиру, щоб я могла нормально народити й не померти з голоду. У найважчі моменти свого життя я була одна, і зараз не хочу щось змінювати. 

-- Це дві різних ситуації. Те що між нами сталося і те що зробила ти, неможливо порівнювати. 

-- Я не віддам тобі Меланію. 

Страх пробирав до кісток. 

-- Я вмію досягати того, що хочу. А тепер нагодуй доньку і ми поїдемо звідси.

-- Ти не посмієш.

Мій голос зірвався на крик. Я не можу допустити цього. 

Вихопивши Мел з його рук, саджу її у годувальне крісло, яке максимально підсуваю біля себе й беруся готувати кашу. Руки тремтять наче у мене лихоманка, але я намагаюся. Щоб хоч якось себе втихомирити витягую улюблену пастилу доньки й взявши ніж, беруся нарізати її на скибочки. 

Від думки про те, що мисливець стоїть за моєю спиною у венах холоне кров. Він знайшов нас і тепер нізащо не залишить у спокої. Щось підказує, що те, що він зробив мені в минулому лише вишенька на торті. Найгірші біди ще попереду.

Чому? Чому він знову нищить моє життя?

Той жахливий день я викреслила зі свого життя. Похоронила спогади й все забула.

-- Буде краще якщо ти сама напишеш відмову від доньки. 

Я дивилася на нього з таким жахом ніби переді мною стояв сам чорт який заповз до мого будинку з самого пекла. 

-- Ти кажеш це для того, щоб знову завдати мені болю. Жадаєш помсти!

Моє серце стиснулося від дикого страху, коли я лише на мить уявила, яка небезпека загрожує моїй дитині. Хто ж знає, що у його голові.

-- Все що я хочу це бути зі своєю донькою. Надолужити час який ти у мене вкрала, -- гарчить оскаженіло. 

-- Ти не зможеш довести, що вона твоя. Я не дам дозволу на проведення ДНК тесту. 

Що я верзу! Дивлячись на Єгора та Меланію навіть перехожий скаже, що це батько та донька. Одинакові очі, ніс, губи ... Меланія точна копія Єгора. Це ж треба, ... така схожість.  

-- А тебе ніхто не питатиме. Усі документи вже в суді. І рішення буде прийняте на мою користь. 

Це ненормально! Мисливець змушує мене переживати такі емоції, які я не в силі контролювати. Страх, безсилля, відчай ... 

Забувши про столовий  ніж у руці я накинулася на Єгора. 

Мить забуття і я розумію, що покалічила мисливця, встромивши йому ніж в ліве плече. З жахом прийшло усвідомлення того, що я накоїла. 

Очі в очі, і мовчання. Так, ми обоє мовчали. Я кусала губи й крутила голову через те, що накоїла. Мисливець може трактувати мій вчинок, як замах на його життя, але я нічого подібного не планувала. Це прикра випадковість у мить відчаю. Та як це все йому пояснити, щоб не провокувати злість та ненависть. Моє слово проти слова мисливця нічого не варте. Судові тяжби з ним мені теж не під силу. Мисливиць знайшов мене, а я йому ножа в плече встромила, тепер і він забажає моєї крові.

-- Це випадковість, -- забираю руку й нею затуляю рота з якого рветься крик. -- Насправді я цього не хотіла. 

Дивлюся на Меланію чи не злякалася вона раптом, але все добре. Донька, мабуть подумала, що це гра у нас така, тому її сміх мене заспокоює. 

-- Я так довго обирав для тебе покарання, але ти молодець, сама себе наказала. Я викликаю поліцію й трактую твої дії, як замах на життя, -- заявив мерзотник, обережно витягнувши ніж з плеча.

-- Я нічого такого не планувала. Це випадковість,  -- виправдовуюся. 

-- У мене є аптечка, потрібно обробити рану. 

-- Не потрібно! Твій замах на моє життя схожий на укус комара, але він був, і буде зафіксований відповідними органами. 

Мисливець витягує з кишені телефон й кудись телефонує. Прислухавшись до його розмови я розумію, що він викликав поліцію та швидку допомогу. 

-- Значить ось  така твоя помста!?

-- Молодець! Твоя здогадка спрацювала на відмінно. 

Мисливець розсміявся, і цей приглушений сміх різко озвався в тиші. 

-- Ти не можеш так вчинити. Ти ж людина, хоча я давно в  цьому маю сумнів. Я не зможу без своєї дитини. 

-- Тепер мій час насолоджуватися донькою. Ти теж маєш відчути як воно знати, що у тебе є дитина, але ти навіть глянути на неї не можеш. 

-- Ти ж поводиться як  суддя і кат в одній особі. Це не справедливо.