Розділ 11

Поклавши згорток на стіл, Альвіс обережно розкрив його і, для початку, спробував знайти слід хазяйки прикраси, але єдиний слід, що пульсував чимось абсолютно хаотичним, належав, скоріш за все, тому, хто останнім торкався браслета – Фартіку! Розрізняти енергетичні сліди людей і тварин Альвіс навчився ще у дитинстві, тож, сплутати не міг. Але, якщо його надівали хоча б зрідка, на ньому мав лишитись слід, а його відсутність могла свідчити лиш про те, що власниця цієї коштовності звикла нищити свої сліди на постійній основі. Для цього існували спеціальні закляття, котрі навіть на білизні нічого не залишили б. І це, своєю чергою, свідчило про не найкращі наміри хазяйки – просто так сліди не ховали.

Альвіс посилив закляття виявлення слідів, сподіваючись зачепитись бодай за щось, але жодного натяку! Чоловік втупився у браслет, намагаючись вичавити з нього максимум корисної інформації. Прокляття було складним і з відтермінуванням його дії десь на рік, а потім, того, хто це прокляття підхопив, зістарило б в дуже короткий час, перекинувши життєву силу тому, хто наклав закляття на браслет. Кількість шарів ілюзії гарантували, що жертва нічого не помітила б, за винятком сильного мага, але і той міг роздивитись сутність прикраси не одразу, якщо тільки не був проклятійником – сильним проклятійником!

Чоловік скреготнув зубами, згадавши, як подібним чином позбавили життя його матір, а він нічого не міг вдіяти, оскільки тоді навіть не володів власним даром. Тепер… А тепер хтось намагався провернути подібну річ в палаці. Хто? А, головне, з якою метою? Вдасться вирахувати ціль – більше шансів вирахувати й того, хто за цим стоїть.

Хтось з претенденток у фрейліни прагне усунути конкурентку? Леді Ванґор з її провінційністю найменше схожа на серйозну конкурентку більш досвідченим леді. Та й таке відтермінування дії прокляття говорить про іншу причину: який сенс прибирати конкурентку аж через рік? Прибирали б одразу. До того ж ніхто не знає про її єнота, окрім принца, а він навряд грає в подібні ігри. Хіба, розіграти з себе рятівника, коли «раптом» помітить на ній прокляття, й кинутись знімати? Надто складно заради банальної спокуси, і йому точно не потрібно подібне – він сам по собі є спокусою. Тим більше, репутація принца в цьому сенсі досить непогана: бабій, але серця невинних дівчаток не розбиває. І магією проклятійника він не володіє. А вирахувати, коли у полі твого зору з’явиться Фартік, щоб підсунути йому браслет – взагалі не реально! Тільки, якщо…

Від наступної думки Альвісу стало дещо лячно: існують вкрай рідкісні маги, котрим не треба прораховувати чиїсь дії – вони прораховують ймовірності і вплітають їх у події таким чином, щоб вони точно відбулись. Але до чого тут леді Ванґор, котра взагалі не має ніякої ваги у вищому світі? І не факт, що колись матиме.

Фартік? Неврахований елемент, котрий все зіпсував? А що саме? Кому призначалась ця річ? Принцу? Навряд, оскільки прикраса абсолютно жіноча. Змусити його торкнутись її? А це вже реальніше. Подібне прокляття без свого носія – браслета – помітити практично неможливо, якщо не шукати навмисно. Коли ж воно почне діяти – врятувати вже не вдасться. Можна буде загальмувати процес, але здоров’я принцу ніхто не зможе повернути. Сам же проклятійник здатен навіть носити цю прикрасу, захистившись закляттям, і на ньому це ніяк не позначиться.

Альвіс потер скроні: схоже, що без Сілера тут буде не обійтись. Якщо на браслеті залишився хоча б малесенький слід – той шукач знайде його! Якщо тільки залишився… Та для початку необхідно терміново переговорити з Його Величністю і всім їхнім сімейством.

Важко зітхнувши, чоловік підвівся й дуже неохоче рушив на вихід. Діставшись дверей королівського кабінету, він передав офіцеру охорони повідомлення про термінову зустріч з Його Величністю з питань безпеки, оскільки він знайшов прогалини в захисному периметрі, і вже за кілька хвилин його запросили.

Король окинув Айверна прискіпливим поглядом й кивнув на крісло біля робочого столу:

– Прошу, бароне! Як я розумію, мало статись щось дійсно серйозне, аби змусити вас знов опинитись в моєму кабінеті. І навряд це стосується захисного периметра.

Альвіс лиш бровою смикнув: схоже, король вмів тонко зчитувати настрій співрозмовників.

– Ваша Величносте, – легким нахилом голови виказав він шану монарху. – Я не любитель переривати людей, зайнятих справами, через дрібниці. Тому, так! Справа серйозна, і вона вимагає присутності і Її Величності, і Його Високості. Але, якщо зловмисник дізнається про таку нараду за моєї участі – він зачаїться і завдасть удару в момент, коли цього точно ніхто не буде очікувати. Тому, я сподіваюсь, що передаючи мої слова вашій королівській родині, ви будете більш, ніж переконливим. Особливо це стосується Його Високості.

– Ви підозрюєте підготовку замаху на мого сина? – миттю спохмурнів король.

– Так! – Альвіс виклав на стіл згорток з браслетом: – Тільки не торкайтесь! – одразу ж попередив, помітивши, як смикнулась рука монарха. – Ви – сильний маг, Ваша Величносте, але й ви не помітили пастки в такій милій прикрасі.

Король почав вдивлятись у браслет, але тільки після кількох заклять, що мали б викрити його сутність, зміг нарешті щось побачити:

– Прокляття?

– З відкладеною десь на рік дією, – підтвердив його слова Альвіс.

– В кого ви його знайшли?

– В тому й справа, що його, можливо, загубили. Й обставини, за яких я знайшов цей браслет, наштовхують на два висновки: або хтось полює на когось в палаці з метою тихенько усунути через рік, і це… – барон багатозначно хитнув головою, – …може бути і Його Високість. Або ж, хазяйка цієї коштовності сама стала жертвою, і невідомо скількох людей вона вже встигла «нагородити» цим прокляттям. Проте, останнє буде легко перевірити: власниця обов’язково почне розпитувати, чи не знаходив хтось її прикрасу. Якщо ж цього не станеться – значить, мої підозри не безпідставні.

Обличчя короля походило зараз на зливневу хмару, з якої мав сипонути зовсім не дощ – град, ще й густо приправлений блискавками: